admin on 29th Март 2017

30 березня у народі відзначають «Теплого Олекси» — День святого Преподобного Олексія (Алексія), людини Божої, який жив у IV столітті. Батьки одружили його з багатою римлянкою, але Олексій покинув дружину і присвятив своє життя Богові. У місті Едесса в Сирії він 17 років молився при храмі Пресвятої Богородиці. Діва Марія з’явилася паламареві і сповістила, що Олексій є чоловіком Божим.

Преподобний Алексій народився в Римі в родині благочестивих і жебраколюбивих Євфіміана й Аглаїди. Вони довгий час були бездітні й невпинно молили Господа про дарування потомства. І Господь утішив подружжя народженням сина Алексія. У шість років отрок почав учитися й успішно вивчав світські науки, але особливо уважно читав Священне Писання. Ставши юнаком, він почав наслідувати своїх батьків: строго постився, роздавав милостиню й під багатим одягом таємно носив волосяницю. У ньому рано дозріло бажання залишити світ і служити Єдиному Богові. Однак батьки збиралися одружити Алексія й, коли він досяг повноліття, знайшли йому наречену.

Після заручення, залишившись увечері наодинці зі своєю нареченою, Алексій зняв з пальця перстень, віддав їй і сказав: «Збережи це, і нехай Господь буде з нами, Своєю благодаттю влаштовуючи нам нове життя». А сам таємно пішов з будинку й сіл на корабель, що відпливав у Месопотамію.

Потрапивши в місто Едесу (на території сучасної Сірії), де зберігався Нерукотворний образ Господа, Алексій продав усе, що в нього було, роздав гроші жебракам і став жити при церкві Пресвятої Богородиці на паперті та годуватися милостинею. Преподобний харчувався тільки хлібом і водою, а отриману милостиню роздавав немічним і старим. Щонеділі він причащався Святих Тайн.

Рідні всюди шукали зниклого Алексія, але безуспішно. Слуги, послані Євфіміаном на розшуки, побували й в Едесі, але не впізнали в жебраку, що сидить на паперті, свого пана. Від строгого поста тіло його висохнуло, краса зникла, зір став слабким. Блаженний же впізнав їх і дякував Господові за те, що одержав милостиню від своїх слуг.

Безутішна мати святого Алексія зачинилася у своїй кімнаті, безперестану молячись за сина. Дружина його горювала разом зі свекрухою.

Преподобний прожив в Едесі сімнадцять років. Один раз паламареві церкви, при якій подвизався преподобний, було одкровення про нього: Матір Божа через Свою святу ікону повеліла: «Уведи в Мою церкву людину Божию, гідну Царства Небесного; молитва його сходить до Бога, як кадило запашне, і Дух Святий почиває на ньому». Паламар став шукати такої людини, але довго не міг знайти. Тоді він з молитвою звернувся до Пресвятої Богородиці, просячи Її допомогти. І знову був глас від ікони, що сповістив, що людина Божа є той жебрак, що сидить на церковній паперті. Паламар знайшов святого Алексія й увів у церкву. Багато хто довідалися про праведника й почали почитати його. Святий, уникаючи слави, таємно сів на корабель, що відправлявся в Кілікію. Але Промисел Божий судив інакше: буря віднесла корабель далеко до заходу й прибила до берегу Італії. Блаженний попрямував в Рим. Там він смиренно просив у свого батька дозволу оселитися в якому-небудь куточку його двору. Євфіміан помістив Алексія в спеціально влаштованому приміщенні при вході в будинок і велів годувати його зі свого столу.

Живучи в рідному домі, блаженний продовжував поститися й проводити дні й ночі в молитві. Він смиренно терпів образи й глузування від слуг рідного батька. Кімната Алексія перебувала напроти вікон його нареченої, і подвижник важко страждав, чуючи її плач. Тільки безмірна любов до Бога допомагала блаженному переносити ці страждання. Святий Алексій прожив у будинку своїх батьків сімнадцять років і був сповіщений Господом про день своєї кончини. Тоді святий, взявши хартію, описав своє життя, просячи прощення в батьків і нареченої.

У день кончини святого Алексія в соборній церкві служив літургію Римський Папа Інокентій (402 — 417) у присутності імператора Гонорія (395 — 423). Під час служби з вівтаря пролунав чудесний Глас: «Прийдіть до Мене, всі трудящі та обтяжені, і Аз упокою вас» (Мф. II, 28). Всі присутні в страху впали на землю. Голос продовжував: «Знайдіть людину Божу, що відходить у вічне життя, нехай він помолиться про місто». Стали шукати по всьому Риму, але не знайшли праведника.

Із четверга на п’ятницю Папа, вчиняючи цілонічне пильнування, просив Господа вказати догідника Божого. Після літургії знову в храмі почувся голос: «Шукайте людину Божу в будинку Євфіміана». Усі поспішили туди, але святий уже вмер. Обличчя його світилося подібно лику Ангела, а в руці була затиснута хартія, що він не випускав, як не намагалися її взяти. Тіло блаженного поклали на одр, покритий дорогими покривалами. Папа й імператор схилили коліна й звернулися до преподобного, як до живого, просячи розтиснути руку. І святий виконав їхнє благання. Коли лист був прочитаний, батько, мати й наречена праведника із плачем поклонилися його чесним останкам.

Тіло святого, від якого почали відбуватися зцілення, було поставлено посередині площі. Сюди зібрався весь Рим. Імператор і Папа самі внесли тіло святого в церкву, де воно перебувало цілий тиждень, а потім було покладене в мармурову гробницю. Від святих мощів стало розходитися запашне миро, що надавало зцілення хворим.

Чесні останки святого Алексія, людини Божої, поховані в церкві святого Вониіфатія. В 1216 році були знайдені мощі. Житіє святого преподобного Алексія, людини Божої, завжди було одним з улюблених на Русі.

 

*****

Але народ за генетичною пам`яттю, народженою з язичницьких часів, коли кожне свято було пов`язане з природними подіями, від яких залежали господарська діяльність і взагалі життя людей, завжди пов`язував і досі пов`язує церковно-християнські свята з тими чи іншими природними та господарськими подіями.

 

В цей день пасічник виставить бджоли на пасіку, вівсянка засвище свою пісеньку: «Покинь сани, бери віз!», а щука-риба хвостом лід розіб’є. Якщо цього дня погода вже тепла, сніг зійшов, то пасічник виносить вулики з бджільника, примовляє бджіл, щоб інших хазяїв не шукали, молиться, щоб Бог послав гарне літо й, відповідно, багато меду, тоді розкриває дверцята, і бджоли роблять перший обліт. Кропить їх водою, освяченою на Стрітення, промовляючи: «Теплий Олекса випускає бджіл на весну».

Якщо ж сніг не зійшов, морози ще досить сильні, то пасічник іде в бджільник, торкає рукою вулики і каже: «Нуте ви, бджоли, готуйтесь, бо прийшла пора. Йдіть, не лінуйтесь, приносьте густі меди і рівні воски, і часті рої Господу Богу на офіру, а господареві на пожиток». Крім того, пасічник молиться, щоб Бог послав «медове» літо, читає молитву і святому Олексієві, щоб той захищав бджіл від лиха і всякої напасті.

 

Та не одних бджіл пов`язують з весняним святом Олексія.

Перший пташиний спів ранньою весною належить вівсянці. За стародавнім віруванням, саме в день Теплого Олекси вівсянка вперше співає свою пісню, незважаючи ні на сніги, ні на морози, які ще бувають доволі затяжні. Пісня вівсянки імітується словами так: «Діду, діду, сій ячмінь!», «Кидай сани, бери віз-з-з!.. та й поїдемо в рогіз-з-з!»  Якщо промовити до неї: «Іду в ліс по рогіз, ходи зі мною», то рік буде врожайним на ягоди та гриби. Хто на Теплого Олекси почує вівсянчину пісню, буде весь рік веселий.

Щука цього ж дня лід хвостом розбиває, і це навіть почути можна, варто тільки вийти рано-вранці до води й прислухатися. За легендою, ту весняну щуку, що лід розбиває, можна голими руками впіймати, але це небезпечно. Якщо спіймати цю щуку, то можна з рибальством сміливо прощатися — не буде вже вдачі. Щука викидає ікру зазвичай на теплого Олексу, можливо, тому вона й «розбиває хвостом лід». Рибалки святкують цей день, сподіваючись «на добрі лови», бо «хто не почитає святого Олексія, чоловіка Божого, тому риба на руку не піде».

У цей час лелеки повертаються з вирію. Діти кидали перед лелеками на землю червоний пояс або хустку, щоб ці птахи далі не летіли, а кружляли над тим місцем, де пояс лежить, і вигукували: «Колесом, колесом — над червоним поясом!», «Лелеки, лелеки, я вам перейду дорогу!». Цей звичай має назву — «перев’язування дороги червоним поясом». Також дівчата зав’язували вузли на хустці або поясі і кидали на землю поперед лелек, щоб вони побачили. Повір’я каже, що лелеки далі не полетять, а покружляють та й сядуть на хату. Зруйнувати гніздо лелек, як і журавлів — великий гріх, оскільки лелека та журавель — небесні птахи. Лелеки та журавлі мовчазні, проте, коли подають голос, крик їхній має особливе значення: навесні віщує тепло, а восени — ранню зиму. Якщо дівчина зустріне лелеку – має впасти або присісти, тоді перед нею швидко стане суджений. Від цього дня кажуть: «Лелеки прилетіли і полудень принесли»: день стає довшим і людині, яка працює, треба вже, опріч сніданку, обіду та вечері, ще й полуднувати.

Мисливці розповідають, що в день Теплого Олекси ведмеді прокидаються і йдуть шукати поживи. Переказують, що «михайлам» у цей день соромно за своє худе тіло, тож вони ховаються в кущах, доки не від’їдяться.

Лисиці на Олекси переселяються зі старих нір у нові. Кажуть, що у перші три дні свого переселення вони сліпі й глухі: «ходять, як у мареві: їм кури сняться». Прокидаються лисиці зі свого «курячого марева» тоді, коли їх починають клювати ворони.

В цей день крук купає своїх дітей і відпускає їх на волю, у самостійне життя. Крук благословляє дітей, щоб чесно в світі жили, щоб крук крукові очі не довбав.

 

Дівчата колись вірили в те, що як на Теплого Олекси подарувати жебракові сорочку, не залишаться самі в старости. Вони шили й вишивали потай від матерів і, входячи в церкву, вручали біднякам дарунки. А ще напередодні Теплого Олекси йшли ввечері на леваду, де росла стара верба, та із заплющеними очима виламували гілочку. Якщо вона виявлялася рівною і довгою, майбутній чоловік буде високим і струнким. Ту гілочку вдома освячували і у церкві намагалися торкнутися нею хлопця, який подобається. Якщо вдавалося дрібочку верби кинути йому в їжу або підкласти під подушку, неодмінно засватає.

 

Також, 30 березня ще був днем берези. У цей день збирали березові бруньки. За столом всією родиною пили березовий сік або спеціально приготовлений медово-березовий узвар, або збитень.

 

Народна хитрість підказує: якщо бажаєш гарного врожаю пшениці, то на Явдохи, Сорок святих і Теплого Олексія слід, вийшовши із церкви, одразу вибрати якнайкраще зерно для посіву. Тоді зернові дуже добре вродять і будуть чисті, як золото.

 

У минулі часи казали: «Олексій, чоловік Божий, зиму нанівець зводить», «Зверху пече – знизу тече». За народною уявою та й за кліматичними спостереження до дня Олексія приходить справжнє тепло, тому народ дав ще одну назву цьому дню — Теплого Олекси.

 

Цього дня, хоч іноді й на Явдохи, і на Сорок святих, а то й напередодні Благовіщення, жінки, дівчата й діти ішли закликати весну. Селянки брали полотно, виходили в поле, вклонялися на всі боки і, повернувшись до сходу сонця, промовляли: «Ось тобі, весно-мати, нова обновка!» Після цього розстеляли полотно, клали на нього пиріг і йшли з надією, що льон і коноплі добре вродять.

 

Народні прикмети

Які на Олексія струмки (великі чи малі), така і пройма (розлив).

Тепла сонячна погода віщує врожай на хліб і багаті рої.

Якщо ранок ясний, рої будуть виходити ранками, а як вечір ясний, рої будуть виходити вечорами.

Великі струмки снігу, що розтанув, передвіщають мокре літо.

Яка погода на  Олекси, то така і на Великдень буде.

Якщо на теплого Олекси бджоли зроблять перший обліт, буде добрий медозбір.

 

Звісно, що у кожному краї України та навіть у кожному селі є свої звичаї, промовки, говірки, прикмети, що пов`язані з цим святом – дещо відмінні від зазначених. Мабуть були такі й у Гвіздівцях, але на жаль не збереглися. Сучасні бджолярі та й взагалі — селяни здебільшого навіть не знають про них, а хто й пам`ятає дещо, рідко користується ними. До того ж, сучасне потепління клімату, ранній початок весни (як, наприклад у цьому — 2017 році) часто сприяє тому, що бджоли здійснюють перші вилети та обліт набагато раніше, ніж на Теплого Олекси, птахи прилітають раніше (шпаки прилетіли у Гвіздівці вже більш як тиждень тому, а от лелек ще не бачили).  З щуками та іншою рибою теж все зовсім не так, адже льоду на ставках і на Дністрі вже десь 2 тижні не має. І ведмедів по всій Україні геть мало стало, а в Гвіздівцях їх мабуть багато століть ні хто не бачив.

 

Та це не применшує значимість народних звичаїв, адже народ тільки тоді є народом, коли він знає свою історію, свої корені…

 

 

 

За публікацією сайту «Українські традиції» та сайту «Православный календарь»  з корегуванням й в обробці сайту «Гвіздівці»

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар