admin on 24th Август 2018

Олександр Чорний

 

У середині 60-х років минулого сторіччя бурхливий розвиток колгоспного виробництва покликав до освоєння сільськогосподарських професій чимало молоді. Десь у цей час в технікумі на агронома навчався і я. Пам’ятаю, що згодом довелось проходити виробничу практику у вашківецькому колгоспі «Маяк».

Тут для розхолодження часу не давали, а відразу відправили мене, сімнадцятирічного хлопчака, з рільничою ланкою в Гвіздівці для заготівлі насіннєвої картоплі, якої не вистачало для посадки. На кагатному полі ми розкривали бурти, що були вкриті соломою, і перебираючи бульби, вибирали придатні з них і вантажили на кузов автомашини. Жінки не без підколки час від часу перепитували у мене, які картоплини вибирати – більші чи менші. Я, ніяковіючи, пояснював, що невеличкі, вагою десь 30-40 чи 50 грамів, адже застосовуватиметься тракторна картоплесаджалка.

Дехто,  погоджуючись, ствердно кивав головою, але були й такі, що заперечували, мовляв, що з тієї дрібноти вродить, треба вибирати бульби як куряче яйце…

Не знаю, чия б тоді взяла, коли б у розмову не втрутився головний агроном місцевого колгоспу Д.М. Кучерявий. Він ступив до галасливих жінок ближче і спокійно, але з переконливістю в голосі сказав: «Картоплю як курячі яйця будете садити на городі у себе вдома, а колгоспу потрібно розширити площу посадки. Щоб насіння вистачило усім, мусите слухатись ось цього майбутнього агронома».

Вдома начальство мене похвалило за виконання завдання. Згодом на матеріалах колгоспу «Маяк» я і дипломну роботу захистив.

Голова колгоспу імені Котовського — Василь Федорович Попеза

 

Однак агрономом тут не довелось працювати, оскільки на час закінчення технікуму спеціалістів середньої ланки вистачало майже повсюдно, і з дипломами брали на роботу не як фахівців, а як звичайних хліборобів.

Мені спершу, здається, повезло, адже мав направлення на бригадирську посаду в одне із господарств передгірної зони Буковини. Проте від нього відмовився, бо із Сокирян запросили працювати у відділі сільського господарства районної газети.

Звичайно, що це для мене була велика радість, оскільки я ще зі шкільної парти дописував до газети. Та дуже скоро  з’ясувалось, що це не варто робити, бо через місяць-другий мене забирають на службу до армії. Ото ж залишився і без направлення, і без запрошення.

Шукати нового місця роботи вже не було коли – час спливав, здається, по годинах. Тому вирішив, як мовиться, спробувати щастя у тих самих Гвіздівцях. Голова колгоспу В.Ф. Попеза був суворим і вимогливим чоловіком, але я все-таки потрапив до нього на прийом. Для того, щоб не мати перерви в трудовому стажі, ладен був ті два місяці працювати на будь-якій сільськогосподарській посаді.

Довідка, що була видана колгоспом імені Котовського Чорному О.Д. у березні 1970 року

Та не там то було. Голова без усякого вагання сказав, що молодість моя – це не так страшно, гірше, що часу розігнатись не вистачає, бо до армії треба йти.

Ось так і вимушений був прогайнувати той передармійський відрізок часу. Скрушно про це згадувати навіть тепер.

Однак у гвіздівецькому колгоспі згодом як завідуючий сільгоспвідділом райгазети бував досить часто. Неодноразово брав інтерв’ю у того ж таки агронома Д.М. Кучерявого, який завжди мав що сказати для газети, бо мав чималий досвід роботи, слідкував за новинками в хліборобстві. Зустрічався й з тодішнім головою колгоспу. Він уже розмовляв зі мною нарівні. Казав, що читав мої публікації і не вірив, що це той самий хлопчина, який просився не те що молодшим агрономом, а готовий був навіть за кермо трактора сісти, щоб мати за спиною виробничий стаж.

 

Отож записувались у журналістський блокнот цікаві факти і цифри із колгоспного виробництва, з’являлись прізвища людей, що трудились у полі й на фермі, в саду і на овочевому лані. Відтак вони ставали газетними замітками і розповідями.

Мітки: , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар