f_4764916811372139604-160x160Як відзначила у своєму недавньому звіті Міжнародна асоціація викладачів вузів (Нью-Йорк), освітній рівень випускників цілої низки українських вищих навчальних закладів різко знизився. На думку експертів, учорашні студенти більшості комерційних інститутів і коледжів проявляють парадоксальне незнання основних положень профілюючих предметів, а вся галузь переживає «самий справжній занепад». Чому так різко погіршилася ситуація в Україні, де ще не дуже давно проблемам освіти приділялася найпильніша увага, і чи можлива «реанімація» галузі, ГолосUA поцікавився в народного депутата, секретаря Комітету Верховної Ради в справах науки й освіти Олександра Зубчевського.

— Олександр Петрович, ні для кого не є таємницею, що система освіти переживає кризу. Вона загрузла в корупції й шахрайстві, а навчальні заклади найчастіше випускають не фахівців у певній сфері, а відвертих дилетантів. Чи є важелі для кардинальної зміни ситуації, що сформувалася?

— У тому, що відбувається немає нічого дивного. Влада відмовилася від всіх наробітків унікальної системи освіти радянського періоду й взяла за основу європейські норми, які протягом останніх двадцяти років нічого, крім руйнування, не принесли. Тому важіль може бути тільки один: не йти сліпо за нібито передовими інноваціями Заходу, що фактично призводять до дебілізації населення, зокрема, студентів і учнів, а повернутися до практики освіти в СРСР. Вчені різної політичної спрямованості визнають, що рівень підготовки наших фахівців був на голову вищим й радянська система навчання була кращою у світі.

— Це, до речі, визнають і багато західних експертів. Зараз же випускник школи практично не має доступу до безкоштовного навчання у вузі, а кредити, які він може взяти для оплати навчального процесу, йому доводиться повертати роками. Чому все ж не діє жодна державна програма підтримки студентства?

— Причина одна: відсутність коштів у бюджеті. Освіта фінансується за залишковим принципом й не відповідає тому ж західному рівню датування сфери середньої й вищої освіти. За таким самим залишковим принципом виділяються кошти на різні соціальні програми, включаючи одержання пільгового житла для молодих викладачів і їхніх родин. У цьому випадку я резюмую лише, що в нас не працює вся система, спрямована як на освіту, так і на створення умов для її одержання.

— Ідея Президента про підвищення навантаження на одного викладача до 18 студентів викликала неоднозначну реакцію в українському суспільстві. Скептики кажуть, що у випадку її втілення в життя без роботи залишаться десятки тисяч викладачів! Ходять завзяті слухи про можливі масові демонстрації протесту представників викладацького складу. Яку позицію в цьому випадку займають комуністи?

— Цю проблему ми підняли разом з моїм колегою, лідером ЛКСМУ Олександром Присяжнюком. До нас звернулися педагоги, стурбовані тими намірами уряду, які пролунали в словах Президента України про необхідність введення навантаження на кожного викладача в кількості 18 студентів. У зв’язку із цим у вузах дійсно очікуються тисячні скорочення у викладацькому складі. Нами надісланий депутатський запит, за який проголосувала Верховна Рада. Це, до речі, рідкісний випадок — звичайно подібні запити не знаходять розуміння у більшості депутатів. Попередня відповідь Президента, проте, нас не задовольняє — у документі зазначено, що Кабінету міністрів «доручено розібратися в даній ситуації». Але ж тут потрібно не «розбиратися», а дати конкретне доручення припинити знущатися з викладачів і покласти кінець пагубній політиці, що призведе до безробіття й соціального вибуху.

— У профільному комітеті Верховної Ради налічується не менш трьох законопроектів, що передбачають зміну Закону «Про вищу освіту». На що саме в цьому контексті необхідно звернути першорядну увагу?

— У Раді попереднього скликання минулого зафіксовані шість законопроектів у цій сфері, однак жоден з них не був підтриманий. Навколо таких документів завжди більше політики, ніж конструктивної роботи й раціональних пропозицій. Ми приймаємо закони, увесь час щось реформуємо, однак освіта від цього краще і якісніше не стає. Увагу, насамперед, необхідно звернути на мінімізацію корупції у вищих навчальних закладах, на підвищення рівня студентського самоврядування, на створення гідної матеріальної бази для соціального захисту студентів, організації їхнього дозвілля, у тому числі спортивних секцій, і нарешті на забезпечення доступності вищої освіти. Останній пункт дозволить вчитися в престижних вузах не тільки «мажорам», дітям олігархів, що мають туго набитий гаманець, але й талановитим дітям з низових родин. Виходити необхідно винятково із цих позицій. Сьогодні йде боротьба Міносвіти за збереження нинішнього статусу вищих навчальних закладів, їхнє адміністрування й управління, а з іншого боку, якісь сили намагаються взяти навчальний процес під власний контроль.

За публікацією «ГолосUA».

_____________________________________________________________

2013 рік

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар