Пішла з життя унікальна людина – романківчанин Василь Васильович Гандзій. Журналіст, поет, письменник, краєзнавець, фольклорист, агроном, громадський діяч, син своїх батьків, чудовий сім’янин, батько своїх дітей, дід своїх онуків… У повному сенсі цих слів – «Поет і громадянин»!

Звісно, що кожна людина є в чомусь або багато в чому унікальною, але серед всіх унікальних є такі, що істотно вирізняються своїми численними талантами, життєвою мудрістю. І саме такою людиною був Василь Васильович Гандзій.

Про Василя Васильовича можна говорити багато, але мабуть більш цікавим буде побачити, прочитати те, що він сам про себе казав, як він сам себе бачив?

 

Ще багато років тому, Василь Васильович передав мені свій чорновий автобіографічний нарис. Сказав: «Хай буде у тебе, а я поки що думаю, що з цим робити, як схочеш — опублікуєш». Звісно, текст залишився і у нього в комп’ютері і, чесно кажучи, я навіть не знаю: публікував він його десь-колись, в такому чи в іншому вигляді, чи ні? Сайт «Гвіздівці» у статті «В.В. Гандзій: «Мене поетом називають» у січні 2017 року в дещо переробленому вигляді публікував уривки з цієї автобіографії – як біографічні відомості про Василя Васильовича. Але вважаю, що сьогодні, поки його душа ще десь вітає над нами, краще всього, нехай В.В. Гандзій, сам і, саме головне — своїми словами скаже всім нам про себе те – як він бачив своє славетне і мудре життя…

Олег Кучерявий   

В.В. Гандзій з дружиною. Фото Яни Маріянчук («Погляд»)

&&&

 

В. Гандзій

 

СЛОВОМ ПРАВДИ І ЛЮБОВІ

(автобіографічне)

 

 

1946 рік, Донеччина, м.Єнакієво, школа ФЗН, будівельник, монтажник-верхолаз

Народився в рік білого коня, 28 березня 1930 року в Бессарабському селі Романківці в родині потомственних хліборобів. За національністю – українець, за гороскопом – Овен, за натурою – страсний життєлюб. Від дня народження зростав напівсиротою. Матуся Марія була мені за мамку і за татка. Окрім мене ще було троє сестер. Любов, Олександра і Ганна. Семирічну освіту осягав румунською мовою. Загальну — середню, агрономічну та історичну освіту здобував рідною, українською мовою.

Захоплююся науками: філософією, історією, археологією, краєзнавчо – дослідницькою роботою, етнографією, фольклором, садівництвом, городництвом, виноградарством, селекцією (шляхом гібридизації) нових сортів висококремнистої харчової і високоврожайної кормової кукурудзи, бджільництвом. Люблю, власне з охотою «забавляюся» ремонтом радіотехнічних і електричних приладів, щось конструюю, щось раціоналізую і цими досягненнями безвідмовно ділюся з ближніми.

 

ПРАЦЯ ДО СЛУЖБИ В АРМІЇ

 

1950 рік. Курсант полкової школи сержантів (Білорусія) на дозвіллі.

З дитячих років аж до радянських часів, випасав свою і сусідську худібку. За румунів працював у місцевого поміщика поденником на польових роботах, випасав коней. З жовтня 1946 по травень 1948 року, після закінчення школи ФЗН в місті Єнакієве (Донеччина), працював будівельником – верхолазом на відбудові Єнакієвського металургійного заводу. В кінці травня 1948 року повернувся до дому. З 1 червня до кінці вересня 1948 року працював теслярем Романківецької МТС. А вже з 1 жовтня цього року поступив на 6-місячні курси трактористів при МТС, які успішно закінчив 1 квітня цього року і був направлений трактористом в тракторну бригаду, яка обслуговувала Романківецький колгосп імені газети «Правда». Працював трактористом до 28 вересня 1950 року.

1 жовтня цього року був призваний до лав Радянської армії. Служив в армії протягом жовтня 1950 — жовтня 1953 року. Весь цей період мене, нас, солдатів з різних кутків – закутів тодішнього Радянського союзу по-материнськи берегла, зігрівала своєю любов’ю і кормила багатостраждальна Білоруська земля. Служити щастило в гвардійському, мотострілковому, десантно-посадочному полку. Після закінчення полкової школи молодших командирів, з 1 квітня 1951 року в чині гвардії сержанта був призначений командиром відділення крупнокаліберних кулеметників А вже з січня 1952 по 1 жовтня 1953 року виконував обов’язки помічника командира взводу.

Це не увійшло до автобіографії, але, як розповідав Василь Васильович, с часу закінчення строкової служби в Збройних силах СРСР (в Білорусі), він вже ні коли — жодного разу не їв картоплю, адже наївся її за роки служби на все життя… (О. Кучерявий)

 

ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІСЛЯ СЛУЖБИ В АРМІЇ

 

З 1 листопада 1953 року по 6 березня 1955 року працював начальником військово-облікового столу Романківецької сільської ради. Від цього числа, як депутат місцевої ради був обраний її секретарем, на посаді якого пропрацював до 13 вересня 1961 року.

Цього числа і місяця був прийнятий на роботу в колгосп ім. ХХ-го партз’їзду за фахом агронома – плодоовочевода. А вже з квітня 1963 року очолив рільничий відділок колгоспу яким керував по 29 листопада 1973 року. Цього числа був обраний секретарем партійної організації колгоспу і за одне заступником голови колгоспу. Так сталося що з 29 травня 1975 року був затверджений Сокирянським райкомом партії секретарем парткому радгоспу ім. ХХ-го партз’їзду де пропрацював до 1 квітня 1980 року. З цього числа був переведений на посаду агронома-плодоовочевода місцевого радгоспу. 25 серпня 1981 року був переведений на посаду начальника Васкавуцького хлібоприймального підприємства.

В системі хлібозаготівель пропрацював до 5 квітня 1990 року. З цього числа вийшов на пенсію і далі став трудитися у приватному господарстві.

 

СЛІДИ НА ЗЕМЛІ

 

За своє некоротке життя зумів виховати доньку і сина, побудувати власний дім і все необхідне біля нього, викопати в подвір’ї дві криниці посадити сад, розвести ягідні, сім сортів винограду, власноруч перепривити 5 сортів яблук, груш, слив і черешень. А ще упродовж 1991 – 1995 років зумів згібридизувати три сорти раньо- і середньостиглої кукурудзи. Сорт VVG-2 – харчовий, висококремнистий.

В 1961 – 1962 роках, як агроном – плодоовочевод завозив з Хотинського (Ставчани) плодорозсадника щепи яблук різних сортів і брав безпосередню участь в посадці колгоспного саду в урочищі Кисилбас.

В 1963 – 1966 роках в урочищі корчі як керівник рільничого відділку колгоспу організовував і здійснював посадку молодого лісу. Далі здійснював належний догляд за ним. В цих роках силами бригади викопав дві криниці на полових токах (коло саду і на Глибіввці), а також впорядкував криницю питної води на бригадному стані, чотири копанки на польових джерелах. В 1969 році власноруч спланував і організував обсадження сільського ставу канадським тополем. Пізніше цей куток місцевої оази було рішенням місцевої Рари узаконено під історичною назвою: Алея ветеранів.

Протягом 1985 – 1990 років працюючи начальником Васкауцького хлібоприймального підприємства викопав тут криницю, посадив невеличкий яблуневий садок територію ХПП обсадив плодоносними і декоративними деревами, на базі невеличкого джерела викопав штучну водойму, як резерв води в протипожежних потребах.

В.В. Гандзій з друзями. 1961 рік. Село Романківці

 

НАГОРОДИ

 

Одними з найпам’ятніших і дорогих нагород вважаю:

1953 рік — гонорову Грамоту ЦК ЛКСМ Білорусі за «Отличные показатели в боевой и политической подготовке и активное участие в работе комсомольской организации части».

1953 рік – Похвальний лист «За успехи в боевой и политической учебе и безупречную службу в рядах Советской Армии».

1966 рік — медаль «За трудовую доблесть»

Між 1966 — 1980 роками був учасником Виставок досягнення народного господарства СРСР, нагороджений срібною і бронзовою медалями ВДНГ, переможець соціалістичного змагання в цих роках.

1971 рік – орден «Трудового Червоного прапора» і медаль «За доблесну працю»

1982 рік – медаль «Ветеран праці»

Упродовж 1964 – 2010 років мав честь бути нагородженим Почесними Грамотами колишнього Кельменецького сільського виробничого парткому КП України,Чернівецької обласної, районної, місцевої Ради і держадміністрацій, а також Грамотами колишнього районного комітету партії, райвиконкому, редакції газети «Дністрові зорі», райвійськкомату, за активну громадсько – політичну діяльність і сількорівську працю на ниві друкованого рядка і слова.

 

ГРОМАДСЬКО — ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

 

 1948 – 1959 роки – комсомолець, секретар територіальної комсомольської організації с. Романківці.

1952 – 1953 роки – редактор стінгазети полкової школи молодших командирів «Патриот Родины»

 1958 – 1970 роки – редактор колгоспної стінгазети «Колгоспник»

 1958 — 1965 роки – редактор і диктор місцевого радіомовлення

1966 — 2005 роки – член літературно – мистецького об’єднання при райгазеті «Дністрові зорі», «Польова веселка».

1959 — 1990 роки – член КПРС.

1955 – 1982 роки – депутат Романківецької сільської Ради.

1966 — 1974 роки – член Чернівецького обкому партії.

1965 — 1973 роки — народний дружинник

1973 – 1985 роки — член Науково-технічного Товариства, раціоналізатор.

1974 — 1986 роки — член товариства «Знання».

В.В. Гандзій — делегат ХХІV з’їзду КП України (м. Київ, 17–20 березня 1971 року) серед інших делегатів від Чернівецької області.

 

ТИТУЛИ

 Протягом 1955 – 2010 років мав честь бути: народним (до місцевої Ради) депутатом, позаштатним кореспондентом (під час служби в армії) армійських газет, сількором, дописувачем до районних, обласних і республіканських газет. Обирався делегатом ХХІУ з’їзду Компартії України. Являється членом Національної спілки журналістів України, почесним громадянином села Романківців, учасник Великої Вітчизняної війни.

 

ТВОРЧІСТЬ

Першу критичну замітку написав в 1950 році, яка 20 серпня була надрукована в політвідділівській газеті Романківецької МТС, де я працював трактористом. Протягом 1952 — 1953 років друкувався в армійських газетах «Патриот Родины» і «Во славу Родины» Білоруського військового округу. З 1958 року і до сьогодні друкував вірші і прозу в місцевій, крайовій, республіканській періодиці, а також в газетах сусідньої республіки Молдавії. За цей час різножанрової і різнотематичної публіцистики та вірші було видруковано (за форматом А-4) біля 5-тисяч сторінок.

В 1992 році видав першу поетичну збірку «Думка сивого жита». В 2000 році вийшла перша прозова книга «Моє село». В 2003 році з’явилася друга поетична збірка під назвою «На перехресті літ». В 2006 році видрукував книгу історичної публіцистики «Далеке і близьке». В 2009 році здійснив друге (доповнене) видання поетичної збірки «Думка сивого жита». Станом на 1 листопада 2010 року підготовив і передав до видавництва – Чернівці — «Місто» рукопис історичної поеми «Бессарабська Мадонна».

 

Це також не увійшло до автобіографії, але обов’язково варто зазначити, що окремі вірші В.В. Гандзія нашим славетним земляком — композитором Михайлом Мафтуляком покладено на музику. До музичних збірок заслуженого працівника культури України Михайла Мафтуляка – «Допоки музика звучить» (1996 р.), «Первоцвіти» (2004 р.), «Лунає музика землі» (2008 р.). Лягли на чудові мелодії вірші В. Гандзія «Мій рідний край», «Ровесники» і дитячо-молодіжна пісня «Посівалочка».

Ліричні вірші В. Гандзія — «Не ламай любисток», «Через тїї очі», «На горбочку два дубочки» (за народними мотивами) і «Посівалочка» в іншому мажорному звучанні поклав на музику композитор Михайло Рошко, «Суцвіття музики і слова», 2006 рік. – (прим. — Кучерявого О.П.)

 

 

ЛИСТУВАННЯ

 

Протягом 1953 — 2010 років мав приємну можливість листуватися з народним письменником Білорусії І.П. Шам’якіним, Інженером–аграрієм Румунії (1956 рік), земляком, вихідцем з романківецької інтелігентної родини музик–професіоналів, Іоном Гирбою, київськими поетами — 1972 — 1975 роки — Леонідом Горлачем, Павлом Усенком, Дмитром Білоусом, Андрієм Містківським, керівником обласної письменницької організації Миколою Бурбаком, професором Чернівецького держуніверситету Василем Лєсіним, науковцем і поетом Анатолієм Добрянським, критиками і письменниками Віктором Косяченком та Богданом Мельничуком, студентами Чернівецького педагогічного училища, учнями і вчителями окремих шкіл Сокирянського району, київським поетом і науковцем Степаном Крижанівським, науковцем і дипломатом, земляком, Михайлом Лісовим, науковцем – політологом Миколою Зяблюком, науковцем і видавцем, земляком з рогозянскої окраїни Романківець Михайлом Зяблюком, Академіком і земляком Костянтином Поповичем, науковцем і земляком, уродженцем колишнього хутора Кисилбас Левом Миколайовичем Краськовим, відомим в краї письменником і журналістом Володимиром Михайловським, поетами Василем Фольварочним, письменником з Молдови Віктором Ладанюком.

           

ЗУСТРІЧІ

 

Вельмиприємними і незабутніми зустрічами, які мали місце упродовж 1952 – 2010 років були:

зустріч і вітання за руку в службових обов’язках з Маршалом Радянського Союзу, героєм війни, командувачем Білоруського військового округу С.К.Тимошенком, замполітом полка, гвардії підполковником Толстих, начальником полкової школи молодших командирів гв. підполковником Ліхітченком, начальником дивізійної партшколи гв. полковником Федотовим, зав. відділом окружної газети «Во Славу Родины» гв. підполковником Погребнюком, відповідальним секретарем дивізійної газети «Патриот Родины» гв. капітаном Волошиним, народним письменником Білорусі, лауреатом сталінської премії І.П. Шамякіним, колишніми першими особами районів, області, як делегат ХХІV з’їзду КП України (при зустрічі з делегацією Буковини) першим секретарем ЦК Компартії України П.Ю. Шелестом і головою Ради міністрів В.В. Щербицьким. Знаним в Україні і світі кукурудзоводом Закарпаття Юрієм Пітрою, героями соцпраці, головою знаменитого на Буковині колгоспу Заставнівщини М. Микитей, Сокирянщині Василем Ротарем, знаменитою директоршою чернівецької трикотажної фабрики «Восход», делегатом ХХІV партз’ізду Г.М. Федоренко, провідною актрисою Чернівецького Укрдрамтеатру ім. О.Кобилянської (1955 – 60 роки) Валентиною Зимньою та багатьма іншими поважними буковинцями і бессарабцями…

Незабутніми і такими приємно-наснажливими були зустрічі: з Академіком К. Поповичем, першим космонавтом, героєм України Л.К. Каденюком, заслуженим журналістом України В.О. Драганом.

 

 

ПОВЧАННЯ МУДРИХ

 

За своє некоротке життя наслухався, набачився, пізнав і пережив стільки і усього, що того життєвого багажу вистачило б набагато більше аніж на одне життя. Серед усіх цінностей і скарбів, які зумів зібрати до своєї скриньки, найбільше поціновую мудрі повчання і настанови старих людей. Ці моменти за власним досвідом я по праву називаю «Моїми університетами». Повертаючись подумки в пору моєї кострубатої юності, розшарпаної матеріальними нестатками молодості, я мимоволі воскрешаю у своїй пам’яті задушевні спалахи і згасання, за якими ледве встигала долати нелегкі рубежі повсякденності моя, зізнаюсь, многогрішна душа. Але при цьому я не втрачав самовладання і в скрутні хвилини поспішав за порадою і повчаннями до моїх християнських філософів. Поспішав, і не помилявся. Інакше я б не вижив, не вистояв з моїм, пригніченим епохою і часом, напівсирітством, перед тими соціально – обшарпаними буднями, якими упродовж десятиліть «утішалося» моє нескорене і незламне в життєвих перипітіях покоління.

Ось за цих, якби не вигаданих, а реальних перебігів часу і буднів, позволимо заново перечитати, переслухати і переосмислити дідівські настанови – повчання, яким долею накликано ці рядки і ці невимушені спогади.

Дід Федір, 1882 р.н., колишній унтер-офіцер російської армії, почуто в 1967 році: «Аби знали ви, Василю Васильовичу, великий чи малий начальник, — ви ще не цар. Бо над Вами є Бог і мужик. Їм треба служити, а не чиновнику».

Дід Миколай, 1901 р.н., колишній волосний писар, почуто і записано в 1965 році: «Позволю вам, Василю Васильовичу, сказати: ніколи не старайтеся догоджати начальству. В скрутну хвилину воно вас забуде. Намагайтеся своїми діями служити простим людям. Вони вас вбережуть від лиха і виручать коли Вам у чомусь буде скрутно».

Дід Іван, 1884 р.н., один з найерудованіших в ґаздівських питаннях філософ. Його повчання були вельми лаконічними за формою і глибокими за змістом. Він повчав: «За життя, хлопче, намагайся серед дурних бути розумним, а серед розумних не бути дурним».

Дід Леонтій, 1900 р. н., великий життєлюбець і місцевий просвітитель в галузі селянської, власне, народної культури. Запис зроблено в 1956 році. Його повчальна арифметика повсякчас була відвертою і принциповою. Він повчав: «Бачу, шановний, Ви за характером трохи запальний. Та й за словом ніколи до кишені не лізете. Та тільки би знали: не поспішайте поперед батька в пекло. Там і без нас грішників навалом».

Михайло Семенович Лук’янов, 1898 р.н., українізований росіянин, інтелігент епохи російсько-румунського відродження, великий знавець і шанувальник зарубіжної і національно–російської та української класики, один з найактивніших читачів – бібліофілів Романківець, — завжди наставляв: «Побудувати дім, викопати криницю, посадити дерево і виховати сина — це ще не вершина твого життєвого Олімпу. Потрібно так влаштувати своє життя, щоб хата завжди була чистою, криниця повноводою, дерево плодоносило і син по-синівському поціновував батькові повчання».

Дід Феодосій, 1880 р.н., ревний шанувальник старовини. Його мудрі повчання базувалися на старих урочищах, криницях, могилах, хрестах, каплицях і навіть деревах. Полюбляв, дідисько, торкатися такого делікатного питання, як кохання і любов. Він не без іронії молодим хлопцям і дівчатам, як ніби своєрідний заповіт нагадував: «Ніколи і нікому окрім коханої людини не зізнавайся в любові. Інакше її у тебе вкрадуть».

Дід Василь, по-вуличному «Хамбай», кавалер Георгіївського хреста, 1876 р.н. Повчання було почуто десь в 1936 – 1940 році. В ньому йдеться: «Немає хлопче, більшого гріха перед Богом, аніж те, коли однією рукою людина хреститься, а другою лізе до твоєї кишені».

Дід Карпо, один з багатих господарів дорадянських часів, 1882 р.н., запис зроблено в 1960 році. За натурою він щирий і щедрий. В розмові з ближніми завжди наголошував: «Маєш, шановний, зарубати собі на носі просту істину: якщо ти своїм розумом і службою дожився до того, що тебе в рідному селі люди не поважають, — вважай себе нещасним. Та й подумай: хто ти є і на що ти здатен?»

Бабця Тарасійка, колишня служниця романківецьких поміщиків, 1866 р.н., запис зроблено в 1955 році: «Що б ти, синку, в житті не робив, — май в душі Бога. Бо він у нас один. Грішників у нього багато».

Дідик Георгій, колишній механік у поміщика Миколи Крупенського, 1919 р.н., запис згорблено в 2000 році: «Пан того був паном, що він усе робив по-панськи. Йому цілували руку не через те, що вона файна, а моцна. І кожен мужик хоч в чомусь старався бути схожим на свого пана».

Бабуся Анісія, палка шанувальниця старовинних народних пісень, рукоділля, щира, богомільна християнка, 1908 р.н., запис зроблено в 1960 році. Вона повчала: «Кожна людина за життя повинна хоч один раз сходити на відпусти, молебени до старих монастирів. Інакше вона може забути молитву і Бога. А то є великий гріх».

Дід Ніка (Нікола), за національністю циган, 1900 р.н., потомственний швець – кожушник, що майстерно шив або латав мужицькі кожухи, жамки, мишини і кучми. Повчання почуте в 1961 році: «То правду кажуть, що брат — братом, а бринза за гроші. Бо бринза з неба не падає».

Дід Тодир, потомственний бессарабець з менталітетом староруського риторика, 1892 р.н., запис зроблено в 1958 році. За різними вигадками, анекдотами і кумедними переповідками він, серед місцевих дідів бив рекорди за всіма параметрами. Як тільки-но на початку 60 років минулого ст. в одягально-вдягальну моду «влетіли» славнозвісні синтетика, зокрема капрон, тут як тут дід Тодир з’являється на людях зі своїми, як казав один з його активних однодумців, перцюватими вигадками. Коли тутешня молодь рядилася в балонові плащі і куртки, а на дівочих литочках блистіли кольору сонця капрони, дідисько казав: «Подивіться–но на них! На дворі тріскучий мороз (була зима 1958 року), а вони повбиралися в шагрони і аж посиніли від стужі. То це хіба дівки? Колись було дівка вийде на танці в торокачі, кужусі, гарних чоботях, покладеш їй яблуко за пазуху, через якусь хвилину витягнеш, — а воно варене…».

Дід Павло – жартівник, 1929 року народження, почуто в 2010 році напередодні виборів до місцевих рад: «Що це воно за времена настали? Котре не звідки до влади преться. А партій скільки! І партійців тьма. Та всі або майже всі вони як    вівці. Свиснеш – кидаються вправо. Гукнеш – біжать гуртом вліво. Як ніби вони одні з найдемократичніших владолюбців в нашому сьогоденні. Соромно! Їй-богу, нудно на всі ці кумедії дивиться…».

16 січня 2019 року В.В. Гандзій презентував свою останню книгу — «В «пустелі гетів» (книга документальних нарисів в жанрі мемуарів із серії «Моє село»).

 

& & &

Я народився в тім столітті,

Де крихта хліба, ковток води

Могли утішити й зігріти,

І врятувати від біди.

***

Десь там між тими рівчаками,

На роздоріжжі юних літ,

Моє дитинство вітряками

Сприймало білий божий світ.

***

Було притулишся до тину,

Чи до причілку бурдея,-

Уже й шануєш ту торбину

З окрайцем хлібця — малая.

***

А тут й діди іще невтомні,

Пророки в думці, мудреці,

Усяких чудернацій повні

Мене тримали у руці

***

Не втримали. Не рівний час,

Гонив мене за разом-раз,

На ті життєві роздороги,

Де крили землю перелоги…

                                              

 

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Пам’яті Василя Васильовича Гандзія”

  1. Добре, що хоча б сайт сусіднього села нормально написав про Василя Васильовича на його пам’ять! Дякуємо Вам!

Залишити коментар