На сайті «Гвіздівці» в історичному розділі розміщений «Гвіздівецький розмовник…» — слова і фразеологія діалектної «гвіздівецької» мови, що вживалася в селі в період, приблизно до середини 1970-х років). На сайті його назвали «Гвіздівецьким», але фактично то є крайовий діалект. В Гвіздівцях були свої відмінності, але вони мабуть були не дуже істотними. У розмовнику (може було б правильніше — «словник»?. Але хай буде — як є) викладені окремі слова і висловлювання.

На цей час розмовник істотно доповнений і ми вирішили доповнити його передмовою, якою й буде ця стаття.

&&&

Слід зазначити, що з незапам’ятних часів і майже до наших днів у Північній Бессарабії, в тому числі в селі Гвіздівці, населення дуже багато разів змінювалося і перемішувалося. Зміни стосувалися також і національного складу сіл і місцевостей. Основу місцевого населення Північної Бессарабії становили молдовани, українці і інші русичі різного походження (в т.ч. русини, бойкі, гуцули, подоляни, козаки, вихідці з Центральних районів Московського царства, а згодом і Російської імперії, тощо).

Мовна політика Молдавського князівства (період ХІV-ХІХ ст.) нам відома в недостатній мірі. Не будемо брати до уваги періоди післяординського угорського і польського панування над територією князівства в ХІV-му ст., але достеменно відомо, що за часів молдавських Господарів Олександра Доброго (1400—1432), Стефана ІІІ-го Великого (1457 — 1504) офіційною мовою князівства була мова, яку зараз називають старослов`янською, хоча це фактично була просто староруська мова. Щонайменше документообіг здійснювався саме на староруській мові. Цьому є документальні підтвердження, наприклад, у вигляді грамот молдавських Господарів. Для мешканців Гвіздівців найяскравішим підтвердженням цьому є грамота Стефана Великого зі згадкою про село «Гвоздовци». А яким чином йшлося спілкування в усному спілкуванні і на побутовому рівні, ми не знаємо. Досліджень на цю тему є дуже багато, але довіряти їм жодним чином не можливо, оскільки вони, нажаль, здебільшого, є не стільки науковими, скільки політично спрямованими.

Тривалий час Молдавське князівство, в тому числі наш край, перебувало під турецьким пануванням (офіційно – до 1812 р., фактично – до 1806 р.). Досить часто край піддавався набігам татар. Під час майже безперервних  (до початку ХІХ ст.) війн, через край проходили війська молдовських Господарів, турецькі, російські, угорські, австрійські, польські, козацькі. Згодом в краї поступово почали осідати все більше і більше євреїв. Оселялися в краї також поляки. Влада Російської імперії (формально – з 1812 року, фактично – з 1806 року) не втручалася в побутове використання національних мов і діалектів. В офіційному спілкуванні і документообороті приблизно десь до середини ХІХ ст. ще використовувалася молдавська і старомолдавська мови, українську мову на території Бессарабії взагалі ні хто до уваги не брав. А десь з середини ХІХ-го ст. в офіційному спілкуванні у всій Бессарабії використовувалася російська мова.

З 1918 року на відносно тривалий період в Бессарабії встановилася румунська влада, мовна політика якої була дуже жорсткою. У присутності офіційних осіб заборонялося спілкуватися українською та російською мовами, навчання в школах, щонайменше з 2-го класу, велося виключно румунською мовою, документообіг – теж виключно румунською мовою. Щоправда, як і при російських царях обмежено допускалися до видання деякі україномовні твори, словники, довідники, політично вмотивовані книжечки для дітей та юнацтва.

У той самий час мешканці краю при всіх владах дуже часто перебували у русі: служили в різних арміях, виходили (саме виходили, а не виїжджали) на заробітки, тікали від військових дій, тощо.

Всі ці обставини, якщо можна таким чином назвати – «національно-мовної мешаніни» призводили до поступового виникнення в селах Північної Бессарабії з переважно українським населенням крайового діалекту. Той діалект був дуже схожим в україномовних селах, що нині входять до складу сучасних Сокирянського, Кельменецького районів Чернівецької області, Окницького, Бричанського і частково — Сорокського та Єдинецького районів Молдови. Але в українських селах, що нині відносяться до складу західної половини Хотинського району і в населених пунктах Буковини, він вже був значно іншим, адже там мав місце ще вплив прикарпатського говору, з більшим домішком слів, що походили з румунської, угорської, польської, німецької, єврейської (ідиш) мов. Звісно, що в селах, з переважно молдавським і російсько-старовірним цей діалект не вживався. Та при цьому слід зазначити, що всі одне-одного добре розуміли і з приводу мови або виговору між населенням ні коли не виникали жодні проблеми.

Так само відбулося закріплення цієї діалектної мови і у Гвіздівцях.

***

Приблизно з кінця 1970-х років ця діалектна мова почала зникати і на цей час майже не залишилося її носіїв. Та поступове зникнення діалекту розпочалося не з 70-х років ХХ-го ст. Ще з 1940 року і після війни з 1944 року мовна політика в краї перебувала під контролем радянської влади. Вона істотно відрізнялася від політики царської Росії і Румунії, тому що радянська влада ідеологічно приділяла дуже велику увагу національним питанням. При цьому, саме від представників радянської влади у 1940-41, 1944 роках переважна частина українського населення Північної Бессарабії узнала, що вони не «руські», як вони до цього вважали самі, а українці. До того часу (і навіть пізніше) в краї українцями вважалися мешканці лівого берегу Дністра і далі. Цьому в значній мірі сприяла у свій час і румунська влада, представники якої називали, що українців, що старовірсько-російське населення краю виключно «руснаками». Звісно, що в офіційній документації румунська влада розділяла населення на українців і росіян, але хто з населення цю документацію читав, чи хоча б бачив?

Радянська влада визнала українську мову саме національною мовою, а не «малоросійським» діалектом, розпочала навчання у школах на території сучасної України з українським населенням українською мовою, почала видавати підручники українською мовою, мільйонними тиражами видавалася україномовна література, газети. З`явилися україномовні кінофільми, радіо, а згодом і телебачення, які також здійснювали значну частину віщання українською мовою. Документообіг поступово переводився на українську мову. Звісно, що при цьому ні хто не брав до уваги місцеві діалекти, використовувалася виключно літературна українська мова.

Населення краю в період перебування у складі СРСР теж перебувало у досить інтенсивному русі по всій території дуже великої країни: хто виїжджав на навчання у технікуми і вищі навчальні заклади, хтось на заробітки, на великі всесоюзні будівництва, тощо. Розповсюдженими були виїзди, пов’язані з продажем власної сільгосппродукції і перепродаж придбаної сільгосппродукції (спекуляція). Працівники підприємств і установ, а також дітлахи досить часто виїжджали на лікування та відпочинок у санаторії і пансіонати («Будинки відпочинку»). Чимало краян побували у місцях позбавлення волі в зв`язку з вчиненням різних злочинів, як то політичних, так і загальнокримінальних.

Все це, разом з поступовою зміною поколінь і відходом у вічність старшого населення і визначило долю діалекту.

Але, як би то не було, цей діалект є важливою частиною нашої культурно-історичної спадщини, про яку не варто забувати! До того ж, цей розмовник, у тому вигляді, як його викладено, є не суто розмовником або словником, а є також і збірником окремих історичних відомостей.

Пропонуємо всім гвіздівчанам, іншим краянам, скільки б Вам не було років і де б Ви не жили на цей час, приєднуватися до збереження культурно-історичної спадщини предків і, якщо хтось пам`ятає ті чи інші діалектні слова, висловлювання, повідомляти нам в коментарях, або на електронну пошту, що зазначена на сторінці «Контакти» сайту «Гвіздівці».

Не хвилюйтеся, якщо Ви не знаєте значення цих слів. Знайдеться, кому з’ясувати. Головне – згадати, не втратити!

 

Олег Кучерявий

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , ,

4 комментария к “Наш місцевий діалект — частина історично-культурної спадщини”

  1. бербек — баран, лозница — для сушиння фруктів, чекан — молоток

  2. Дякуємо п. Іване, сподіваємось, що й інші приєднаються.

  3. файно, фіртка, мой брачику, куфлятко

  4. Дякуэмо! Додано

Залишити коментар