Доповідь доктора історії, професора Сорбонського університету3-17-big (Франція) Вінсена Буле «Образ румунської адміністрації й настрої населення Бессарабії, відбиті у французьких дипломатичних і розвідувальних звітах 1918-1920 років», зроблена на міжнародній конференції, що пройшла в Кишиневі 1-5 квітня 2012 року.

Думка французької дипломатії з питання приєднання Бессарабії до Румунії добре вивчена на основі вивчення переписки Міністерства закордонних справ Франції із французьким дипломатичним представництвом у Румунії й військовою місією Франції під керівництвом Бертело [1]. Ця позиція пояснювалася тим, що Франція розглядала Бессарабію лише як пішака у глобальній геополітичній грі, метою якої було відгородитися від радянської Росії.

Військові успіхи й невдачі білогвардійського руху впливали на хронологію змін і ясність лінії Франції, що залежала від конкретних обставин. У період між Брестським миром у березні 1918 р. і розгромом Білої армії в грудні 1919 р. Франція й союзні держави давали свою принципову згоду на приєднання Бессарабії до Румунії, але не квапилися з конкретними діями, залишаючи за собою можливість домовитися з російським контрреволюційним урядом у випадку перемоги білогвардійців. Із січня до жовтня 1920 р. Франція була єдиною й останньою країною, що відмовлялася підписати бессарабську угоду, щоб заручитися підтримкою Південно-Російського уряду Врангеля в Криму.

Договір був, зрештою, укладений 28 жовтня 1920 р., через кілька днів після підписання миру між Польщею й РРФСР і в той час, як доля Врангеля в Криму була вже вирішена. Однак Франція коливалася до 1924 р., перш ніж остаточно ратифікувала бессарабську угоду [2].

Увесь цей час цивільні й військові французькі агенти офіційно або неофіційно перебували в Бессарабії. У своїх звітах вони описували поводження румунської армії й адміністрації стосовно населення, а також думки місцевих жителів про румунів. Наступні цитати лише відбивають думку й точку зору тодішніх французьких дипломатів.

«Брутальність» румунської окупації

Перший французький консульський агент, направлений французьким представництвом у Румунії, генерал Шарль Вуйємен [3], прибув у Кишинів у грудні 1917 р., саме перед румунською окупацією. Його супроводжували інші члени французької військової місії в Румунії, «щоб підготувати ґрунт» [4], тобто, щоб полегшити румунське вторгнення. У зв’язку з цим, в серпні 1918 р. він пише: «Суспільна думка в Кишиневі слабко підтримувала румунів. Коли останні увійшли в Бессарабію, їхнє поводження нагадувало поводження німецьких завойовників і супроводжувалося здійсненням усякого роду насильства; у самому Кишиневі була арештована деяка кількість людей, потім було сказано, що їх відведуть на інший берег Дністра, але в процесі перетинання ріки ці люди зникли» [5]. Вуйємен згадує про бесіду з Іоном Інкулє, що був президентом Молдавської демократичної республіки, наводить наступні слова: «Після того, як ми були частиною імперії з населенням в 160 мільйонів чоловік, не можна пишатися тим, що ми стали громадянами Румунії. Якщо Росія відновиться — ми б хотіли повернутися до неї».

З 1918 р. перша доповідь французької місії, послана з Бессарабії, з моменту румунського вторгнення підкреслювала, що «румунська армія поводиться грубо й викликає загальне невдоволення» [6]. Ця ж доповідь, крім того, характеризує румунську присутність, як «окупацію». Цей термін використовувався у внутрішній ноті Міністерства закордонних справ у лютому 1919 р., відзначаючи, що «румунські війська поводяться в Бессарабії дуже жорстко».

«Олігархічна» і антисемітська адміністрація

Румунська адміністрація зустріла опір, як з боку селян по соціальних причинах, так і з боку євреїв із причин частих проявів антисемітизму з боку нової місцевої влади. Сент-олєр [7], французький міністр у Бухаресті, у квітні 1918 р. написав, що «румунський уряд […] зазнає труднощів через невдоволення селян, які бояться, що великі власники буду відновлені в правах, і євреїв, […] що відповідають румунам тою ж ненавистю, які ті виказують до них». Він акцентує увагу на жорстокості судових процедур по відібранню майна: «Невдоволення жителів Бессарабії ще більше посилена румунським урядом, замість того, щоб дотримуватися умов Бухарестського договору, воно вдарилося в проведення вкрай твердих заходів у Бессарабії. Ця політика, що здійснюється за участі збройних частин армії, налаштовує бессарабських селян проти румунських солдатів». У висновку сказано: «Населення Бессарабії […] невдоволено олігархічними й бюрократичними традиціями [ Румунії]. Щоб упоратися з подібними труднощами й, зле-бідно, забезпечити майбутнє, службовці, на яких покладається завдання представляти Румунію в Бессарабії, повинні мати сукупність якостей, рідких повсюдно, і практично не існуючих у балканських країнах».

Традиційні історичні партії бойкотують кабінет Маргіломана [8], але для серйозних дій у їхньому розпорядженні є лише адміністрація, що складається із клієнтели авантюристів і злидарів, які, одержавши повну безкарність дій у Бессарабії, поділили її на сфери впливу, змусивши всіх пошкодувати про ті часи, коли ця земля управлялася російською адміністрацією. Однак Сент-Олєр не вважає ці обставини серйозними й бачить їхню причину в «тимчасових умовах», що склалися, на його думку, у результаті діяльності Німеччини. Цей аргумент він використовує, висловлюючись за необхідність приєднання Бессарабії до Румунії, що дозволить зміцнити держави Центральної Європи між Німеччиною й Росією, «щоб стримувати й ту, і іншу».

Відносно антисемітизму румунської адміністрації, агент французького консульства в Кишиневі відзначив зміни в ході підготовки виборів законодавчої влади в 1919 р. У політичному звіті від 26 серпня 1919 р. він написав про «нову позицію румунської влади стосовно євреїв. Їм робляться поступки. Багато євреїв повинні увійти в найближчому часі в списки кандидатів в Уряд». Однак «здається, що результати цієї кампанії не стали такими райдужними, якими їх очікували побачити» [9]. Більш того, у звіті від 2 листопада 1919 р. генерала Петена, військового аташе в Румунії, говориться, що «[Євреї] продовжують […] скаржитися на румунську адміністрацію; основна їхня претензія стосується обставин конфіскації майна, фактів чіпляння з боку влади й грубого відношення з боку поліцейських» [10].

Корупція в адміністрації

Французи також писали про жорстокість і корумпованість румунської адміністрації. Звіти військової розвідки підтверджують цю думку французьких дипломатів. Капітан Девалєнс [11], що перебував по службі в Румунії в травні 1919 р., у звіті до відділу розвідки армії написав [12]: «Румуни всіляко налаштовують проти себе населення: занадто сувора поліція б’є ціпками людей із приводу й без приводу, постійні розслідування, хабарництво, побори, крадіжки, що приховують реквізиції». Документ особливо відзначає корупцію серед румунських держслужбовців. Так міністри гетьмана Скоропадського повинні були заплатити 19000 рублів, щоб одержати право перетнути кордон. Більш того, «по всьому кордоні прикордонники пропускали більшовицьких агентів за суму від 500 до 1200 лей». Генерал Боріус, командуючий французькими військами, що висадилися 17 грудня 1918 р. в Одесі, за інформацією з того ж рапорту, заявив: «Здається, що румуни були б щасливі одержати привід виїхати з Румунії».

Записка генерала Петена [13], військового аташе в Румунії, «про румунську політику стосовно меншостей» від 15 вересня 1919 р. також містить інформацію про подібні факти корумпованості [14]: «Стан румунського управлінського апарата в Бессарабії можна назвати як такий, що «володіє абсолютною владою». Економічне життя зупинене через різні втручання у вільну торгівлю. Загроза реквізицій нависає над торговельними відносинами, оскільки, як кажуть люди, реквізиції означають, насправді, конфіскацію. Всі «засоби» спілкування, торговельних відносин куплені за гроші, і часто, коли маєш справу зі службовцем на невисокому пості, що продає своє прихильне відношення за одну ціну, змушений потім «звертатися» до вищестоящих осіб, допомога яких виявляється набагато більш дорогою. Окупація проводилася для того, щоб румунізувати країну так, як це розуміли окупанти. Але по їхніх діях можна подумати, що Бессарабія є завойованою ворожою територією».

Вибори законодавчої влади в грудні 1919 р.

У цих умовах французькі представники дуже суворо судили про результати законодавчих виборів грудня 1919 р., які уряд намагався представити як плебісцит на користь приєднання до Румунії. У звіті від 15 грудня генерал Петен сказав, що, насправді, мова йшла «тільки про те, щоб голосувати за кандидатів, кожен з яких належав румунським партіям». До того ж він додав, що «виборці не мали права втримуватися від участі у виборах, тому що в Бессарабії, як і в Румунії, голосування носить обов’язковий характер. Відмова від нього обкладається високим штрафом […] Таким чином, у влади були в руках всі засоби боротьби із тими, хто сумнівався». У висновку він сказав, що вибори характеризуються «байдужністю виборців, що голосували з-під ціпка».

Справа іноземних професорів (1920)

З початку 1920 р. французькі служби відзначають поліпшення відносин між румунською адміністрацією й населенням Бессарабії. Рапорт розвідки від 1920 р. говорить, що «службовці, у цілому, поводяться менш причепливо» і настрої російськомовного населення демонструють «початок примирення з наявним становищем речей». Але в цьому ж звіті відзначено, що «болгари й гагаузи […], як і раніше, настільки ж непримиренно ворожі приєднанню, як і колись. Зокрема, у районі Болграда число інцидентів росте. Призов до армії 1920 р. додав нових приводів для невдоволення проти Румунії» [15].

До того ж у той же самий час франко-румунські відносини зіпсувалися через справу іноземних професорів у Бессарабії. Під час румунського вторгнення іноземним професорам було заборонено викладати в Бессарабії. У першу чергу це було спрямовано проти російських викладачів. Але й французький викладацький склад, що працював, в основному, у російських школах, став жертвою цих заходів [16]. Агент французького консульства в Кишиневі Сєгіно домігся того, щоб французи одержали в 1919 р. річний дозвіл на продовження викладацької діяльності. Але наприкінці навчального року, улітку 1920 р., румуни відмовилися продовжити дозвіл. Ця історія негативно відбилася на франко-румунських відносинах на багато років уперед, до того моменту, коли Бухарест зняв заборону.

Населення Бессарабії й договір 1920 р.

За даними звітів розвідки, «більша частина населення Бессарабії переконана, що договір буде переглянутий […]. Чекаючи цього, вони не покладають особливих надій на румунський уряд (Авереску [17] — виключення), що ті будуть поважати пункти договору, що припускають захист прав меншостей. Вони бояться нових репресій, якщо Браціану [18] прийде до влади, як цього побоювалися минулою весною».

На завершення хочеться сказати, що французькі військові й дипломатичні представники в Бессарабії, у цілому, судили досить суворо румунську адміністрацію й поводження румунської армії в цьому регіоні. Вони описують властиву румунам брутальність, продажність, антисемітизм. Проте, це не заважало міністерству закордонних справ переслідувати основну мету: перешкоджати поверненню цієї території до складу радянської Росії. Але невисока думка Франції про румунську адміністрацію в Бессарабії в 1918 і 1919 р. зміцнює переконаність Парижа в правильності своєї позиції: анексія Бессарабії Румунією — надзвичайний захід, яку можна прийняти тільки через загрозу поразки Білої армії й польських військ у війні з Росією.

_______________________________________________

Література:

  1. Troian Sandu, » La France et la Bessarabie roumaine de 1918 à 1920: une reconnaissance difficile «, dans L’établissement des frontières en Europe après les deux guerres mondiales: une étude comparée; sous la direction de Christian Baechler et de Carole Fink. Berne: Peter Lang, 1995, p. 369-387. Id., » La Roumanie et l’impossible articulation d’un système de sécurité français en Europe centre-orientale, septembre 1920-décembre 1921 «, в La France à la recherche de sécurité, 1920-1922. Специальный номер журнала Guerres mondiales et conflits contemporains, coordonné par Jacques Bariéty, 2000.
  1. Troian Sandu, » Les avatars de la ratification de la Convention bessarabe par la France, 1921-1924 «, dans Frontières politiques et culturelles, XVIIIe-XXe siècles: actes du colloque franco-roumain tenu à Iasi en septembre 1995, publiés dans Revue roumaine d’histoire, t. XXXV, janvier-juin 1996, p. 59-68
  1. Charles Vouillemain
  1. 23 февраля 1919 г. (Архив министерства иностранных дел, Z Russie 652, л. 38)
  1. 18 августа 1918 г. (Архив министерства иностранных дел, Z Russie 652, л. 16)
  1. 20 июня 1918 г. (там же)
  1. Auguste-Félix Charles de Saint-Aulaire. Французский представитель в Бухаресте с 1916г. по 1920 г.
  1. Alexandru Marghiloman
  1. 15 сентября 1919 г. (Архив министерства иностранных дел, Z Russie 652, л. 132)
  1. Архив министерства иностранных дел, Z Russie 653, л. 14
  1. Capitaine Devalence
  1. май 1919 г. (Архив министерства иностранных дел, Z Russie 652, л. 74)
  1. Victor Pétin. См Michel Roucaud, » Le dossier du général Victor Pétin «, Revue historique des armées, №244, 2006, C. 108-111
  1. Архив министерства иностранных дел, Z Russie 652, л. 131-134
  1. Архив министерства иностранных дел, Z 653, л. 67
  1. Архив министерства иностранных дел, Z 653, л. 80-81
  1. Alexandru Averescu
  1. Ion I.C. Bratianu

Мітки: , , , , , , , ,

Залишити коментар