admin on 29th Октябрь 2016

Олег Кучерявий2589

Олексій Мандзяк

Не дивлячись на те, що Велика Вітчизняна війна все більш віддалялася від села, а згодом і взагалі завершилася, вона ще дуже довго давалася взнаки. У Гвіздівцях за роки війни більш як 600 чоловіків були мобілізовані, воювали, або працювали на трудовому фронті (трудармія) на Уралі та в Сибіру аж до 1953 року. Тобто, близько третини працездатного населення села було відірвано від сімей, від свого власного та державного господарства, що не могло не позначиться на його стані. З числа мобілізованих гвіздовчан загинули біля 200 чоловіків – їх сім’ї осиротіли, стали ще біднішими. Відповідно, вони недоїдали, а подекуди і жили впроголодь.

Загальнодоступного медичного забезпечення сільського населення в Бессарабії, тому числі на історичній Хотинщини (у складі якої були Гвіздівці) за румунських часів практично не існувало. Через свою дорожнечу воно було привілеєм заможних людей. Але війна розвалила і те, що було.

Відразу після звільнення території сучасної Чернівецької області у 1944 році від румунсько-німецько-фашистської окупації в Сокирянах було відкрито районну лікарню, але хронічно не вистачало кваліфікованого медперсоналу, адже всі найліпші були в польових госпіталях. Винятки становили лише лікарі похилого віку та медики, комісовані з військової служби через важкі поранення. Та й такі не в кожному районі були. До того ж, в лікарнях практично не було медикаментів і обладнання. Все йшло на фронти і в лікарнях все робилося на голому ентузіазмі та з підручних засобів. Окрім того, майже не діяв автотранспорт, і навіть коні в переважній більшості служили потребам фронту. А після завершення війни, коли транспорту стало більше, не вистачало бензину, в тому числі, для перевезення хворих, для проведення санітарно–епідеміологічних заходів.

З початком роботи Сокирянської лікарні, відновлювалася система санітарно–епідеміологічного контролю і захисту населення. У квітні 1944 року була створена Чернівецька обласна санітарно–епідеміологічна станція, згодом поступово відновлена робота районних санепідемстанцій. Але у санітарно–епідеміологічної служби були ті ж самі проблеми, що і загальної медицини. Зокрема, навіть до 1947 року в СРСР взагалі і зокрема в Україні не було антибактеріальних препаратів, здатних придушувати ріст хвороботворних мікробів. Не вистачало і звичайних дезінфікуючих засобів, навіть мила. В селах не було бань.

image004Та після завершення війни ситуація почала змінюватися. На потреби Сокирянського районного відділу охорони здоров’я у 1945 році було відпущено 1 032 800 карбованців, заплановано відкрити три акушерських пункти у селах району, санітарно–бактеріологічну лабораторію, малярійний пункт, молочний контрольний пункт[1]. Але й цього було недостатньо. Більш того, по завершенню військових дій у звільнених регіонах істотно підвищилася міграція населення, якій сприяли ті ж самі проблеми – розруха по всій країні, голодне життя, вкрай низький рівень санітарії, чому в чималому ступеню сприяли переповнені голодними біженцями вокзали й лікарні, відсутність у населення того ж мила. Завошивленість населення перевищувала будь-які норми. При цьому, низька забезпеченість населення товарами вжитку сприяла росту базарної торгівлі. Базари, одночасно з вокзалами, ставали центрами життя значної частини населення. А низький рівень санітарії, вкупі зі скупченістю, як відомо, завжди тягне за собою появу та ріст інфекційних захворювань.

Влада, в тому числі і місцева Сокирянська, намагалася діяти на випередження. Зокрема, 11 березня 1945 року Сокирянським райвиконкомом було винесено обов’язкову постанову «Про санітарне оздоровлення Сокирянського району та райцентру містечка Сокиряни», якою було вирішено, зокрема:

З метою покращення санітарного стану в районі та райцентрі м. Сокиряни, а також попередження від можливості шлунково–кишкового захворювання населення в зв’язку з потеплінням, Районний виконавчий комітет постановляє:

«Всім головам сільських рад, директорам підприємств, керівникам установ, райкомунгоспу, орендарям будинків та приватним домовласникам провести такі міроприємства:

  1. Очистити вулиці, двори, сквери, плани, завулки, вбиральні, помийні ями та інші звалища бруду. Вивезти та закопати всі покидьки на місця для цього призначені. Відремонтувати, а там де немає збудувати вбиральні та помийні ями вигрібного типу. Райсанінспектору слідкувати та своєчасно проводити хлорування вбиралень та помийних ям. Витрати зв’язані з цим віднести на керівників установ, підприємств та власників будинків.
  2. За санітарний стан безгосподарних покидькових домоволодінь покладається відповідальність на містечкову раду м. Сокиряни, голів сільрад та райкомунгосп.
  3. Зробити ремонт та обсипку землею колодязів, очистити від бруду, до всіх колодязів громадського користування приробити покришки та загальну баддю. Виконання робіт покладається на голів сільрад та райкомунгосп.
  4. Завідуючому райсанстанцією дезбюро забезпечити всі роботи по дезінфекції в районі.
  5. Головам сільрад, райкомунгоспу, орендарям будинків та приватним домовласникам поновити, або насадити знищені зелені насадження в містах та інших населених пунктах району.
  6. Нагляд за виконанням цієї постанови покладається на Сокирянський відділ райміліції, містечкову раду, сільради та райсанстанцію.
  7. Винні в порушенні цієї постанови притягаються до відповідальності: по першому разу штрафові в розмірі до 100 карбованців, або примусова робота до одного місяця, по другому разу до кримінальної відповідальності.
  8. Термін оскарження встановлюється 10–денний.

Голова райвиконкому Тимошенко, Секретар райвиконкому Бондаренко»[2].

Та цього в обстановці, що склалася тоді в районах було недостатньо для попередження епідемії. І на Сокирянщини спалахнули різного роду інфекційні захворювання. У 1945-1948 роках в районі «пройшла» низка епідемій. Чимало людей перехворіли на тиф. Нагадаємо, тифи (від грец. «тифос» — дим, туман, чад) – це група інфекційних захворювань, що викликаються різними збудниками. Зокрема, висипний і поворотний тиф, які пройшли Сокирянщиною, викликаються маленьким вірусом, який живе у стінках кішок заражених висипним тифом вошей – головної і одежної. Зараза передається від хворої до здорової людини вошами. Людина заражається виключно в тому випадку, коли розчісує покусане місце і при цьому розчавлює вошу – саме тоді вірус потрапляє у ранку від укусу і в кров людини. За відсутності вошей тиф не розповсюджується. Хвороба проходить з гарячкою і затьмареною свідомістю. Вмирає від 5 до 10% тих, хто захворів. Ті, що виживають, ще тривалий час залишаються кволими і непрацездатними.

От і у Гвіздівцях цією страшною хворобою (висипний та поворотний тиф) перехворіло майже все село. Завезли цю пошесть у Гвіздівці десь у 1945 році з села Василівки (відомого також як Василівці), де було багато млинів і сходилося люди з усієї округи.

Незабаром, у Сокирянському районі було введено дуже жорсткий карантин. Селами їздили санітари, які виявляли захворілих, відразу забирали їх до районної лікарні. Ні які заперечення до уваги не бралися. В принципі, це на той час був майже єдиний протиепідемічний захід, якій здійснювали працівники СЕС, та вони нічого іншого робити і не мали можливості. Окрім того, вони проводили санітарну очистку житла у тих оселях, де були виявлені хворі. Та ця очистка полягала майже виключно в тому, що все що можна засипали дустом, та й то – коли він був у наявності (хімічна промисловість СРСР теж була розорена війною), а пізніше почала також їздити «душогубка» – так селяни іронічно називали машину, яка проводила на дому дезінфекцію одягу і ковдр (у кого вони були), пропарювання та хімічної обробки[3].

У лікарні теж догляд був мінімальний, а лікування майже ніякого не було. Хворим робили лише «саночистку» (стригли наголо і мили у ванні), їх одяг очищали від паразитів в спеціальних дезкамерах. Та надалі люди просто лежали 7 днів у гарячці. Більш сильні виживали і їх через три дні після спаду температури виписували, слабкіші вмирали і їх ховали[4]. Та точної статистики донині не має – вона була засекречена. Але загальні розрахунки вказують на те, що від тифу вмирали 5–7% від тих, що захворіли. При фактичному тогочасному рівні лікування, напевне, що серед мешканців Гвіздівців і інших сіл Сокирянщини рівень смертності був дещо вищим за середній.

Слід зазначити, що дуже значний вклад у боротьбу з тифом внесли вчителі Гвіздовецької школи, які, до речі, майже всі також перехворіли на тиф. З ініціативи Катерини Іванівни Лісогор у селі було відкрито першу лазню і вчителі не лише постійно агітували селян відвідувати її, а також до і під час епідемії, самовіддано, майже примусово водили менших школярів до лазні і навіть особисто їх мили.

Поодинокі випадки захворювання на тиф у Гвіздівцях спостерігалися аж до 1948 року, та то вже була не епідемія – ті, хто перехворів, повторно не хворіли. Але ж тифом напасті не закінчилися.

648524З травня 1945 року до осені 1946 року на більшій частині Чернівецької області й сусідньої Молдови практично взагалі не було опадів. Ситуація загострилася до краю навесні 1946 р., коли малосніжна зима змінилася найбільш посушливими за останні 50 років весною і літом. В цілому, території, охоплені посухою, були більшими, ніж у 1921 році й наближалися за розмірами до страшного 1891 року. Вже в липні 1946 року стало ясно, що велика частина площ ранніх і пізніх культур загинула, а ті, що залишилася – дасть незначний врожай. Забій худоби через недолік кормів доходив до його масового винищування. 1946 рік відкинув ще далі назад зруйноване під час війни сільське господарство України. Середня урожайність зернових культур у колгоспах знизилася до 3,8 центнерів з гектару. У південних областях вона була ще нижчою – лише 2,3–2,9 ц. Валовий збір усіх зернових в Україні становив 531 млн. пудів, або втричі зменшився порівняно з 1940 роком, і був меншим навіть, ніж у голодному 1921 році.

Незважаючи на це, були розпочаті хлібозаготівлі, які були розраховані раніше на середньостатистичний врожай і які, на той час, складали майже 3/4 фактично зібраного. А плани у Радянському Союзі вважалися законом і їх намагалися виконати будь якою ціною, особливо у ті – сталінські часи. Наприклад, ще у серпні 1945 року на районних партійних зборах вже піднімалося питання про те, що у Гвіздівцях (а також у Вітрянці, Вашківцях і деяких інших селах) не виконують п’ятиденний графік хлібопостачань і «тягнуть назад район по хлібозаготівлі»[5]. Та при всьому, станом на 7 вересня того ж року Гвіздівці по хлібозаготівлі були лише на 20-му місці у районі[6].

Ситуація, що склалася в сільському господарстві ігнорувалася керівництвом республік, як України, так і Молдови, хоча партійні і радянські органи на місцях в основному реально оцінювали обстановку і неодноразово порушували питання про необхідність значного скорочення обсягів хлібозаготівель. Та їх не слухали («Тільки–но війна завершилася – кому зараз легко?») і вимагали виконання встановлених завдань, та навіть збільшували їх. Щоб виконати план, ЦК КП(б)У поставив вимогу, щоб колгоспники працювали весь світловий день, і встановив жорсткий контроль за безумовним виконанням завдань центру.

Заборонено було продаж зерна на ринку колгоспами, колгоспниками й одноосібниками до виконання ними планів здачі хліба з врожаю 1945–1946 рр. державі. Від цього репресивного заходу темпи здачі не прискорювалися, а населення жорстоко потерпало.

627x390Керівництво хлібозаготівлями здійснювалося шляхом надсилання різного роду постанов та директив, у яких суворо визначались структура посівних площ і напрямок розвитку тваринництва. До сіл виїжджали уповноважені, покликані наглядати за ходом заготівель. Затримка здачі хліба була оголошена «злочином перед партією і державою».

На селян із жорстокими вимогами, психологічними знущаннями, (а в деяких селах і з побиттям) аби вилучити хліб, обрушувалися «активісти», так звані «буксирні бригади». Були також організовані спеціальні бригади з комсомольців для подвірного обходу громадян, проведення обшуків і безспірного вилучення у тих, хто не виконав хлібопоставки майже всього знайденого хліба. Деколи обшуки і вилучення зерна проводилися навіть у тих селян, які виконали свої зобов’язання перед державою. Вилучався не тільки хліб, а й інші сільськогосподарські продукти та навіть були випадки, що і домашні речі.

Як пише історик В.Ф. Холодницький про тих, хто займався хлібозаготівлею: «Здебільшого все це були люди малограмотні, з низьким рівнем свідомості і моралі, навіть злочинці, які за інших часів ніколи б не служили опорою нової влади. Але саме на таких і робив ставку більшовицький режим, за якого вони зажили собі серед односельців ганебної слави. Часто погрозами, інколи забираючи не тільки те, що за планом належало здати, але й понад план, оббираючи односельчан до нитки, вони нерідко не гребували реквізованим чи конфіскованим майном і добре гріли на ньому свої брудні руки»[7].

Такі «герої» були відомі майже у всіх селах Сокирянщини: «Так, голова сільської ради с. Вашківці Сокирянського району Дайников систематично проводив незаконні обшуки в господарствах селян. Залякуючи висланням їх на Донбас, забирав у них усе, що йому було необхідне»[8]. У Гвіздівцях, зокрема такими діячами були, так звані, керівники земельних громад, на які ділилося населення села. Одним із найбільш злобливих, при чому – підло–зловредним, був керівник 1–ої земельної громади Іван Мартинюк, який так само, зловживаючи владою, вислужуючись, забирав у селян не лише те, що належало здати, а практично все, що знаходив. У 1950–х роках він був змушений виїхати з села та жив десь у Молдавії. У 1946 році один з перших голів колгоспу «ім. Г.І. Котовського» І.О. Барчук для чогось забрав до колгоспу у селянина Бойко Петра Петровича двері і йому їх повернули аж у 1950 році[9].

258741Очевидно, що здебільшого безграмотні і малограмотні селяни боялися репресій і через силу терпіли подібні неподобства. Але терпіння завжди має свої межі. В деяких населених пунктах селяни і більш жорстко реагували на діяльність місцевих чиновників і їхніх активістів: «Інколи селяни, керуючись почуттям самозбереження, з власної ініціативи виступали проти свавілля місцевих активістів. Зокрема, секретар Сокирянського райкому партії Схабицький Д. у таємному донесенні від 10 червня 1947 р. повідомляв секретаря Чернівецького ОК КП(б)У Вовка В. та начальника обласного Управління МВС Наумова М., що в районі почастішали факти грабунку і тероризму радянського активу. За його ж даними, в с. Вітрянка в 1946 р. був важко поранений уповноважений райкому партії Бабій, у с. Коболчин у 1947 р. смертельно поранений голова сільської ради Жук Г., у с. Ломачинці голову сільської ради Бузурного Н. невідомі викликали з хати і закидали камінням, в с. Шибутинці селяни побили голову сільської ради Пастушка і т.п.»[10].

Люди відкопували мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на полі після збирання. Навесні рятувалися щавлем, кропивою, лободою, конюшиною, переловили та з’їли всіх горобців, які жили у стріхах, змушені були їсти різні сурогати, траву, кору дерев, собак, кішок, листя дерев, м’ясо загиблих тварин, дрібних гризунів, ховрашків тощо. Голодуючі ходили – як тіні, від лободи з водою животи роздувалися. Всім до всіх ставало байдуже, поступово мерли… Страшенно зросла дитяча смертність. В деяких населених пунктах доходило навіть до канібалізму.

Багато людей мріяло дожити хоча б до весни, а «тоді вже їли траву, кропиву, цвіт акації»[11]. І дійсно, в значній мірі гвіздовчан рятував майже небувалий ні до того, ні після того врожай грибів, ягід. Хлопчаки дещо підтримували себе, відшукуючи у лісі пташині гнізда і відразу з’їдаючи яйці, разом з шкарлупою. Багато мешканців їхали за жомом на Західну Україну. Далеко не всі з них повернулися[12].

Гвіздовчанка Наталія Столока розповідає: «Моя бабуся і тітка врятувалися тільки тим, що зуміли приховати трохи збіжжя на горищі маленьких сінець – там його не здогадалися шукати ті, на чиїх руках сльози матерів за померлими дітьми. Та й дорослі мерли від виснаження… Батько, щотижня добираючись до сільського лісу на даху товарняка із Чернівців (навчався у той важкий час у технікумі, а грошей на проїзд, звичайно ж, не було), бачив, як просто на вулиці, попід тинами вмирали опухлі від голоду люди. Маму і сестру рятував хлібом, який заробляв, розвантажуючи машини (ним розраховувалися за працю)»[13].

Петро Порфирович (Парфенійович) Кучерявий, якому на час голодомору було 11 років, згадує: «У 1946 році батько відчував, що можуть бути проблеми через посуху, і після повного розрахунку з поставками, він зробив у сараї фальшиву стіну, куди засипав декотру кількість зерна, адже здогадувався, що будуть вимагати збільшених поставок. Та до нас прийшов голова земельної громади Мартинюк і роздивився, що зовнішні розміри стіни не відповідають внутрішнім. Тоді він розвалив фальшиву стіну і забрав все зерно, хоча ми нічого вже не були винні по поставках».3197358

Він також розповідав: «Весна була самим страшним періодом. Йду селом і бачу, що прямо поперек вулиці лежить мертва Рая – єврейка, яка жила у нашому селі. А по ній купами воші лазять… Та у всіх була страшна апатія, всім до всіх було байдуже.

 У нас не лишилося майже нічого, але до весни ми протрималися, в тому числі завдяки допомозі взимку заміжньої сестри Марії, чоловік якої Микола Афанасійович Бойко був ще більш передбачливим – зарання почав змішувати борошно з половою, з борошном з жолудів, коли хліб пекли. Всі – невеличкі залишки жита ми посіяли, адже батько розумів – якщо все з’їмо, то точно не виживемо.

Та згодом їсти вже взагалі не було що. Якось я знайшов під пічкою один старий засохлий біб, налив повну велику каструлю води і варив там цей біб – не міг дочекатися, коли він вже звариться і буде багато «супу».

Наприкінці весни 1946 року або на самому початку літа, коли ми з батьком вже геть запухли і майже не могли пересуватися, до нас прийшов заступник голови колгоспу Павло Васильович Голяк, приніс одну хлібину, дав батькові і сказав, щоб їли потроху, бо якщо відразу багато з’їмо – помремо. Батько відрізав хліб маленькими шматочками і ми таким чином дуже довго їли цю хлібину. Та хлібина нас врятувала. Потім вже щось в лісі потроху знаходили, а невдовзі і почали збирати недозріле жито, але були такі слабі, що батько не міг самостійно прокрутити жорнова. Ми сідали вдвох навпроти одне одного, і то він у свій бік крутне, потім я – у свій. Все це робилося – як у повільній кінозйомці. Та так і вижили…».

Розповідає і Федір Григорович Багрій: «Мені було 12 років найтяжче було у травні – червні 1947 року. До того ж, батько, мати, старший брат і його дружина звалилися у тифу, що брат привіз одночасно з жомом з Дрогобича. Не захворів лише я. Вранці мені давали склянку «бодеревки» (водяна бовтанка з кукурудзяного борошна), я випивав, йшов до лісу. Йдеш, а вздовж дороги лежать мертві – хто не дійшов до лісу… У лісі я збирав черешні, гриби, приносив до дому, на подвір’ї у казані варив з цього всього вар, поїв ним хворих. Це допомогло їм видужати, і нам всім дотягнути до того часу, як більш менш визріло жито. Та не всіх, хто вижив до того часу врятував новий врожай. Дуже багато з них померли, коли почали їсти недозріле зерно, переїдали, черево здувалося і… все! У нас залишалося трохи солі – «лизунця», ми робили солону воду й пили, що допомагало від здуття. Та не у всіх вона була…».

І це все відбувалося у той час, коли з України хліб вивозили за кордон. У 1946 – 1947 роках були підписані мирні договори з переможеними державами та державами–сусідами СРСР, за якими Радянський Союз зобов’язався поставити до європейських країн зерно. Загалом експорт зернових із Радянського Союзу в 1946 році становив 1,7 млн. тонн, або 10% усього заготовленого зерна того року. Протягом 1946–1947 роках у країни Центральної та Західної Європи – Польщу, Чехословаччину, Румунію, Болгарію, Німеччину, Францію із СРСР було вивезено 2,5 млн. тонн зерна. Зрозуміло, що післявоєнній державі була потрібно валюта, та й новітніх союзників теж потрібно було підтримувати, але все ж сталінська влада при виконанні цих завдань проявила невиправдану байдужість до свого власного населення.

Були серед гвіздовчан і ті, хто ризикуючи своїм життям і становищем, намагалися спасти голодуючих. Зокрема, чимало людей у Гвіздівцях спас від голодної смерті бригадир рільничої бригади, член правління колгоспу «1-го травня» Павло Васильович Голяк.

Відомо, що про голод в Україні, восени 1946 року перший секретар ЦК КП(б) України М.С. Хрущов інформував Й. Сталіна, а також просив запровадити продовольчі картки з метою забезпечити сільське населення продуктами харчування. У відповідь Сталін, вперто не бажаючи зважати на реальну дійсність, надіслав образливу телеграму, називаючи інформацію про голод «брехнею», а її автора – «підозрілим елементом». Це змусило Хрущова поїхати до Москви і продовжувати переконувати у необхідності надати допомогу. За його спогадами, це ще більше роздратувало Сталіна: «Не будь м’якотілим! Вони обдурюють тебе…, розраховують використати твою сентиментальність. Вони прагнуть примусити тебе віддати їм усі запаси»[14]. Більш того, у березні 1947 року Сталін замінив, «м’якотілого» М. Хрущова на більш «твердого» Л. Кагановича, який був одним з головних організаторів і провідників голодомору 1933 року. Проте, врешті–решт Сталін таки дав вказівку виділити Україні мінімальну продовольчу і насіннєву позики. Ця скромна продовольча допомога за рекомендаціями центру використовувалася в час весняних польових робіт і жнив. Колгоспникам на тих роботах один раз на день готувалася гаряча їжа. Інші й на таке «державне піклування» не могли розраховувати[15].

За офіційними даними, на початку 1947 року в УРСР налічувалося 448 тис. хворих на дистрофію, у тому числі 150 тис. громадян перебували в крайній стадії дистрофії і вимагали негайної госпіталізації. До цього списку, нажаль, увійшли і жителі Гвіздівців, дані про яких були наведені в «Книзі пам’яті жертв Голодоморів»[16].

258258Список мешканців с. Гвіздівці, про яких відомо, що вони померли під час голодомору 1946–1947 років

Барчук Ганна Йосипівна, 1913–1947 (елементарна дистрофія)

Барчук Тетяна Іванівна, 1885–1946 (дистрофія)

Бурченко Лідія Іванівна, 1944–1947 (елементарна дистрофія)

Бурченко Любов Михайлівна, 1925–1947 (елементарна дистрофія)

Бурченко Федір Андрійович, 1891–1947 (елементарна дистрофія)

Бучка Марія Михайлівна, 1947–1947 (елементарна дистрофія)

Бучка Михайло Васильович, 1946–1946 (дистрофія)

Бучка Петро Васильович, 1943–1947 (елементарна дистрофія)

Бучка Петро Костянтинович, 1911–1947 (елементарна дистрофія)

Видиш Максим Іванович, 1880–1947 (хвороба шлунку)

Видиш Парасковія Семенівна, 1913–1947 (елементарна дистрофія)

Гангал Віра, 1938–1947 (елементарна дистрофія)

Гладка Віра Михайлівна, 1947–1947 (елементарна дистрофія)

Гладкий Іван Михайлович, 1938–1947 (елементарна дистрофія)

Григорівський Микола Ілліч, 1914–1947 (дистрофія)

Грушецький Микола Андрійович, 1902–1946

Гуцол Василь Степанович, 1947–1947 (дистрофія)

Дідик Ярема Трохімович, 1868–1947 (елементарна дистрофія)

Злагода Іван Васильович, 1942–1947 (елементарна дистрофія)

Козороз Василь Тимофійович, 1918–1947 (елементарна дистрофія)

Костриж Микола Федорович, 1938–1947 (елементарна дистрофія)

Костриж Ольга Федорівна, 1930–1947 (елементарна дистрофія)

Кувіла Володимир Петрович, 1947–1947 (елементарна дистрофія)

Кучерявий Василь Филипович, 1890–1946 (дистрофія)

Кучерявий Микола Васильович, 1946–1946 (дистрофія)

Мафтуляк Надія Григорівна, 1944–1947 (елементарна дистрофія)

Мафтуляк Ольга Григорівна, 1935–1947 (елементарна дистрофія)

Пижівський Степан Іванович, 1880–1947 (елементарна дистрофія)

Серебрянський Іван Георгійович, 1937–1947 (елементарна дистрофія)

Тимчук Катерина Йосипівна, 1889–1947 (елементарна дистрофія)

Ткач Артем Степанович, 1883–1947 (елементарна дистрофія)

Троян Ірина Дмитрівна, 1887–1947 (елементарна дистрофія)

Цвинтарюк Дмитро Васильович, 1946–1947 (елементарна дистрофія)

Цвинтарюк Петро Єфимович, 1926–1947 (елементарна дистрофія)

Швець Марія Михайлівна, 1900–1947 (елементарна дистрофія)

Шолопало Ольга Федорівна, 1914–1946 (дистрофія)

&&&

ДОКУМЕНТИ

Доповідна записка Чернівецького облземвідділу про стан колективізації в області

20 січня 1945 р.

В Чернівецькій області за станом на 20 січня 1945 р. відновив свою діяльність лише один колгосп «Більшовик» в Сторожинецькому районі, с. Стара Жадова. До складу колгоспу входить 23 родини і 27 одиночок, всього колгоспників 122 чоловіка, з них працездатних 72 чоловіка. Колгосп має в своєму користуванні земельних угідь 211 га, в тому числі: рільної землі 193 га та лісу 28 га. В 1944 р. мав усуспільнених посівів: озимої пшениці 11 га, жита — 42 га, ячменю — 4 га та вівса — 19,5 га. Всі посіви зібрані і обмолочені повністю.

Переведено посів озимих культур на площі 48 га, в тім числі: пшениці 16,4 га і жита 31,6 га.

Крім того, трактористами МТС піднято зябу на площі 64 га та злущено стерні на площі 3 га.

В колгоспі організовано 2 бригади, в кожній бригаді по 3 ланки.

Колгосп має робочої худоби: коней 6 голів, волів 2 голови, буйволів 3 голови.

Крім того, мається продуктивна худоба, корми та сільськогосподарський реманент (довідка при цьому додається).[17] Все поголів’я худоби грубими кормами запезпечене повністю.

В 1944 р. в колгоспі видано хліба на трудодень по 4 кг.

По ініціативі населення в районах області організовано 10 ініціативних груп, а саме:

Новоселицький        р-н      — 2 групи

Хотинський              »          — 1 група

Кельменецький        »          — 2 групи

Сокирянський          »          — 2 групи

Глибоцький              »          — 1 група

Кіцьманський           »          — 1 »

Герцаївський             »          — 1 »

До складу ініціативних груп входить від 5—20 господарств. В сучасний момент серед населення проводиться масово-роз’яснювальна робота щодо переваги колективного господарювання над одноосібним та організаційна робота по утворенню колгоспів із існуючих ініціативних груп.

Начальник облземвідділу Білан

З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР: Збірник документів і матеріалів / Голов. арх. упр. при Раді Міністрів УРСР. Ін-т сусп. наук АН УРСР. Львів. обл. держ. архів. Парт. архів Львів. обкому Компартії України; [Ред. колегія: М. К. Івасюта (відп. ред. [і авт. передмови]) та інші]. – Київ: «Наукова думка», 1976. – С. 198.

****************************

3 доповідної записки Чернівєцького облземвідділу в Управління західних областей Наркомзему УРСР про організаційно-господарськийстан колгоспів області

Не раніше 15 жовтня 1945 р.[18]

В Чернівецькій області було організовано в 1944 р. і весною 1945 р. 17 колгоспів, що об’єднують 900 селянських господарств з земельною площею в 3671 га, в тім числі рільної — 2824 га, з них по районах області:

  1. в Сокирянському районі 3 колгоспи з землешющею 583 га
  2. » Кельменецькому » 3 »       »                      817 »
  3. » Герцаївському » 3 »            »                      741 »
  4. » Новоселицькому » 2 »        »                      258 »
  5. » Садгірському » 2 »              »                      194 »
  6. » Кіцманському » 1 колгосп »                      192 »
  7. » Чернівецькому » 1 »           »                      240 »
  8. » Сторожинецькому » 2 колгоспи   »          646 »

Колгоспам області була надана велика допомога в їх організаційно-господарчім зміцненні, як-от: передано в їх користування бросових земель в кількості 2924 га рільної землі разом, що в середньому складає на один колгоспний двір 3,14 га проти 1,97 га рільної землі на один селянський двір по області.

Працездатних членів в колгоспах є 1286 чоловік і на одного працездатного припадає 2,2 га рільної землі.

Вся земля колгоспів зведена в 1—2 масиви, але не переведено довпорядження.

В колгоспах області є тяглової сили: коней 292 шт., волів 232 шт., всього 524 шт. На один колгосп в середньому припадає коней 17 шт., волів 14 шт., всього 31 голова.

На одну тяглову одиницю припадає рільної землі 5,4 га, але є колгоспи, як «Нове життя» Кельменецького району, де на одну тяглову одиницю припадає 14 га, в [де]яких колгоспах, в час польових робіт, буває дуже напружений стан.

3 метою забезпечення колгоспів живою тягловою силою та організаційно-господарчого зміцнення їх їм передано: коней — 70 голів, волів — 232 голови, великої рогатої худоби — 631 голову, овець — 588 шт., свиней — 101 голову, птиці — 129 шт. і бджолородин 188 шт., з якої кількості організовано в колгоспах ферм: великої рогатої худоби—17 ферм, вівчарських—11, свинарських — 12, птахарських — 5, пасік — 11.

Колгоспи області недостатньо забезпечені сільськогосподарським реманентом. В середньому на колгосп припадає: плугів — 12 шт., культиваторів —1, борін—12, возів—11, сівалок —1, зерноочисних машин — 1.

Є колгоспи, які зовсім не забезпечені сільськогосподарським реманентом, так, колгосп ім. Леніна Садгірського району має 17 голів робочого тягла, плугів — 3, культиваторів —1 шт. та возів — 3 шт.

В возах, сівалках, частково плугах і зерноочисних машинах колгоспи мають особливу нужду.

Крім того, колгоспам передано: млинів — 5 шт., маслобоєк — 1 шт. та кузень — 12 шт.

В час організації колгоспів їм передано безгосподарчі садиби з будівлями, власники яких виїхали в Румунію, але ж ці садиби і будівлі не забезпечують господарчої потреби колгоспів.

Для будівництва нових і ремонту старих будівель була відпущена позика колгоспам в сумі 450 тис. крб., але ж ця позика колгоспами використана за станом на 10 жовтня цього року лише в сумі 41 тис. крб., за браком в достатній кількості робочої сили в колгоспах для заготівлі будівельних матеріалів.

Крім того, в колгоспах області є цілий ряд організаційних неполадок, що в великій мірі відбивається на роботі, а саме в колгоспі «Більшовик» Сторожинецького району, ім. Сталіна Садгірського району та інших не була повністю усуспільнена земля і тяглова сила колгоспників, не налагоджена в достатній мірі організація праці, не введена ланкова система та не повністю вживалась індивідуальна відрядність, що не дає змоги застосувати додаткову оплату праці.

В колгоспах Садгірського району, Новоселицького району за відсутністю достатньої політмасової роботи були випадки низької труддисципліни, невихід на роботу, невиконання норм виробітку, що в останній час виправляється.

По ряду колгоспів із-за відсутності кваліфікованих фахівців не налагоджено в достатній мірі рахівництво.

Наряду з цілим рядом організаційно-господарських неполадок в житті колгоспів є значні успіхи. Так, в колгоспі «28 Червня» Чернівецького району, голова колгоспу Шушинський, гарно налагоджена труддисципліна, облік праці, заведена індивідуальна відрядність праці, установлений розпорядок дня і гарний вихід на роботу.

В колгоспі ім. Леніна Сокирянського району колгоспники гарно працюють на всіх роботах, перевиконуючи норми виробітку. Так, комсомолець Плингай Ф. П. систематично виконував норму виробітку на 110—120%, колгоспник Тимко Д.— на 120%, Цибульська Ганна — на 130%.

Комсомольська молодіжна бригада на міжрядній обробці просапних культур виконувала норми виробітку на 109—128%.

В колгоспі «28 Червня» Чернівецького району на збиранні хлібів і на в’язці снопів особо відзначались колгоспники Ткачук М., Бежель Ілько і Гудер Ганна, які нав’язували снопів щоденно від 290 до 300 проти норми 250 шт.

В основному колгоспи області в цьому році добились значних успіхів в укріпленні колгоспного господарства, труддисципліни, завчасно закінчили збирання хлібів на площі 978 га, обмолот його і [досягли] значно вищого врожаю, ніж одноосібні господарства.

Колгосп «Червона армія» Сторожинецького району, обмолотивши зернові хліба, одержав середній урожай зерна з 1 га 9 ц.

Уборку і обмолот хлібів провели значно раніше, ніж одноосібні господарства…

Гарно справились колгоспи з сівом озимих культур. Так, по стану на 15 жовтня ц. р. план озимого сіву виконали на 131%, з плану сіву озимини 760 га посіяно 993 га, з них по колгоспах:

001

По закінченню озимого сіву вся тяглова сила переключена на оранку зябі.

По стану на 15 жовтня ц. р. піднято зябі по колгоспах області на площі 158 га, або ж 9,8%.

Колгоспи області, перевівши успішно сів, прополку хлібів і просапних культур, збирання врожаю та посів озимих, одержали багацько кращий врожай зернових культур, ніж одноосібний сектор. Крім того, видали аванс хліба і грошей колгоспникам на трудодні. Стали гарними агітаторами в натурі за перевагу кол-госпного господарювання, що здвинуло одноосібне населення на колективізацію, і по стану на 5 жовтня ц. р. в нас по області додатково організовано 7 колгоспів…

Нач. облЗВ Білан

З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР: Збірник документів і матеріалів / Голов. арх. упр. при Раді Міністрів УРСР. Ін-т сусп. наук АН УРСР. Львів. обл. держ. архів. Парт. архів Львів. обкому Компартії України; [Ред. колегія: М. К. Івасюта (відп. ред. [і авт. передмови]) та інші]. – Київ: «Наукова думка», 1976. – С. 226 – 229.

******************************

3 інформації сільськогосподарського відділу Чернівецького обкому КП(б)У до ЦК КП(б)У про організаційно-господарський стан колгоспів області

18 липня 1946 р.

…Обком КП(б)У, проводячи політико-масову роботу на селі, спрямував її на організаційно-господарське зміцнення існуючих колгоспів і дальше проведення колективізації селянських господарств. Внаслідок проведення цих заходів у 1945 р. колгоспи Чернівецької області завершили сільськогосподарський рік з показниками роботи, які були наочним прикладом переваги колгоспного ладу над одноосібним господарством.

Середня оплата одного трудодня в колгоспах 1945 р. виражалась 2,8 кг зерном і 3,7 крб. грішми, а в деяких колгоспах значно вище. Так, колгосп м. Кіцмань Кіцманського району видав колгоспникам на кожний трудодень по 5,5 кг зерном і 9 крб. грішми, колгосп с. Шишківці Новоселицького району — 4,3 кг зерном і 4,5 крб. грішми.

Результати виробничої діяльності колгоспів за 1945 р. значно зміцнили організаційно-господарський стан, створили умови до дальшого їх зростання і організації нових колгоспів в області.

Зростання колективізації селянських господарств в області характеризується такими показниками:

002

Значне зростання мають колгоспи Новоселицького, Сокирянського, Кельменецького, Хотинського районів. В колгоспі с. Волошкове Сокирянського району навесні 1945 р. було 25 господарств, а на 1 липня 1946 р. колгосп об’єднує 84 господарства, що становить 20% колективізації цього села. Колгосп ім. Леніна того ж району із 31 господарства збільшився до 123 госгґодарств, колгосп «Перемога» Кельменецького району із 89 господарств збільшився до 195 господарств, що становить 30% колективізації селянських господарств цього села, колгосп ім. Ворошилова с. Форосна Новоселицького району, організований восени 1945 р., із 70 господарств на 1 липня 1946 р. виріс до 267 господарств — в цьому селі колективізовано 90% селянських господарств.

Тільки за період підготовки і проведення весняної сівби 1946 р. в колгоспи вступило 952 господарства. За цей період створено 29 ініціативних груп організації колгоспів, які об’єднують понад 500 селянських господарств, більшість цих груп проводять організаційно-підготовчу роботу з тим, щоб до моменту проведення озимої сівби перейти на Статут сільськогосподарської артілі.

За весь період з колгоспів вибуло 16 чоловік з причин відходу до Червоної Армії і на постійну роботу на підприємства міст області.

Колгоспам подана допомога в створенні економічної бази і організації додаткових галузей виробництва. В 1945—1946 рр. в постійне користування колгоспів передано:

003

Колгоспам області була подана допомога з боку МТС в проведенні весняної сівби, тракторами проведена робота в проведенні весняної сівби, тракторами проведена робота в переведенні на м’яку оранку в кількості 4500 га, що становить 51,7% механізації польових робіт, а також допомогу в упорядкуванні обліку, організації праці, в поліпшенні агротехніки польових робіт.

Крім проведення польових робіт, в колгоспах розгорнулось будівництво господарських і виробничих будівель, організація тваринницьких ферм і підсобних галузей господарства.

Цього року буде побудовано 15 скотоприміщень і конюшень, 10 зерносховищ, закуплена високопродуктивна худоба. На будівництво й купівлю худоби державою відпущений кредит в сумі 850 тис. крб., з яких на 1 липня цього року колгоспи освоїли 500 тис. крб…

Для збільшення грошової частини прибутків в ряді колгоспів розвиваються підсобні підприємства і допоміжні галузі сільського господарства — городництво, садівництво, розведення риби, виробіток брусків, точил і інших предметів з каміння.

На 1 липня 1946 р. функціонують уже такі підсобні підприємства:

  1. Млини простого помолу — 30
  2. Маслоробні — 20
  3. Кузні — 25
  4. Майстерні обробки дерева і каміння   — 19

Прибутковим кошторисом в 1946 р. по 16 колгоспах заплановано одержання 1832 тис. крб. прибутку від допоміжних галузей господарства, що становить 8 крб. на кожний трудодень. Колгоспи «8 Березня» Герцаївського району, «Червоний партизан» Сторожинецького району вже за перше півріччя одержали доход від реалізації цієї продукції понад 100 тис. крб. кожний.

Весіння сівба 1946 р. в колгоспах області проведена за стислі строки, протягом 6—7 робочих днів.

План посіву ярих культур виконаний в таких розмірах:

План                             Посіяно                                   %

Всього ярі                  га 5711           5093                108,2
В т. ч.

Зернобобові              „ 3566             4109                112,4
В т. ч.

Технічні                     „ 404               516                  127,9

Овочі й картопля      „ 469               304                  64,9
Кормові культури

і трави                          „ 270               171                  63,0

План посіву картоплі й трав не виконаний через брак насіння цих культур.

Організовано йдуть у колгоспах роботи щодо догляду за посівами, підняття парів і сінозбирання. На 10 липня ц. р. виконання цих робіт таке:

План                                                           Виконання            %

Підняття парів                      га 342             568                  148

Прополка зернових             „ 4959             4959                100

Прополка просапних           „ 1412             1412                100

Сінозбирання                         „ 580               410                  70,6

Колгоспи області вже почали збирання врожаю. На 15 липня ц. р. скошено 2600 га, або 47,3% до плану збирання колосових.

3 метою правильної організації праці, забезпечення своєчасного і якісного проведення сільськогосподарських робіт за кожним колгоспом закріплені спеціалісти сільського господарства: агроном, зоотехнік, які подають колгоспам практичну допомогу в їх роботі.

У всіх колгоспах вироблені виробничі і робочі плани, норми виробітку і розцінки, правила внутрішнього розпорядку і затверджені на загальних зборах колгоспників.

Для виконання виробничих робіт організовано 66 постійних рільничих і 18 городніх бригад, в яких створено 271 ланку. За бригадами і багатьма ланками закріплені до кінця збирання врожаю посіви окремих культур, встановлена урожайність з тим, щоб вже в цьому році можна було видати додаткову оплату праці колгоспникам, які добились перевиконання планів урожайності.

Багато бригад і ланок з початку своєї роботи правильно й уміло організували працю, розуміють значення закону додаткової оплати праці, піднімають колгоспників на боротьбу за одержання високого врожаю.

Бригадир колгоспу «Перемога» Сокирянського району Заболотний правильно організував працю колгоспників. У його бригаді ланкові Мельник і Шевчук зобов’язались виростити цього року врожай кукурудзи по 20 ц і соняшника 13 ц з гектара. Вони внесли весною під ці культури по 2 ц курячого посліду, 2 ц мінеральних добрив і 3 ц попелу на кожний гектар. На цих ділянках посіву своєчасно проведено дворазове прополювання і види на врожай підтверджують, що взяті зобов’язання по урожайності кожна ланка виконає.

Ланковий колгоспу с. Магала Садгірського району Родін I. зобов’язався на закріпленій за ним ділянці виростити врожай цукрових буряків 400 ц, кукурудзи — 20 ц з гектара. Тов. Родін провів дворазове прополювання і підживлення цих посівів, види на урожай в його ланці хороші.

В колгоспах області налічується 29 ланок високого врожаю. Поряд з цими гарними прикладами роботи молодих ще колгоспів в окремих районах, де райкоми КП(б)У ще недостатньо організували політико-масову роботу серед колгоспників, мало приділяють уваги питанням колгоспного будівництва. Трапляються факти порушення Статуту сільгоспартілі, поганої організації праці і запущеності в обліку…

Питання організаційно-господарського зміцнення колгоспів в області неодноразово обговорювались на бюро обкому КП(б)У, окремим райкомам КП(б)У вказано на незадовільність їх керівництва в справі колгоспного будівництва і намічені конкретні заходи до усунення виявлених недоліків в роботі колгоспів…

Зав. сільгоспвідділом обкому КП(б)У І. Маляров

З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР: Збірник документів і матеріалів / Голов. арх. упр. при Раді Міністрів УРСР. Ін-т сусп. наук АН УРСР. Львів. обл. держ. архів. Парт. архів Львів. обкому Компартії України; [Ред. колегія: М. К. Івасюта (відп. ред. [і авт. передмови]) та інші]. – Київ: «Наукова думка», 1976. – С. 248 – 252.

*******************************

 

Довідка Чернівецького обласного сільгоспуправління в обком КП(б)У про хід колективізації і організаційно-господарське зміцнення колгоспів області на 10 квітня 1948 р.

15 квітня 1948 р.

Обласні, районні партійні і радянські організації за січень, лютий і березень місяці 1948 р. щодо виконання постанови Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У від 5 січня 1948 р. і XVIII Пленуму ЦК КП(б)У з питань колективізації селянських господарств та організаційно-господарського зміцнення колгоспів провели таку роботу:

Протягом I кварталу 1948 р. в області організовано 59 нових колгоспів, які об’єднали 3118 селянських господарств із земельною площею 9026 га. Крім того, в колгоспи, які вже існували, вступило 13 120 селянських господарств із земельною площею 41 683 га. В підсумку на 1 квітня 1948 р. в області є 364 колгоспи, які об’єднали 52 432 селянських господарства з площею орнопридатних земель 126 066 га, що становить охоплення колективізацією по дворах 31 % і по орнопридатній землі 43%

У березні місяці цього року після опублікування постанови XVIII Пленуму ЦК КП(б)У в області організовано 20 нових колгоспів, які об’єднали 690 селянських дворів із земельною площею 2499 га. Крім того, до існуючих колгоспів вступило 3115 селянських господарств із земельною площею 13 054 га.

Значних результатів в справі колективізації селянських господарств досягли райони: Кельменецький, який колективізував 71,4% селянських господарств і орнопридатної землі 78,9%, Герцаївський — господарств 50,8%, землі 65,3%, Сокирянський — господарств 57,5% і землі 64,3%, Хотинський — господарств 49% і землі 59%. Ріст колективізації селянських господарств в області безперервно триває.

Щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів приділяється більше уваги організації праці, підвищенню трудової дисципліни серед колгоспників, підготовці колгоспних кадрів і розвитку соціалістичного змагання серед колгоспників за підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва.

У колгоспах області організовано 829 бригад, з них рільничих 779, організовано ланок 4916, з них польових 4031.

Внаслідок проведеної в колгоспах масово-політичної роботи взяли на себе соціалістичні зобов’язання виростити в 1948 р. високий врожай зернових, технічних та інших культур: колгоспів — 325, бригад — 664, ланок — 3769.

3 цукрових буряків виростити врожай по 500 ц/га зобов’язались 111 ланок на площі 297 га.

Виростити врожай кукурудзи по 50 ц/га взяли зобов’язання 35 ланок на площі 186 га і по 60—70 ц/га взяли зобов’язання 56 ланок на площі 189 га.

Всього за високий врожай цукрових буряків змагаються 1078 ланок на площі 2396 га і кукурудзи — 981 ланка на площі 3010 га.

Ланкова система організації праці прищеплюється в усіх колгоспах області. Як недолік треба зазначити, що досі закріплення в натурі земельних ділянок за ланками в деяких колгоспах Новоселицького, Хотинського, Вижницького та інших районів не зроблено, що призводить до знеосібки закріплених за ланками культур.

Обласне управління сільського господарства виробило примірні правила внутрішнього розпорядку, які вручені кожному колгоспу, а останні обговорили і затвердили їх на загальних зборах колгоспників.

Кожний колгосп має примірні норми виробітку, затверджені Радою Міністрів УРСР. Ці норми виробітку переглянуто в кож-ному колгоспі відповідно до місцевих умов і затверджено на загальних зборах колгоспників.

В усіх колгоспах області складено виробничі плани, прибутково-видаткові кошториси і робочі плани на весняну сівбу.

3 огляду на виняткове значення підготовки кадрів для колгоспів і агротехнавчання колгоспників протягом зимового періоду проведено таку роботу: підготовлено на короткострокових курсах: голів колгоспів — 230 чоловік, голів ревізійних комісій — 300 чоловік, рахівників колгоспів — 269 чоловік, бригадирів рільничих бригад — 524 чоловіка, ланкових — 3600 чоловік, зав. зерноочисних пунктів — 389 чоловік, міряльників — 345 чоловік, зав. колгоспними пасіками — 52 чоловіка, бригадирів городницьких бригад — 173 чоловіка.

Крім того, організовано і працювало 302 гуртки агротехнавчання, якими охоплено 6678 чоловік.

Підготовлено зав. тваринницькими фермами — 169 чоловік, ветсанітарів — 176 чоловік, старших конюхів — 150 чоловік, організовано 98 зооветгуртків, в яких навчається 1180 чоловік. Внаслідок проведеної великої масово-політичної і організаційної роботи значно поліпшилася трудова дисципліна в колгоспах. Колгоспи дружно і організовано взялися до весняної сівби, колгоспники охоче виходять на польові роботи, виконують і перевиконують норми виробітку, що позитивно позначається на ході весняної сівби…

Завдання сільськогосподарських органів — і надалі зміцнювати трудову дисципліну в колгоспах як основний захід у справі організаційно-господарського зміцнення колгоспів.

Нач. агроколгоспного відділу Висоцький

Документи – з видання «З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР»: Збірник документів і матеріалів / Голов. арх. упр. при Раді Міністрів УРСР. Ін-т сусп. наук АН УРСР. Львів. обл. держ. архів. Парт. архів Львів. обкому Компартії України; [Ред. колегія: М. К. Івасюта (відп. ред. [і авт. передмови]) та інші]. – Київ: «Наукова думка», 1976. – С. 336 – 338.

 

________________________________________

[1] Розширення господарських і культурних підприємств району // Оновлене життя. Газета Сокирянського райкому КП(б)У та райвиконкому. – Сокиряни, 18.01.1945.

[2] Обов’язкова постанова «Про санітарне оздоровлення Сокирянського району та райцентру містечка Сокиряни» // Оновлене життя. Газета Сокирянського райкому КП(б)У та райвиконкому. – Сокиряни, 29.03.1945.

[3] Респонденти: Кучерявий Петро Порфирович (Парфенійович), Кучерявий Порфирій (Парфеній) Філіпович.

[4] Респонденти: Кучерявий Петро Порфирович (Парфенійович), Кучерявий Порфирій (Парфеній) Філіпович.

[5] Уральський А. На районних партійних зборах // Оновлене життя. Газета Сокирянського райкому КП(б)У та райвиконкому. – Сокиряни, 30.08.1945.

[6] Зведення про хід хлібозаготівлі по району на 7 вересня 1945 р. // Оновлене життя. Газета Сокирянського райкому КП(б)У та райвиконкому. – Сокиряни, 09.09.1945.

[7] Холодницький В.Ф. Буковина в умовах повоєнної трагедії // Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика: Зб. ст. – Вип. 13: Голод 1946 – 1947 р.: ретроспективний погляд істориків (З приводу 60–річчя трагедії). Матеріали «круглого столу» (22 березня 2007 року) / Голов. ред. В.А. Смолій. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2008. – С. 253.

[8] Холодницький В.Ф. Буковина в умовах повоєнної трагедії // Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика: Зб. ст. – Вип. 13: Голод 1946 – 1947 р.: ретроспективний погляд істориків (З приводу 60–річчя трагедії). Матеріали «круглого столу» (22 березня 2007 року) / Голов. ред. В.А. Смолій. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2008. – С. 254.

[9] Історична довідка Гвоздівецької сільської ради депутатів трудящихся Сокирянського району Чернівецької області. – Архівний відділ Сокирянської РДА.

[10] Холодницький В.Ф. Буковина в умовах повоєнної трагедії // Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика: Зб. ст. – Вип. 13: Голод 1946 – 1947 р.: ретроспективний погляд істориків (З приводу 60–річчя трагедії). Матеріали «круглого столу» (22 березня 2007 року) / Голов. ред. В.А. Смолій. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2008. – С. 257.

[11] Кондратюк К.К. Голод 1946–1947 рр. в Україні: сучасні інтерпретації істориків // Вісник Львівської комерційної академії. Серія: Гуманітарні науки. – Львів, 2010. – Вип. 9. – С. 74–80.

[12] Записи авторів.

[13] Столока Н. Моє село – для мене ти єдине… – http://www.dnistrovi–zori.info

[14] Хрущев Н. Воспоминания. Избранные фрагменты. – Москва, 1997. – С. 204–205.

[15] Кондратюк К.К. Голод 1946–1947 рр. в Україні: сучасні інтерпретації істориків // Вісник Львівської комерційної академії. Серія: Гуманітарні науки. – Львів, 2010. – Вип. 9. – С. 74–80.

[16] Книга пам’яті жертв Голодоморів 1932–1933, 1946–1947 років в Україні. Чернівецька область. – Чернівці: «Зелена Буковина», 2008. – С. 773 – 774.

[17] Не додаємо.

[18] Датовано за змістом документа.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар