Storonni avtor on 23rd Май 2011

Наш сайт публікував статтю про гвіздовецьких землевласників та орендарів за всю історію села — про яких вдалося довідатися. Один з колишніх гвіздовецьких поміщиків — Бібері Платон Іванович народився у 1873 році. Успадкував Гвіздівці з землею, водами і лісами від своїх батьків. Всього він володів за царських часів 1113-ма десятинами землі, в тому числі, крім Гвіздівців — у селі Бирладяни (нині – Окницький район Молдови). Частина земель у Гвіздівцях (533 десятини) належала брату Платона Івановича — Дмитру Івановичу, який до того володів ще 1497-ма десятинами землі у селі Ружниця Сорокського повіту (нині Окницький район Молдови) та у селі Мендиківці (нині – Олексіївка Сокирянського району).

Бібері П.І. мав чин колежського асесора, був членом губернського і Сорокського повітового земств, а також Губернської Казьонної Палати.

У період з 1917 року до 1920 року переховувався в Румунії. В 1920-му році повернувся, та румунська влада лише у 1922 році наділила йому 100 га. пашні, а також повернула штучні пруди і ліса, які рахувалися – як парки. В період з 1922 до червня 1940 року Бібері П.І. встиг розпродати значну частину своєї землі людям, які купляли її у нього під забудову і під городи. Цього поміщика селяни завжди вважали хорошою людиною і хорошим поміщиком. Він був доброю та досить нескаредною людиною. Селяни завжди запрошували його на весілля, родини, хрестини. І він приходив, та ще й обов’язково з досить дорогим дарунком. Як правило, він дарував якусь, хоча б і не велику, ділянку землі, прийшовши на святкування з вже готовою дарчою.

В 1944 році (за деякими відомостями – у 1940-му році) був заарештований (як великий землевласник) та направлений у заслання (нібито на Чукотку), де і жив до самої смерті.

У період з 1912 до 1940 року П.І. Бібері писав вірші, переписувався з відомими літераторами. Деякі з цих віршів були опубліковані. Відомі декілька збірок його віршів: (Бибери П.И. Мелкие стихотворения П.Бибери. Одесса: Типография «Труд» В.Семенова, 1886. – 32 c.; Бибери П.И. Стихотворения. Кишинев: Тип. М.Р. Авербуха, 1910. — 90 с.; Бибери П.И. Стихотворения. Могилев-Подольский: Тип. Кац, 1915. (Обл.: 1916). — VII, 435 с.)

Усадьба Дм. Ів. Бібері у селі Ружниця (Молдова)

Вірші в свій час записав і зберіг мешканець с. Романківці М.Ф. Бурдейний (1901 року нар.). Пропонуємо читачам декілька віршів П.І. Бібері в українському перекладі романківецького журналіста, письменника, краєзнавця і поета Василя Васильовича Гандзія. В оригінальному варіанті декілька віршів П.І. Бібері можна буде побачити на російськомовній сторінці нашого сайту.

На наш погляд, ці вірші мають скоріш історичне, ніж літературне значення, але про це кожен хай сам судить… До того ж, слід мати на увазі, що вірші були записані по пам’яті і не виключено, що деякі фрази і обороти просто невірно записані. Старих публікацій ми поки що не знайшли.

Бессарабія

Бессарабіє! Рідний краю!

Богом славлена земля!

Серцем я тебе кохаю

В тихім леті журавля,

Ти і бідна, і багата,

І культурна в часі й дні –

Снишся раєм ти мені

І сонцями грієш хату.

Тут твоїх дерзань основа,

Облегендені віки,

Мов сплеск Дністрової ріки,

Прилягли до мого слова.

Тут живуть батьки і діти.

Тут твої і дім, і сад.

Тут колись у тих століттях

Був поселень дикий ряд…

Де Сороки, де Бендери,

Ізмаїл де, де Хотин –

Генуезької тут ери

Залишили ряд твердинь.

Тут «колись бродив Овідій,

Інший геній теж бував.

Він циганський табір вільний

Щирим віршем оспівав…

Хоч тебе і населяють

Різнорідні племена,

Та у світі добре знають,

Як-то в давні времена

Ти ішла на прю за волю,

За Православ’я і хреста.

Тож вкорінилась неспроста

В бессарабському роздоллі

Спадкоємців горда січ –

Подих зборених сторіч.

_________________________________

Думка

О! Який неповторний, красивий цей світ!

В нім радостей стільки, утіх і добра,

Ідилій недремних жадана пора,

Мов райського птаха травневий приліт.

Яке боголіпне! Планетне і вільне,

Незмірних галактик людськеє буття.

У мислях і слові розкрилля привільне.

Премудрих пророцтв святе зачаття.

— О диво! О древо! Корінь і крона.

І ти в цьому древі, людино, росток.

І тільки тобі до щастя за крок,

Пересудом десь вироста аксіома.

А ти поза все в неспинному леті.

До почестей «рвешся», жадаєш висот.

Як ніби лиш ти на одвічній планеті

Король і володар наземних щедрот.

Хіба в тому щастя, коли повен кіш?

Чи теє, об що лобзаються будні?

Не розмінюйсь, людино, на звички марудні,

Самого себе разгадай як скоріш.

На зняття церковних дзвонів

Церковні дзвони відгуком століть

Останній дзвін відплакали, мов діти.

І скорбний передзвін крізь епохальну віть

Лягав печаллю на земні орбіти.

Десь там, за небокраєм, за сто доріг,

За тисячі світів і чорні перевали,

Криваво-злобний, мертвий переліг

Війни жорстокі вибухи орали.

А там, у пащах доменних печей

Вмирали дзвони — Храмові святині.

І людський осуд слізно із очей

Дощем стеливсь на доли і рівнини.

Хто ж зголосить свято Великоднє?

Хто буде празник дзвоном прославлять?

Кому молитви, виспіви Господні

Пусті дзвіниці будуть повторять?..

Умерли дзвони. Храми всиротіли.

Здавалось, Всесвіт в просторі змалів.

І лиш церков охрестя потемніле

Здригалось в душах відгуком-жалів…

Святий той хлібець

Все той же божий світ,

Як і віки-століття,

Оре орач розлогий переліг,

Аби колоссям збурений розквіт

Стеливсь йому охліблено до ніг,

Мов на розгіллі весен буйноквіття.

Благословенна даль і неба голубінь,

її величність праці перевтома.

Спала на землю зоряна цвітінь,

Цього блаженства провесінь вагома.

А він оре, оре і сіє хліб.

Чутливим нервом простір обіймас.

З оцих трудів, з осих незмірних скиб

Його мужицька мудрість виростає.

Святий той хлібець, ті палкі долоні,

І той покіс, що колосом дзвенить.

Яка манлива і святошна мить!

Ляга йому обожнено па скроні.

Десь там, за дальнім небокраєм

Остернено дрімають ниви горілиць.

І сонце вирина з-за стріхи зелен-гаю

На вольних крилах піднебесних птиць.

________________________________

Віра

Вір, що безсмертна душа твоя, муже,

У всесвіті цьому шалено-біжучім.

Ти лише краплина в цім леті окружнім.

Малесенька цятка у вирі кипучім.

Всяк птах по-своєму літа і співає,

І в кожної квітки свої кольори.

Святим божеством єство оживає,

Коли його сутнісь любов обіймає,

І сонечко літечком сяє вгорі.

О! коли б ми любили друг-друга,

Бог Уславив би наші благі сподівання.

І миром земним родинний чертог

Зігрівала б зоря на світанні.

Коли б не гибіла вся суть на грошві…

Коли би не підкупи, чвари, завади.

О! Як би гарніла земля в пишноті!

І люди б жили без погрози і зради.

У вірі, людино, правдивому слові

Малою дитинкою родиться день.

І мрії твої, немов празникові.

Вичикують вольних думок, і пісень.

________________________________

Жнива

Егей! Виходьте, люди, в поле!

Хліб на славу зародив.

В цюю пору, як ніколи,

В праці істинний мотив.

Тож виходьте рано-вранці

Хто з косою, хто з серпом.

Он жита, мов новобранці,

Повставали за селом!

Чи то досвіток, полуднє,

Чи під вечір день втіха,

Вірте, знайте: добре буде,

Хліб — то символ колоска.

В хлібі-святість, в хлібі-сила

І найвищі почуття.

О! Яке ж воно красиве

Те косіння, те жаття!

Як то мило і урочно!

Босоного по стерні

Соломи тріпать на клоччя,

Чути теплість у зерні.

Найдорожче ж, що є в світі

— Крихта хлібця.

А тому, аби в жнив’ї не змаліти.

Низько кланяйтесь йому.

На верхньому знімку — будинок поміщика Бібері в с. Гвіздівці (на цей час — на території прикордонної застави).

Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу В.В. Гандзію і О. Мандзяку

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар