admin on 7th Ноябрь 2010

8 листопада у Гвіздівцях храмове свято. Саме у цей день 8 листопада (за старим стилем — 26 жовтня) 1870 року у Свято на честь Святого Дмитрія Солунського було освячено новозбудовану сільську церкву. Як відомо, побудував її власним коштом поміщик Самсон, якого це зобов’язав зробити суд в якості умови звільнення від покарання. Але не так важливо з яких причин він побудував церкву. Важливо те, що було побудовано нову, велику, гарну церкву, яка багато десятків років була одною з найбільших і найгарніших на території Хотинського повіту. До того ж, за радянських часів це була єдина у районі діюча церква.

За народними переказами, святий Дмитрій (Димитрій) закінчує землеробський рік, замикає землю й приводить зиму; держить ключі в себе до весни, коли передає їх святому Юрієві, а той за тими ключами приїжджає на білому коні й відмикає землю на весну. У галицькій колядці співають:

«В святого Дмитра трубка з срібла,

В святого Юрія труба з тура.

А як затрубив же святий Дмитро

Та й покрив снігом всі гори біло.

Святий Юрій як же затрубив,

Всю кригу розбив, дерево розвив«.

У цей час закінчується період весіль, отже й період сватань; у народі вважали, що до Дмитра, коли було багато сватачів, дівчата ще могли перебирати женихами, поковерзувати, а після Дмитра кінчаються сватання, не засватані сумують і вже раді б вийти заміж за будь-кого; тому кажуть: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку (чобіт, грубу) нею витри».

«На Дмитра» вгадували погоду: якщо на Дмитрія день без снігу, то ще не буде зими. Якщо «Дмитро» з снігом — весна буде пізня. Якщо у день Святого Дмитра сніг — й на Пасху буде сніг, не буде снігу — Пасха буде теплою. Та слід зазначити, що в наші часи, через глобальні кліматичні зміни, ці прикмети вже геть не діють.

У Гвіздівцях, як і у більшості навколишніх сіл, після святкового церковного богослужіння селяни йдуть святкувати додому. Святковий стіл готують у кожній хаті, адже до кожної оселі може прийти у гості будь-хто без запрошення. Звичайно, що приходе не будь-хто, а родичі та добрі знайомі.

Раніше святкували без надмірного вживання алкогольних напоїв, співали, танцювали. Музики не було, тому танцювали «під писки» (видимо, для устранения неправильного понимания выражения, сразу же следует указать російську транскрипцию — «пид пыскы»; «пысок» – рот или лицо в значении «морда»). Тобто, зображували мелодію самі.

На цей час, на жаль, святкування практично цілком обмежується простим застіллям.

******************************

Напевне, в зв’язку з храмовим святом слід розповісти відвідувачам сайту і про те, хто є такий Святий Дмитрій, на честь якого у Гвіздівцях освячено церкву, а також чому всі православні святкують у цей день на його честь. Розповідь друкується відповідно до матеріалів, викладених у Вікіпедії і на сайті Церковно-етнографічного комплексу «Українське село«.

Святий Дмитрій Солунський (†8 листопада 306 р.) — відомий та почитаний українським народом святий великомученик з м. Солунь (Салоніки) в Греції, ім’я якого поширене серед українського народу (і не лише серед українського) та на честь якого в Україні (і не лише в Україні) збудовано багато церков.

Йшло уже третє століття християнства, римське язичництво посилювало гоніння. Це був час правління імператора (Августа) Діоклеціяна та співправителя Сходу Галерія Максиміяна. Діоклеціян був визначним політиком, впродовж майже 20-ти років християни жили спокійно за його правління, але з часом для зміцнення імперії і своєї влади він видає декрет за яким кожен громадянин Римської імперії мав засвідчити свою шану до імператора. Імператор (Август) мав титул Pontificа (Верховного Жерця) символізуючи в одній особі поєднання світської та духовної влади. Для вшанування Августа всі громадяни Римської імперії мали скласти жертву перед його образом в поганському храмі серед пантеону римських божеств.

Для християн настали важкі часи випробувань. З моменту виходу декрету надавалося право службовцям (судовій п’ятірці), записувати всіх громадян імперії у списки, де вказували тих, які склали жертви богам Римської імперії. У тих, хто відмовлявся складати жертву мали конфісковувати майно, християнську літературу, їх можна було віддавати на тортури допоки не відмовляться від своєї впертості, або ж при подальшій відмові, страчувати, як ворогів Римської імперії. Християни не могли приносити жертву ідолам, а тому, видання декрету виявило значне їх число в імперії, що дуже стурбувало імператорський двір і правителів провінцій особливо на Сході .

Діоклеціян відзначався порядністю та чесністю і як людина він розумів, що сам не зможе чесно правити, а тому обирає собі співправителем — Августом на Заході імперії Констанца Хлора, собі залишивши Схід. Згодом він призначає кесаря на Сході — Галерія Максиміяна віддаючи йому частку управління з розрахунку на порядність цієї людини. Але як виявилося згодом кесарі не відповідали високим вимогам моралі й часто допускали зловживання в управлінні провінціями, а провини часто списували на християн. Піддавшись таким впливам Діоклеціян погоджується на видання декрету проти християн (автором якого вважають кесаря Сходу Галерія Максиміяна, людину жорстоку й грубу).

Дмитрій був сином римського проконсула у Фессалоніках (Тессалоніках, сучасна назва Салоніки, словянська назва — Солунь). Батько й мати св. Дмитрія були тайними християнами. В таємній домашній церкві, яка була в домі проконсула, хлопчик був охрещений. Дмитрій одержав християнське виховання. Коли помер батько, а Дмитрій став уже повнолітнім, кесар Галерій Максиміан, який вступив на престол в 305 році, викликав його до себе і переконавшись в його освіті і військово-адміністративних здібностях, призначив на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Головне завдання, поставлене перед молодим стратегом, полягало в обороні міста від варварів і знищенні християнства. Цікаво, що серед варварів, які несли загрозу римлянам, важливе місце посідали наші предки — слов’яни, які часто оселювались на Фессалонікійськім півострові. Навіть існує думка, що родичі Дмитрія були слов’янського походження.

Щодо християн, то воля імператора була висловлена однозначно: «Посилай на смерть кожного, хто призиває ім’я Розп’ятого». Імператор навіть не мав підозри, призначаючи Дмитрія, яку широку дорогу відкриває Дмитрію для сповідування християнських подвигів. Прийнявши призначення, Дмитрій повертається в Фессалоніки і відразу, в той самий день, заявляє, що він християнин, і перед усіма прославив Ісуса Христа. Замість того, щоб переслідувати християн, він став відкрито навчати мешканців міста християнській вірі та викорінювати ідолопоклонство та язичницькі звичаї. Автор життя святого Дмитрія Метафраст каже, що він став для Фессалонік у своїй безмежній вірності Спасителю «другим апостолом Павлом», бо саме «апостол народів» колись заснував в цьому місці першу громаду віруючих (1 Сол., 2 Фес.).

Коли імператор Максиміан довідався, що призначений ним проконсул — християнин і багато римських підданих, захоплені прикладом Дмитрія, прийняли віру в Спасителя, гніву імператора не було меж.

Повертаючись з походу з Причорноморя, імператор, сповнений бажання знищити солунських християн, вирішив вести свою армію через Фессалоніки. Довідавшись про це, святий Дмитрій завчасно дав вказівку своєму вірному помічнику Луппу роздати маєток убогим, сказавши: «Розділи багатство земне між ними — будемо шукати собі багатства небесного», а сам віддався посту і молитві, готуючи себе прийняти вінець мученика. Коли імператор Максиміан ввійшов у місто і викликав до себе Дмитрія, останній сміло визнав себе християнином і засудив марність римського ідолопоклонства. Максиміан дав вказівку посадити Дмитрія до в’язниці. Тим часом імператор віддався гладіаторським побоїщам, милуючись, як його улюблений борець Лій скидав з високого помосту на списи воїнів, переможених ним християн. Відважний юнак Нестор, з солунських християн, прийшов до в’язниці, до свого наставника Дмитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм. Одержавши благословення, Нестор переміг Лія і скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як вбивця-язичник скидав християн. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя святого мученика Нестора, а також послав воїнів до в’язниці пробити списами святого Дмитрія. На світанку 8 листопада (за старим стилем 26 жовтня) 306 року в підземну в’язницю явились кати і пробили святого Дмитрія списами.

Тіло святого великомученика Дмитрія було викинуто на їжу диким звірам, але побожні солунські християни взяли тіло і похоронили. За часів святого рівноапостольного Констянтина Великого (306—337) над могилою святого Дмитрія було збудовано Базиліку Святого Дімітрія у місті Салоніки, яка нині перебуває під охороною ЮНЕСКО.

Почитання великомученика Дмитрія почалось відразу після прийняття хрещення Київської Русі. На початку 70-х років XI-го століття був заснований Дмитріївський монастир у Києві, відомий нам пізніше Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Побудував монастир син Ярослава Мудрого великий князь Ізяслав, у хрещенні одержавши імя Дмитрій. Пам’ять святого Дмитрія Солунського з давніх часів була пов’язана з подвигом воїнів, патріотизмом і захистом рідної землі.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар