Сьогодні ми розповімо відвідувачам сайту про01 rus1 людину, яка, без перебільшення, зробила для нашого села більше, ніж будь хто інший.  всіх. Йдеться про почесного громадянина села, ветерана Великої Вітчизняної війни, колишнього голову колгоспу імені Котовського — Попезу Василя Федоровича.

Василь Федорович народився 1 січня 1923 року в м. Сокиряни.

З травня 1944 р. він на фронтах Великої Вітчизняної війни. Два місяці служив рядовим стрілком, згодом був направлений на курси водіїв, з листопада 1944 року служив в автомобільному батальйоні, який входив до складу 1-го Білоруського фронту. Після завершення війни продовжував військову шоферську службу до червня 1946 року. З червня 1946 року і до демобілізації у березні 1947 року був автомеханіком взводу автобату. Весь цей період він служив у Німеччині.

У 1959 році за рекомендацією Сокирянського районного комітету комппартії був обраний головою гвіздовецького колгоспу ім. Котовського. Він керував колгоспом до 1973 року і за ці роки зробив колгосп міліонером, одним з найбагатших сільськогосподарських підприємств не лише Сокирянського району, а і Чернівецької області.

Колгосп ім. Г.І. Котовського став багатогалузевим, добре оснащеним технікою господарством. Земельні угіддя його щороку поліпшувалися. В цьому велику допомогу надавала держава. Держава й колгосп дбали про родючість грунтів. Лише в 1967 році було здійснено вапнування кислих грунтів на площі 330 гектарів. На це держава витратила 5123 карбованців.

Щороку міцніла матеріальна база колгоспу. В 1967 році тут було 20 тракторів, 11 автомашин, 12 комбайнів, електростанція потужністю 60 квт, стали до ладу механічна майстерня та новий гараж. В колгоспі працювали 7 виробничих бригад. Провідною галуззю колгоспного виробництва було рільництво. Трудівники села вирощували пшеницю, жито, кукурудзу, горох, цукрові буряки. Всі культури засівалися лише сортовим насінням. Більше половини масиву було зайнято високоврожайними сортами пшениці «Миронівська-808», «Везоста-1», «Партизанська місцева». У 1967 році площа під цією культурою становила 405 гектарів, під цукровими буряками — 270 га. Вирощували також вику, сою, картоплю.

Значна кількість сільськогосподарських робіт механізована. Завдяки застосуванню передових прийомів агротехніки та наполегливій праці постійно збільшувалися врожаї. У порівнянні з 1950 роком врожайність пшениці, кукурудзи, овочів та інших культур у 1967 році зросла у 2 — 4 рази.

У колгоспі було споруджено новий корівник, два свинарники, птахоферму. В тваринницькому містечку прокладено тротуари, під’їзні шляхи. В приміщеннях — транспортери, механізми для транспортування кормів, автонапувалки, доїльні агрегати. Побудували новий кормоцех з кількома відділеннями, водонапірну башту, автоваги, завантажувальну площадку тощо. Щороку зростала продуктивність тваринництва.

Завдяки впровадженню прогресивних зооветеринарних методів роботи, значно підвищилась рентабельність свиноферми. Якщо 1962 року собівартість центнера свинини в колгоспі складала 173 крб., то у 1968 — 78 крб. 19 коп., тобто знизилась більше як удвоє. Майже у три рази зросли надої молока, з 925 кілограмів на одну корову у 1950 році до 2570 кг. у 1967 році. 1967 року на 100 га земельних угідь вироблено м’яса 56,3 цнт, молока 457 центнерів.

Правління колгоспу спорудило Будинок тваринника, де було просторо й затишно. В ньому розміщені їдальня, червоний куток, кімната відпочинку, кабінет спеціалістів. У кабінеті багато наочних приладь. У вільні години їм було де відпочити. В червоному кутку — телевізор, книги, свіжі газети й журнали. Сюди часто навідувалися агітатори, лектори, виступали з концертами учасники самодіяльних гуртків. Поблизу Будинку тваринника, на пагорбку, заклали фруктовий сад. Про все це піклувалися самі тваринники. Вони вирощували також капусту, помідори, огірки.

Розвивалися нові галузі — виноградарство, ставкове господарство, бджільництво. В семи ставках площею 70 га колгоспники розводили качок, гусей, дзеркального коропа. Пасіка нараховувала понад 76 бджолосімей. Перші вдалі кроки було зроблено у шовківництві. В колгоспі була своя олійня, млин, 3 крупорушки, лісопилка, ремонтна майстерня тощо.

Стали до ладу побудовані колгоспом за ініціативи Попези В.Ф., медпункт, пологовий будинок і дитячий садок, їдальня. Кожного року група хліборобів лікувалася в кращих здравницях СРСР, про що за часів незалежності вже ніхто і не мріє. Половину витрат щодо оплати путівок брав на себе колгосп.

В центрі села виріс колгоспний Будинок культури, при ньому працювали хоровий, драматичний, танцювальний, музичний та інші гуртки, які об’єднали десятки юнаків та дівчат.

Колгосп перебудував ферму великої рогатої худоби, довівши її до більш сучасного рівня. Згодом, заміст фельдшерсько-акушерського пункту в селі відкрили невеличку лікарню, нові будівлі сільської ради і адміністрації колгоспу, сільського клубу. І, що найголовніше, колгосп побудував нову велику школу.

Все це робилося з ініціативи Василя Федоровича Попези.

За свою працю Василь Федорович був нагороджений багатьма нагородами, серед яких грамота Президії Верховної Ради Української РСР і одна з вищих державних нагород СРСР — орден «Трудового Красного знамени».

Василь Федорович, без сумніву і далі працював би на благо села і селян, але 13 червня 1973 року потрапив в автоаварію, чудом вижив і більше працювати вже не зміг. На цей час він пенсіонер, живе в селі.

Рішенням сільської ради № 83 від 7.08.2007 року Попезі Василю Федоровичу надано звання Почесного громадянина села Гвіздівці.

Бажаємо Василю Федоровичу і всій його родині здоров’я і багатьх років життя!

_______________________________

Ще одна стаття про В.Ф. Попезу на нашому сайті — «Від Беларусі до Берліну»

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,