JulianusIIПочинаючи з римського імператора Костянтина (Flavius Valerius Aurelius Constantinus, Флавій Валерій Аврелій Константин, Константин I, Константин Великий, 27 лютого 272 року — 22 травня 337 року н.е.), всі римські імператори дотримувалися християнського віровчення. За одним виключенням. Два роки на чолі імперії стояв Юліан, прозваний згодом Відступником. Доречи, подібні монети  (на ілюстрації ліворуч) з зображенням цього імператора знаходили у нашій місцевості.

Саме Юліан здійснив останню спробу протистояти християнству і відновити язичество. Як це було?

Юліан був племінником Костянтина Великого, сином Юлія Констанція. Вже на першому році життя він втратив матір, а у віці шести років він і його брат Галл залишилися ще й без батька, убитого під час солдатського бунту, швидше за все за підбуренням сина, що прийшов до влади — Костянтина Констанція. Останній знищив чимало родичів, і Юліан мав всі підстави затаїти ненависть до свого кузена. Його й Галла довго тримали під суворим наглядом.

Юліан виховувався в християнському дусі, питання його навчання курирував нібито Євсєвій Нікомедійський. Згодом у суперечках із християнами Юліан широко користувався цитатами зі Священного Писання. Якийсь час він навіть був читцем у церкві. З іншого боку, великий вплив на майбутнього імператора вчинив ще один вихователь — Мардоній, що привчив хлопчика до грецької культури, у тому числі — філософії й релігії. Романтично налаштований Юліан захоплено сприймав усе, що стосується древніх богів, героїв, тощо.

У 350 р. н.е. Констанцій призначив Галла цезарем. Більшу волю у своїх діях одержав також і Юліан. Юнак познайомився із двома авторитетними вченими-язичниками: ритором Лабанієм і філософом Максимом з Ефесу. Втім, ходити на заняття до того ж Лабанія Юліанові було заборонено, він усе ще був оточений численними спостерігачами Констанція, а тому найняв людину, що переказувала йому зміст лекцій. Вони вчинили на Юліана велике враження. Маючи допитливий розум, він не міг не захоплюватися стрункістю, логічністю, продуманістю теоретичних побудов грецьких мислителів. Якщо язичеська релігія відрізнялася від християнської «живим духом», то традиційна філософія мала перевагу в раціональності, логічності, витонченості, адже християнство зверталося, скоріше, не до розуму, а до серця віруючих.

В 354 р. через підбурювання імператора був убитий Галл. Це, природно, не поліпшило відносини Юліана з суперником.

Під тиском своєї милосердної дружини Констанцій перестав переслідувати другого свого двоюрідного брата, ще зовсім юнака. Юліанові дозволили продовжувати навчання в Афінах, де тяга до всього еллінського і язичеського в ньому тільки підсилилася. При дворі на нього не дивилися як на реального претендента на владу, вважаючи неуважним й захопленим науками студентом. Але в 355 р. Констанцій викликає його до себе й зненацька дає дуже складне й відповідальне доручення — відновити порядок у Галлії.

22222

Скульптура Юліана у Паризькому музеї середньовіччя

Там здавна було неспокійно. В 350 р. Магненцій, що був наполовину франком, убив брата й співправителя Констанція Константа та проголосив себе галльським імператором. Йому вдалося захопити й всю Італію. Констанцій розбив узурпатора через три роки, але вже в цей час почалися нові навали варварів на Галлію, де вони захопили 40 міст. Призначення сюди недосвідченого у військових і цивільних справах мрійника Юліана виглядало як замаскована страта. Тим більше що Констанцій не надав йому достатніх ресурсів і повноважень, хоча й дав ранг цезаря. Але парубок зненацька виявив дивні здібності в адмініструванні й у ратній справі. Галія була очищена від ворогів, полонені відновили міста, а у битві під Страсбурзі в 357 р. Юліан переміг війська союзу семи германських королів. Армія була в захваті від молодого лідера. Коли Констанцій спробував відкликати кращі легіони Юліана, становився небезпечним, на схід, той не підкорився, а у 360 р. у Лютеції (зараз Париж) солдати проголосили Юліана Августом.

Відкритому конфлікту кузенів перешкодила тільки смерть Констанція в листопаді 361 р. Одноособовим правителем держави став Юліан, який у грудні того ж року вступив у Константинополь.

Імператор Юліан правил усього два роки, але завдяки своїм енергійним заходам і неабияким особистим якостям запам’ятався як одна із самих яскравих і одночасно трагічних фігур античної історії. Історики описують його як людину скромну, що вела ледве не аскетичний спосіб життя: спав на солом’яній підстилці, мало їв. Юліан скоротив палацовий штат, відмовився від розкішного, дорогого двору. Ним були підтримані права муніципій і зменшені податки.

Головні ж його заходи були пов’язані з реставрацією язичеської релігії, за що християни надали йому прізвисько Відступник. Від початку не йшлося про гоніння на християн. Юліан просто скасовував репресивні постанови щодо язичества, особисто піклувався про відновлення «батьківської релігії», правильне дотримання обрядів у різних містах. Він подавав особистий приклад, щодня приносячи жертви у суворій відповідності із правилами.

Задумавши відновити язичество, Юліан розумів, що відновлення його в старих, чисто матеріальних формах неможливо; необхідно було його трохи перетворити, поліпшити, щоб створити силу, що могла б вступити в боротьбу із християнською церквою. Для цього імператор вирішив запозичити дещо з організації християнської церкви, з якою він був добре знайомий. Язичеське духівництво він організував за зразком ієрархії християнської церкви; внутрішність язичеських храмів була влаштована за зразком храмів християнських; було запропоновано вести у храмах бесіди й читати про таємниці еллінської мудрості (на кшталт християнських проповідей); під час язичеської служби було уведено спів; від жерців вимагалося бездоганне життя, заохочувалася добродійність; за недотримання релігійних вимог загрожували відлученням і покаянням, тощо. Одним словом, щоб трохи пожвавити й пристосувати до життя відновлене язичество, Юліан звернувся до того джерела, що він всіма силами своєї душі нехтував.

Оголошення віротерпимості було одним з перших актів самостійного правління Юліана. При ньому з заслання повернулися представники багатьох опальних течій у християнстві, проходили публічні диспути на релігійні теми. У своєму «Едикті про терпимість» від 362 року Юліан дозволив відновлення язичеських храмів і повернення їхньої конфіскованої власності, а також повернув з вигнання засланих християнських єпископів. Разом з тим, представники духівництва, що повернулися, належачи до різних конфесіональних напрямків, зовсім, з їхнього погляду, непримиренних між собою, не могли існувати в згоді й почали запеклі суперечки, на що, вочевидь й розраховував Юліан. Даруя віротерпимість і добре знаючи психологію християн, він був упевнений, що в їхній церкві негайно почнуться розбрати, і така роз’єднана церква вже не буде являти для нього серйозної небезпеки.

Одночасно із цим Юліан обіцяв більші вигоди тим із християн, які погодилися б відректися від християнства. Прикладів зречення було чимало. Святий Ієронім називав подібний спосіб дії Юліана «переслідуванням ласкавим, котре скоріше вабило, ніж примушувало до жертвопринесення».

Юліан написав кілька полемічних праць, у яких висміював релігію «галілейської секти» з раціоналістичних позицій, називав християнство релігією мерців і рабів, знаходив безглуздості й невідповідності у Священному Писанні. У рамках боротьби з монополізацією релігійного життя країни з боку християн варто розглядати й заходи щодо відновлення прав іудеїв, здійснені при Юліані.

25020

«Святий Меркурій вбиває Юліана Відступника» (коптська ікона).

З іншого боку, говорити про реальну жорстокість, справжні гоніння на християн при Юліані Відступникові навряд чи варто. Людина освічена і поміркована, він не прагнув знищити супротивників, не відрізнявся жорстокістю. Так, коли в грудні 361 р. в Олександрії язичники, що збунтувалися проти місцевого єпископа, влаштували погром і різанину, імператор писав їм, що єпископ, звичайно, не безгрішний, але надалі він вимагає, щоб питання вирішувалися в законному порядку.

Дратівливість і нетерпимість стали з’являтися в діях Юліана в другій половині його правління, оскільки він бачив, що християнська церква все ж досить зміцнилася, а язичество, як і філософське вчення неоплатоників, не знаходять належного відгуку в серцях людей. Тоді й пішли окремі випадки конфіскації майна, переслідування найвизначніших християнських лідерів. 17 червня 362 р. був виданий едикт про заборону вчителям-християнам викладати в школах.

Що б здійснив Юліан далі для реставрації древнього культу й ослаблення впливу християн, ми не знаємо. Він очолив похід проти персів, який давно й ретельно готувався ним та у битві під Маранзі на ріці Тигр 25 червня 363 р. був смертельно поранений списом.

Юліан Відступник, якого християни називали не інакше як чудовиськом, помер наступного дня, нібито сказав перед смертю: «Ти переміг, галілеянін». Антихристиянські постанови були відразу ж скасовані його спадкоємцем — Іовіаном.

Мітки: , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар