admin on 17th Март 2013

Наближається 25 березня — день чергової річниці звільнення селаi Гвіздівці і більшої частини Сокирянщини від румунсько-фашистських загарбників, а згодом і 9 травня – День Великої Перемоги у тій страшній війні. Сайт, в зв’язку з цими датами планує опублікувати низку статей, присвячених подіям війни і звільнення нашого краю. А розпочинаємо статтею, яка стосується безпосередньо не бойових дій, а такого, досить маловідомого, але не менш важливого боку війни – воєнного солдатського побуту.

********************************************************

На війні існують і тісно переплітаються два основних боки дійсності: небезпека бою й повсякденність побуту. Людина на фронті не тільки воювала — жоден бій не міг тривати нескінченно. Наступав затишок — і в ці годинники вона була зайнята роботою, безліччю значних і малих справ, виконання яких входило до її обов’язків й від яких багато в чому залежав її успіх у новому бою. Як відзначав Костянтин Сімонов: “Війна не є суцільна небезпека, очікування смерті й думки про неї. Якби це було так, то жодна людина не витримала б важкості її … навіть місяць. Війна є сукупність смертельної небезпеки, постійної можливості бути вбитим, випадковості й всіх особливостей і деталей повсякденного побуту, які завжди присутні в нашім житті… Людина на фронті зайнята нескінченною кількістю справ, про які їй постійно потрібно думати й через які вона часто зовсім не встигає думати про свою безпеку. Саме тому почуття страху притупляється на фронті, а зовсім не тому, що bytлюди раптом стають безстрашними”.

Солдатська служба містить в собі, насамперед, важку, виснажливу працю на грані людських сил. Тому поряд з небезпекою бою найважливішим фактором війни, що впливав на свідомість її учасників, були особливі умови фронтового побуту, або укладу повсякденного життя в бойовій обстановці. Це заповнення часу службовими обов’язками (несення вартової служби, обслуговування бойової техніки, турбота про особисту зброю, виконання інших робіт, властивих родам військ і військовим професіям, і т.п.), години відпочинку й дозвілля, у тому числі й організованого, тобто все те, що становить розпорядок дня, а також бойове постачання й технічне забезпечення військ (зброєю, боєприпасами, засобами захисту, пересування, зв’язку й т.п.), устрій житла, постачання продуктами харчування й обмундируванням, санітарно-гігієнічні умови й медичне обслуговування, грошове постачання, й, зрозуміло, зв’язок з тилом (переписка з рідними, посилки, шефська допомога, відпустки).

Яка ж була повсякденна фронтова обстановка? Зрозуміло, у всіх різна. Існувала безліч факторів, що впливали на специфіку фронтового побуту. Чимале значення мав театр воєнних дій з погляду кліматичних умов і пори року. Досить відрізнявся військовий побут у період наступу, оборони й відступу. Побутові умови залежали також від близькості до переднього краю, приналежності до рядового або командного складу, родів військ і військових професій, тощо.

Природно, саме служба займала основну частину солдатського часу, особливо в період активних бойових дій або в період підготовки до них. Війна завжди залишалася не тільки небезпечною, але й важкою працею, що виснажує фізичні сили й психіку людини. Хвилини затишку могли змінюватися раптовими періодами напружених боїв. Тому відпочинок, і насамперед, елементарний сон так цінувалися на фронті. “У яких умовах і скільки доводилося спати? Та по-різному, — розповідає ветеран Великої00104ca Вітчизняної Л.Н. Пушкарьов. — Це залежить від людини. Були люди, які могли спати в будь-яких умовах. З’явиться час вільний — він лягає й спить… Деколи спали взапас, тому що знали, що будуть такі умови, коли спати не можна буде”. І дійсно, іноді в бойовій або похідній обстановці відпочивати не доводилося по кілька діб, і втома людей була настільки велика, що багато бійців привчалися спати на ходу, прямо на марші.

Втім, у період оборони навіть на передовій вдавалося влаштуватися досить затишно, обзавестися нехай тимчасовим, але “будинком”. “Ми, артилеристи, народ клопітливий, як приїхали на місце, відразу зариваємося в землю, — писав 29.04.1942 р. братові заступник політрука Ю.І. Камінський. — От зараз ми побудували гарний бліндаж. Улаштований він так: зовні нічого не видно — тільки труба стирчить, начебто самоварна, і під землю веде дірка — сходи земляні, на дверях плащ-намет. Усередині він виглядає так: прохід, а по обидва боки нари, вкриті соломою й льодом, а поверх постелені плащ-намети. У головах речмішки. Над головою на цвяху казанок, каска, протигаз. Шинель по-солдатському звичаї звичайно служить усім. Дах складається із трьох рядів колод, покладених один на одного й пересипаних землею. Такий дах “у три накати” проб’є тільки важкий снаряд, та й те, лише при прямому влученні. У бліндажі пічка — тепло. Лампа, зроблена із пляшки, дає світло й кіптяву. Спимо рядком, зрозуміло — не роздягаючись, тому що в будь-яку хвилину може пролунати улюблена команда “Розрахунок, до зброї!” У нашім бліндажі живе мій командир взводу, молоденький лейтенант… Він гарний хлопець і великий аматор співу, голос у нього 3710203гарний, і ми часто співаємо наші добрі старі пісні…”

У ході наступу, коли наші війська вибивали супротивника з укріплених позицій, вони мали можливість познайомитися й з його “житло-побутовими умовами”, що нерідко призводило до неприємних наслідків. “Під час наступального маршу ми зрідка в нічні години використовували німецькі бліндажі, — згадує колишній артилерист, командир батареї С.В. Засухін. — Варто сказати, що німці будували гарні бліндажі. Стінки обкладали березою. Красиво усередині було, як у будинку. На нари стелили солому. У цих бліндажах, на наше лихо, ми й заразилися вошима. Видимо, бліндажний клімат створював сприятливі умови для розмноження комах. Буквально в кілька днів кожен з нас відчув на собі весь жах наявності незліченних тварин на тілі. У нічний час, коли з’являлася можливість, розводили в 40-градусний мороз багаття, знімали із себе буквально все й над вогнем намагалися стряхнути вошей. Але через день-два комахи знову розмножувалися в тій самій кількості. Мучилися так майже два місяці. Вже коли підійшли до міста Білого, нам підвезли нову зміну білизни, ми повністю спалили все завошивлене обмундирування, випарилися у ще вцілілих селянських лазнях і потім згадували пережите, як страшний сон”.

У кожного роду військ була своя побутова специфіка. Так, в авіації льотний склад, що складався переважно з офіцерів, мав низку пільг і особливі традиції. На флоті традиції були, зрозуміло, більш давніми — як і сам флот — і дотримувалися з надзвичайною старанністю, будучи для представників інших родів військ предметом заздрості й замилування.

У спогадах капітан-лейтенанта Л. Ліндермана, командира БЧ-2 мінного загороджувача “Марті”, описується такий епізод. При евакуації з півострова Ханко в Ленінград сухопутних військ, їх на борті корабля розміщали в такий спосіб: командний склад — у каюти комскладу, старшин — у старшинські, рядових — по кубриках. Командир стрілецького полку опинився у розкішній офіцерській каюті, де панували ідеальні11 чистота й порядок, а потім у кают-компанії за накритим крохмальною скатертиною, сервірованим, як у гарному ресторані, столом, не витримав і викликнув: “Ну, хлопці, у раї живете, їй-богу! Навіть краще: там піаніно немає й картин по стінках… Так… Так воювати можна!” І тільки по закінченні найтяжкого походу, у якому екіпажу довелося вести напружену боротьбу із плавучими мінами, авіацією й береговою артилерією супротивника, визнав, прощаючись: “Ти вже вибач мене, моряк, за ту розмову про райське життя. Скажу відверто: краще два роки в окопах, ніж дві ночі такого походу”. Незначні переваги в побуті, якими користувалися моряки й льотчики, були незначною компенсацією за найскладніші умови, у яких їм доводилося боротися.

Від якості побуту, його організації багато в чому залежав моральний дух військ і їхня боєздатність. Недостатнє врахування окремих побутових факторів (наприклад, теплого одягу в умовах суворої зими або водопостачання в умовах пересування пустелею) могли надзвичайно негативно позначатися на ході бойових дій або призводили до невиправдано великих втрат і тягот особового складу. По суті, солдатський побут можна віднести до важливих причин перемоги й причин поразки. Так, у “зимовій” радянсько-фінляндській війні 1939-1940 рр. Червоної Армії довелося в повну міру випробувати на собі природний фактор, коли замерзали й втрачали боєздатність через обмороження цілі частини. Цей сумний досвід був врахований радянським командуванням, тому до Великої Вітчизняної війни армія прийшла з відмінним зимовим обмундируванням.

“Видавалося нам обмундирування — вищий клас, — згадує С.В. Засухін. — Кальсони, сорочка, тепла в’язана білизна, гімнастерки сукняні, ватники (на груди й штани-ватники), валянки з теплими онучами, шапка-вушанка, рукавиці на хутрі. На ватники надягали кожушки. Через рукави кожушка пропускалися хутряні рукавиці — глибокі, з одним пальцем. Під вушанку надівалися вовняні підшоломники — тільки ока були видні, і для рота маленький отвір. Усі мали білі маскхалати”. У такому обмундируванні не страшно було жити навіть у снігу, а саме так довелося зимувати однополчанам Засухіна в грудні 1941 — січні 1942 років: “Викопували лопаткою лунки метрової глибини. Туди накладеш ялинових лапок, залазили вдвох у барліг, укривалися плащ-наметом, дихали, і хоч би хни”. Причому, порівняння нашого й німецького обмундирування в Другій світовій війні опинилося не на користь супротивника: “Німецькі солдати й офіцери в порівнянні з нами були одягнені вкрай легко, — розповідає комбат. — На ногах ерзац-чоботи, sovietsingermany0000шинельки, пілотки. Коли брали полонених, вони вкутувалися у вовняні хустки, обмотували ноги всілякими ганчірками, газетами, щоб якось уберегти себе від морозу. Німці викликали почуття жалю”. Така непідготовленість ворога до зустрічі з “генералом Морозом” пояснюється гітлерівськими планами “блискавичної війни”: німці розраховували розправитися з нами за два тижні й справляти Різдво будинках, тому й зустріли російську зиму в літньому обмундируванні. Втім, і пізніше, узимку 1942-43 рр. під Сталінградом одягнені вони були не набагато краще й так само, як у сорок першому, вкутувалися в ганчірки й жіночі хустки, так і не зумівши пристосуватися до російського клімату.

Одне з головних питань військового побуту — постачання армії продовольством, солдатський раціон. Ця проблема хвилює завжди й усіх: голодний багато не навоює. Так, у листі від 29.04.1942 р. Ю.І. Камінський досить докладно описував матері своє щоденне “меню”: “Як мене годують? Одержуємо ранком сніданок — суп з м’ясом, крупою (або макаронами, або галушками), картоплею. Супу багато, майже повний котелок. По ранках же привозять хліб — 800-900 грам на день, цукор, махорку або тютюн (я звик до махорки й палю її) і горілку — сто грам щодня. В обід знову з’являється суп, буває й каша. Вечеря звичайно складається із хліба, підсмаженого на грубці й посипаного цукром. Іноді до цього додається ковбаса — 100 грам в обід і 30 вранці. У річницю Червоної Армії в нас був і чудовий оселедець, і ковбаса, і пряники, і т.д. Тепер чекаємо Першого травня”.

Особливе місце у фронтовому побуті займало вживання особовим складом алкоголю. Справа в тому, що спиртне, як і деякі інші речовини, призводять до різнобічного впливу на організм і психіку людини в найсильнішій стресовій ситуації бойової обстановки. Тому в багатьох арміях використовували й використовують різні хімічні стимулятори. Перший і єдиний досвід узаконеної видачі алкоголю у вітчизняній армії в XX столітті відноситься до Великої Вітчизняної війни. Примітно, що майже відразу після її початку спиртне було офіційно узаконене на вищому військовому й державному рівні й уведено в щоденне постачання особового складу на передовій. У підписаній Й.В. Сталіним Постанові ДКО СРСР “Про введення горілки на постачання в діючій Червоній Армії” від 22 серпня 1941 р. говорилося: “Установити починаючи з 1 вересня 1941 р. видачу 40-градусної горілки в кількості 100 грамів на день на людину червоноармійцям і начальницькому складу першої лінії діючої армії”.

Ця тема присутня в багатьох спогадах учасників війни. От досить типовеx_a7b3dd34 свідчення С.В. Засухіна, що розглядає спиртне не тільки як засіб психологічної розрядки в бойовій обстановці, але і як незамінні “ліки” в умовах російських морозів: “Щодня належало сто наркомівських грамів горілки. Але насправді випадало більше. У піхоті адже значиться 800-1000 чоловік. Увечері після бою на 100-300 бійців залишалося менше. Тому наші інтенданти мали завжди запас. І ми в батареї зберігали “ензе” у термосах. Горілка супроводжувала всі 24 години. Без її неможливо було, особливо взимку. Бомбування, артобстріли, танкові атаки так на психіку діяли, що горілкою й рятувалися. І ще палінням”. Відзначає С.В. Засухін і той факт, що німці теж широко користувалися спиртним, і згадує, як під Вітебськом, коли розбили супротивника, були захоплені трофеї, і він “був уражений наявністю усіляких добрих французьких вин, не кажучи про шнапс”: “Вони [німці] у цьому сенсі багато жили”.

Найважливішу роль для солдата на фронті мав зв’язок з тилом, і в першу чергу — листування з рідними й близькими. Але не всі фронтовики одержували листи з дому: родини багатьох залишилися на окупованій ворогом території і їхня доля була невідома. І тоді, щоб боєць не відчував себе самотнім, над ним брали шефство незнайомі люди, що живуть у тилу. Надсилали посилки й листи, приїжджали з подарунками на фронт. “Дорогий фронтовик, наша бригада надсилає тобі комсомольський привіт…” “Дядько солдат, ці рукавиці я зв’язала для тебе сама…“ “Здраствуй, незнайомий боєць! Пише тобі дівчина з далекого Сибіру…” Країна щедро ділилася своїм щиросердечним теплом з тими, хто її захищав.

Бували на фронті й хвилини відпочинку, і нехитрі розваги. Найчастіше під гітару або гармонь звучала задушевна пісня. Але справжнім святом ставав приїзд артистів, що виступали з концертами перед бійцями. І не було більш вдячних глядачів, ніж солдати, яким незабаром належало йти до бою…

vgjnktХарактерно, що саме побут найбільш яскраво виявляє закономірності, загальні риси солдатської психології. Як правило, людей на передовій хвилювали ті ж самі життєві питання, про що зокрема свідчать їхні листи додому. Так, у всіх листах учасників Великої Вітчизняної війни переважав опис деталей військового побуту: устрій житлового приміщення, розпорядок дня, раціон харчування, грошове постачання, стан взуття, дозвілля, нехитрі солдатські розваги. Здавалося б, дріб’язки, але ті дріб’язки, без яких не можна жити… Потім йшли характеристики бойових товаришів і командирів, взаємин між ними, тобто проблеми людського спілкування.

Нерідкими були спогади про дім, рідних і близьких, про довоєнне життя, мрії про мирне майбутнє, про повернення з війни. Давалися описи погодних умов, місцевості, де доводилося воювати, і властиво бойових дій. Зустрічалися міркування про патріотизм, військовий обов’язок, про відношення до служби й посади, але цей “ідеологічний мотив” був явно вторинний, виникав там і тоді, коли “новин не має” і “більше писати не має про що”, хоча це зовсім не спростовувало щирості цих патріотичних почуттів. Траплялися й висловлення на адресу супротивника, як правило, іронічні або лайливі. І все ж, “героїчний” аспект війни, відбитий у листах, явно поступався за значимістю життєвому, буденному, повсякденному, тому що навіть під кулями, поруч із кров’ю й смертю,2e8d017a3_prev люди намагалися просто жити. І крім того, намагалися заспокоїти своїх близьких, показати їм, що живуть непогано й що на війні “не так вже й страшно”.

Є.С. Сєнявська

Джерела

Симонов К. Солдатские мемуары. Документальные сценарии. М., 1985. С. 297.

З інтерв’ю з Л.Н. Пушкарьовим від 4.06.97 р. // Власний архів.

Музей бойової слави Історичного факультету МГУ (далі — МБС ІФ МГУ). Власний фонд Ю.І. Камінського.

Комбату Засухину помогали на войне вера в Сталина, водка и теплые кальсоны // Комсомольская правда. 14 декабря 1996 г.

Огненные фарватеры. Л., 1987, с.57 — 58.

Военно-исторический журнал. 1992. N 4-5. С. 23.

__________________________________________________

За публікацією сайту «Мир истории. Великая Отечественная»

Переклад на українську мову – сайт «Гвіздівці»

___________________________________________________

Мітки: , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар