В історії села Гвіздівці за період з 1812 до 1917 року, серед інших історичних фактів, відображено конфлікт гвіздовецьких селян з посесором – орендарем гвіздовецьких земель Янкой Поповичем, що виник в 1825 році й тривав до 1830 року. В цій статті Вашій увазі пропонується більш детальний опис цього історичного факту на основі архівних документів[1].  Матеріали, які ми представляємо Вашій увазі цікаві не стільки самим фактом (подібного в наш час менше не стало), скільки, насамперед, відомостями про гвіздовчан — учасників конфлікту й про самий характер суспільних відносин у той час.

Публікуємо майже дослівний переклад Прохання («Прошеніє») селян «Хотинского цинуту жителів поселення Гвоздоуць – від усього суспільства», поданого 26 серпня 1825 року в Хотинське земське ісправничество. При цьому ми намагалися хоча б частково зберегти стиль написання того часу. Селяни подавали Прохання на гербовому папері, вартістю 50 копійок сріблом за 1 аркуш. Все прохання було написано на 3-х аркушах, тобто обійшлося селянам в 1 рубль 50 копійок сріблом – і це лише гербового збору. Гроші були тоді чималі. Вартість послуг писаря або якоїсь іншої грамотної людини, або бути може присяжного повіреного[2] нам не відома.

Селяни писали в Проханні:

посесор нашого поселення Янко воєвода Попович виношує до нас злість, невідомо з яких причин, учиняє нам побої щодня й змушує нас не правильно працювати при тім. Він втримує при собі ватаву[3] який разом з ним робить нам різні утиски. По-перше не дозволяє нам жати жито наше, орати, жадає від нас зовсім невідповідно встановленої за пунктами роботи, однак попри все те ми ніколи не виходили зі свого обов’язку, який зобов’язані виконати; оний посесор призначив місце чрез свого ватаву, щоб ми йому зорали й обробили всю повинність, яка стосується нас, як треба, за що й обіцяв нам подарувати (…)[4] і дати один лан для нас щоб ми посіяли на ньому що б тільки захотіли, і коли ми все це ж виконали, то відданий їм лан ми зорали для посіву на ньому нашого хліба й наступну від дежму[5] зобов’язані були віддати, — але він пан Попович побачивши, що ми йому все за умовою виробили почав стягувати — за яким ми правом зорали оний лан і хто дав нам на те дозвіл. Коли ми почали пояснювати у виправдання собі, що оний лан даний їм самим з його згоди на подяку за наші праці, те пан посесор Попович, не дивлячись на наші старання, відняв такий і почав за те нас бити, стягуючи при тім неправильно від нас ще 400 фальчів[6] сіна. За кожну по 6-ти левів[7] з половиною, забравши нашу  худобу, іспражнив[8] з толоки [щоб] утримувати оний у заперті й нам не дозволив ніякої роботи робити, майже тиждень із того як він пан посесор це зробив. У цим становищі й застав особисто Земскаго ісправничества комідар[9] Андрєєв. А для того змушені просити це уклінно оного ісправничества, щоб вникло в наше теперішнє становище безневинно страждуючих захистити начальническою милістю, нарядити з боку ісправничества чиновника для належного дослідження й більше через його пана посесора заподіяні повинні втратити останній шматок хліба й тоді більше нічого не залишиться як тільки йти світом; — ніщо й очікуємо наше вище прописану обставину від онаго ісправничества мілостивійшої резолюції.

Підписали прохання Симіон Тимчук † Тодор Колєснік † Ніколай Олійник † Васілій Барчук † Потапій Остапчук † Олекса Московчук † Константин Гуцу † Іаков Остачук † Григорій Костишин † Тод… Барчук † Григорій Піт…† Ничипор Остапчук † Іван Груницький † Ванько Гінгілик † Дем’ян Гінгілик † Василь Кучерявий † Танашко Гуцул † Алекса Варчук † Ійосип Микітін † Танаско.. Остафієв † Ніколай Бойко †[10], із припискою «і вся громада за невмінням грамоті підписалися знаками хреста».

Не всі імена й прізвища вдалося прочитати точно. Можливо, що не всі й написано були правильно. Наприклад, Груницький – швидше за все – Грушецький, яких і в ті часи було чимало в селі[11] й зараз це одне з найпоширеніших гвіздовецьких прізвищ.

Частина документів справи написані повністю на старомолдавській мові, оскільки до 1828 року на території Бессарабської області Російської імперії діяло правило про обов’язкове ведення діловодства молдавською мовою. Багато офіційних документів оформлялися на 2-х мовах (як і це Прохання)[12].

Справа до вересня 1928 року тягнулася у Хотинському земському іправничестві й у Хотинському земському суді, а 22 вересня 1828 року була надіслана до Хотинського повітового суду при рапорті такого змісту:

Хотинського земського суду

Рапорт

Присутності цього суду доповідаю: наявна в цьому суді справа про подання претензії жителями села Гвоздеуць посесору воєводі Янку Поповичу, і цим до жителів.

За силою, Височайше затвердженої думки Державної Ради, о 26-й день Генваря[13] 1828 року що відбулася, до розгляду цього суду не належить.

Визначено: зазначену справу по складанні належного опису відправити з таковим для подальшої постанови при Рапорті в оний Суд, про що п. Поповича сповістити повісткою, а околоту Дністра ді жос[14] наказати оголосити про те жителям села Гвоздеуць.

Заст. начальника — підпис. Секретар — підпис. Столоначальник — підпис. № 17952. 21 вересня 1828 року

У Хотинському повітовому суді справа протягнулася ще 2 роки й 30 квітня 1830 року була закрита та списана до архіву. Можливо це було пов’язано з корупцією й одночасно для «списання» справи було використане те, що поміщик Німішеску, у якого Я. Попович орендував частину гвіздовецьких земель, не очікуючи офіційного вирішення справи, розірвав з Я. Поповичем орендні відносини й передав землю в оренду поміщикові Томульцю[15].

При цьому варто повідомити, що Янко Попович за архівними документами чомусь записаний – як сербський воєвода.  Чи дійсно він був сербом, або це якось пов’язано із селом Сербичани – не відомо.  Втім, сіло Сербичани Сокирянського району Чернівецької області, не виключено, що дійсно засноване сербами. Втім, хоча й цікаво, але не настільки важливо — чому він значився сербським воєводою. Нахабою й негідником він, явно був чималим, оскільки в Чернівецькому обласному архіві є ще одне, дуже схожа справа, відповідно до якої Я. Попович приблизно в такий саме спосіб вчинив також із селянами села  Єноуць (Яноуци, Янівці, нині – Іванівці Кельменецького району Чернівецької області)[16]. Виходячи з датування справ, можна зробити висновок, що Я. Попович спочатку обманював селян і знущався з них у с. Яноуци з 1821 до 1825 року, потім його звідти, імовірно попросили й він перебрався у Гвіздівці. У наші часи в Україні така поведінка, з нещодавніх часів називається «лозинщиною». Ну а тоді, імовірно можна було назвати «попівщиною», хоча, звичайно, таких мерзотників, як Я. Попович у ті роки було чимало з різними прізвищами.

Кучерявий О.П.

Автор висловлює подяку письменникові — історикові Олексію Мандзяку за допомогу в перекладі й прочитанні архівних документів.

 


[1] Чернівецький ОДА, фонд 117, опис 1 («Хотинский уездный суд»), од. 292 «Дело по жалобе жителей с. Гвоздауц на посессора сербского воеводу Янку Поповича за чинимые им притеснения и побои» 19.11.1825-30.04.1830

[2] присяжний повірений — особа, що надавала адвокатські послуги

[3] ватав – панський слуга. Тут — слуга посесора, його помічник

[4] що він обіцяв подарувати  – в документі не вдалося прочитати

[5] дежма – податок-десятина

[6] фальча – одиниця міри

[7] лев – грошова одиниця, скоріш за все, мається на увазі нідерландська монета leeuwendaalder, що проникла і використовувалася в Молдавії з XVII-го ст. до 1812 року офіційно, а пізніше ще доволі тривалий час — напівофіційно. На монеті був зображений лев. Молдавани й румуни називали ці монети леями, від них отримали назву і румунські і сучасні молдовські леї.

[8] Тут: испражнил  – опорожнив.

[9] комідар – земський чин в Бессарабії

[10] прізвища та імена зазначені у автентичній (за текстом документу) транскрипції

[11] «Исповедные росписи о людях Православнаго Исповедания бывших и небывших у святого причастия за 1821-го по 1852-й годов Хотинскага уезда селения Гвоздоуцъ по Архангело-Михайловской церкви».

[12] скарги і Прошенія на молдавскій мові можна було подавати до 1842 року

[13] генваря — січня

[14] «околот Дністра ді жос» – округ Нижнього Дністра (від молд.)

[15] «Исповедные росписи о людях Православнаго Исповедания бывших и небывших у святого причастия за 1821-го по 1852-й годов Хотинскага уезда селения Гвоздоуцъ по Архангело-Михайловской церкви».

[16] Чернівецькій ОДА, фонд 117, опис 1 («Хотинский уездный суд»), од. 131 «Дело по жалобе жителей с. Еноуц на поссесора сербского воеводу Янку Поповича за чинимые им притеснения и побои» 26.02.1821-19.05.1825

*************************************

 На ілюстраціях: фото архівних документів і монети leeuwendaalder

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар