Михайло Шундрій

 

Сайт «Сокирянщина» неодноразово публікував матеріали, присвячені церкві у селі Ломачинці Сокирянського району. Попередня публікація статті Михайла Шундрія «Ломачинецькому храму – 200 років!» відбулася 12 грудня 2011 року. Згадування про церкву і її частковий опис були і в інших статтях, як наприклад – у статті «Родовід поміщиків Крупенськіх«, а також в матеріалах історико-краєзнавчого альманаху «Сокирянщина«.

Храм збудований у вигляді хреста і має такі габаритні розміри: довжина – 18 м, ширина – 4,5 м, висота до маківки хреста – 14,5 м. Задіяли будівельники для зведення церкви деревину із місцевих лісів та жовтий і білий вапняк із каменоломні в урочищі «Гірні». Пісок і білу глину брали з урочища «Петрюкове».

З архівних документів довідалися, що 30 січня 1873 року царани {1} поселення Ломачинці зібралися на мирську сходку, де слухали священика Арефу Батицького «Про вибори попечителів для церкви». На сходці було 400 мирян, які вибрали чесних і порядних: Василя Гонцу, Савву Солонаря, Івана Твердохліба, Марка Петрика, Данила Нагірняка, Григорія Твердохліба, Якова Маковея, Євфрема Шундрія, Семена Попадюка, Феодора Гончара, Якова Гонцу і Федора Чумака. Вони стали попечителями церкви. Староста Іван Твердохліб і писар Василь Романов підписали рішення сходу.

Із книги Даніеля Газарда (Гусара) «Адаптація», виданої в 1994 році у США англійською мовою, стало відомо, що церква значно змінила свій архітектурний вигляд (стосується покрівлі і верха) під час ремонту в період румунської окупації. Із готичного стилю стала звичайною, якою є і на даний час. Найбільший капітальний ремонт люди робили церкві у 1964-1965 рр. Цього разу люди теж постаралися, до 200-річного ювілею будівлі прикрасили храм.

Особливе внутрішнє «вбрання» налаштовує прихожан на духовне зцілення. Надзвичайної краси – іконостас, великі ікони, яких більше ніде не побачиш, та багато різноманітних ікон-репродукцій, від яких на людей сходить Божа благодать. Збереглися дві процесії в чеканці на бронзі. Маємо ікони і місцевого художника Івана Любінецького. Древня дарохранительниця та антіміс десь приблизно із 1830 року завезений у церкву при священику Іларіону Варзалю. Плащаниця подарована храму поміщицею Софією Крупенською у 1905 році. Церковні книги на старослов’янській і російській мовах, декілька дореволюційних (тобто до 1917 року) видань, старі, древні зникли безслідно. Зате у односельчан є Євангеліє із 1819 року, Псалтир із 1884-го, Проповіді із 1890-го.

Церква займає площу біля 40 соток, огороджена кам’яним муром. Дзвіниця із 1910 року – триярусна, дерев’яна, висотою більше 12 м. Мелодійні дзвони, спів яких було чути далеко за межами села, зняли в роки Першої світової війни.

Поминальна капличка цікавої архітектури збудована в 1871 році із жовтого каменя без розчину, восьмикутник (октаедр) обрамлений загадковими візерунками, із кованим хрестом на куполі і підвалом внизу, де знаходяться кам’яні труни із прахом панів Крупенських і їх родичів.

Церковна хата для священиків знаходиться біля церкви і зведена місцевими майстрами у 1876 році при батюшці Єфимію Білінському. Біля церкви є поховання (із білого мармуру) віце-губернатора Матвія Єгоровича Крупенського та двох його дочок – Катерини і Єлизавети.

Досліджено хронологію священнослужителів. Першим згадано Семена Лозана (роки служби 1799-1828), який мав матушку Пелагію і трьох дітей. Феодосій Чернявський був благочинним 5 округу Хотинського повіту і депутатом єпархії (роки служби 1830-1843). Гавриїл Романчук – перший священик із сельчан (роки служби 1892-1910). Даниїл Корней (1872-1929рр.) два рази змагався із всесвітньо відомим борцем Іваном Заїкіним на ярмарках у Окниці і Секурянах, активний учасник Хотинського повстання. Макарій Михайлюк, 1890-1970рр., відбув покарання – 10 років тюрми. Виховав внука Миколу Ожевана, нині відомого професора суспільних наук. Іван Маковський (роки служби 1990-1992), першим почав будувати нову церкву на фундаменті із 1930 року (нині служить в м. Сокиряни).

Теперішній священик Костянтин Равлюк у нашій церкві із 1993 року. Доклав великих зусиль у будівництві нового храму, впорядкуванні території, збереженні нашої реліквії – старої церкви. Продовжують славу священства Олександр Власов і Олександр Довбенко. Закінчили духовну семінарію Іван Власов та Михайло Діхтяр.

Із дяків і дячків найвідоміша Фекла Ожеван – мама професора Миколи Андрійовича Ожевана, яка знала всю службу напам’ять, дочка Макарія Михайлюка.

Зроблено хронологію також пономарів і псаломщиків.

На краю старої території села знаходиться сільський цвинтар. Найстаріше поховання – 1765 року – знайшов Микола Дмитрович Марчук. Більшість хрестів витесані із жовтого каменя братами Захарієм і Феодосієм Діхтярями.

Із односельчан був монахом Марко Шундрій, 1880-1963рр., син боголюбивих царан Миколи Дмитровича та Ганни Марківни. А у смиренних Богом Василя Івановича Петрика та Христини Федорівни три дочки – Ксенія, Парасковія і Марія жили монашеським життям у Каларашовці.

Більш детально і ширше можна довідатися, прочитавши книжечку «Історія церкви с. Ломачинці» – автора цієї публікації, видану в м. Сокиряни 2006 року.

Стаття також публікувалася у газеті «Дністрові зорі» і на сайті «Сокирянщина».

 ________________________

{1} «царани» — тогочасна молдавська варіація назви вільних селян, яка стала офіційною назвою у Бессарабії за часів Російської імперії

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар