admin on 7th Июль 2015

А. ГрушецькийKlokysna

01 rus1Найближчим за відстанню до нашого села є молдавське село Клокушна. Тобто, це є наші найближчі сусіди. Про них ми й розповімо в цій статті…

Клокушна (рум. Clocuşna) – сусіднє із Гвіздівцями прикордонне молдавське село й однойменна комуна району Окниця в Республіці Молдова. Загальна площа села становить  приблизно 5,5 кв. км, периметр – 11,2 км. Загальна площа комуни близько 31,51 кв. км, периметр – 29,03 км. Село розташоване на висоті 245 метрів над рівнем моря, на відстані 25 км від міста Окниця й 230 км від столиці держави – Кишинева. Через територію села і земель комуни протікає річка Раковець[1], що починається в адміністративних межах Гвіздовецької сільради.

105439123

За даними перепису населення 2004 року в Клокушні проживало 2502 чоловік (1194 чоловіків, 1308 жінок). В 2004 році в цьому селі було зареєстровано 890 домашніх господарств, на кожне з яких у середньому доводилося 2,8 чоловік. Етнічний склад населення: 97,40% — молдавани, 1,64% — українці, 0,84% — росіяни, 0,04% — болгари, 0,08% — представники інших національностей.

Назва цього населеного пункту, на думку деяких краєзнавців і істориків, походить від слова «клокотічь» (clocotici — маленькі чагарники, що часто зустрічаються в цій зоні).

Археологічні знахідки свідчать про те, що вже в давній давнині, можливо — багато сотень а може й тисяч років тому в цій місцевості перебувало поселення. Так, наприклад, на захід від Клокушни знайдений древній курган висотою близько 1 м, – в урочище, що відоме за назвою  «Ла Вишке» або «Ла обсерватор». Цей насип нині значно зруйнований земельними роботами й фундаментом геодезичного знака, встановленого на кургані[2].

Iazul de linga padureПерша ж документальна згадка про село Клокушна датована періодом Молдавського князівства — господарською грамотою від 22 серпня 1447 року. Тоді це село, що називалося Клокошень і перебувало в Хотинській волості (пізніше — повіті, цинуті) було підтверджено молдовським Господарем монастирю Нямц, як володіння.

З кінця XIV — початку XV сторіччя Молдавське князівство було розділено на дві великі адміністративно-територіальні одиниці — Цара-Де-Жос (Нижня Земля) і Цара-Де-Сус (Верхня Земля), якими керували Великі ворники. Землі Клокушни, як і сусідніх Гвіздівців входили до Цара-Де-Сус.

Улітку 1475 року Господар Молдавського князівства Штефан ІІІ Великий (Штефан чел Маре; правив в 1457-1504 роках) приніс васальну присягу угорському королеві. Відповідно, села Клокушна й Гвіздівці опинилися під владою Угорщини. Але вже влітку 1476 року через все Молдавське князівство до Хотина пройшла турецька армія із союзницькими ордами кримських татар. Починаючи із цього року, війни з османами тривали довго, князівство фактично постійно було змушено стримувати турецькі війська від походів у Європу й було економічно виснажене. Проте, в 1489 році Молдавське князівство уклало мир з турками, а згодом (приблизно в 1500 р.) і з Московським царством. Це не сподобалося Польщі й в 1497 р. у Північну Бессарабію увійшла польська армія. Та Московське царство не допустило приходу на допомогу полякам литовського війська й послаблена польська армія була розбита молдавським військом. У цілому, Штефан ІІІ Великий, за роки свого правління не тільки зберіг князівство, але й поширив свою владу також на частину території Подолії — за Дністер. Молдавські й польські літописи, з великою часткою ймовірності дозволяють нам припустити, що його війська неодноразово проходили через Клокушну й Гвіздівці.

Господарство в селі Клокушна часів Молдавського князівства носило хліборобсько-скотарський характер. Селяни вирощували просо, полбу, карликову й м’яку пшеницю, жито, овес, ячмінь, а також бобові культури. Культивувалися сорго, коноплі, льон. Велика роль приділялася скотарству (вівчарство, велика рогата худоба, тяглова худоба).

Всі спроби зберегти незалежність для Молдавського князівства не увінчалися успіхом – спочатку воно було змушено платити туркам данину, а потім — у 1512 р. при Господарі Романі ІІ, визнало васальну залежність від османів. До 1538 року завершився процес встановлення повного турецького панування на території Молдавського князівства. Відтоді Клокушна на три століття опинилася під владою Туреччини[3].

У цей період село Клокушна згадується в господарській грамоті від 2 лютого 1568 року, якою Іоанн Раковіце подарували село ясському монастирю Голія. В XVII столітті частина села належала постельникові[4] Йорге.

З турецьких письмових джерел також відомо, що після104576814 укладення 12 (23) липня 1711 року Прутського мирного договору між Росією й Туреччиною, російська армія, разом з військами Господаря Дмитра Кантемира пішла з Молдавського князівства. Тисячі молдавських, українських і російських селян Північної Бессарабії тікали зі своїх сіл і пішли за Дністер разом з російськими військами. При цьому, багато сіл залишилися повністю порожніми – без жителів. Серед цих сіл значаться також Гвіздівці й Клокушна[5]. Звичайно, можна припустити, що в селах залишалися окремі старі, які просто не хотіли йти, воліючи вмерти на рідній землі. Та, проте, село Клокушна, як і багато інших населених пунктів практично повністю спорожніло й на якийсь час припинило своє існування.

Але згодом воно відродилося й уже через 62 роки — в 1772 році перепис населення зареєстрував в селі Клокушна 56 дворів. В 1792 році силами селян навіть була побудована дерев’яна церква.

16 (28) травня 1812 року був підписаний Бухарестський мирний договір, що офіційно завершив російсько-турецьку війну 1806-1812 років й територія Бессарабії, разом з усім Молдавським князівством, у тому числі — із селами Клокушна й Гвіздівці, опинилася в складі Російської імперії.

В 1817 році село із сотнею дворів, двома озерами й двома млинами було вотчиною ясського монастиря Голія. Адміністративно воно стало частиною новоствореної Бессарабської області (з 1818 р.), а з 1873 року — Бессарабської губернії, у складі Секурянської волості Хотинського цинуту (потім — повіту).

Життя населення села Клокушна завжди було тісно переплетене з нашим селом Гвіздівці. Хоча, певні розбіжності в життєвому укладі в період до входження Бессарабії до складу Російської імперії були й вони здебільшого були пов’язані з тим, що Гвіздівці належали приватним особам, а Клокушна практично завжди й майже в повному складі була монастирським селом, що накладало свій відбиток на звичаї, неписані правила, вимоги й рішення землевласників.

103798053Відомо, що з 1823 року гвоздовецкий поміщик Томулець судився з монастирем Голія через шматок суміжної землі[6].

Також, з історичних фактів відомо, що в 1859 році в селі було вже 150 дворів і 893 жителя (467 чоловічої статі й 426 — жіночої), налічувалося 150 двірських господарств, існувала православна церква. В 1861 році відкрилася церковно-парафіяльна школа[7]. А в 1870 році у власницькому селі Клокушна було зареєстровано 5 млинів, 220 будинків з 1146 жителями, у власності яких було 564 голови великої рогатої худоби, 504 вівці й 26 коней.

В 1871 році  Клокушна, разом із Гвіздівцями, Ломачинцами, Коболчином і Волошково активно бунтували проти свавілля поміщиків, відмовлялися платити поміщикам оброк. «Порядок» наводили війська, з пороттям населення[8].

За станом на 1886 рік у селі Клокушна Секурянської волості жило 1503 чоловік, налічувалося 292 двірських господарств[9].

У серпні 1912 року клокушнянці знову бунтували разом із гвіздовчанами, а також з жителями сіл Ломачинці, Михалкове, Непоротове, відмовляючись виходити на роботу до поміщиків за непомірно низьку платню[10].

Політичні й військові події 1917 — 1918 років призвели до значних трансформацій на політичній карті Європи. З 28 лютого 1918 року Хотинській повіт, у тому числі — Клокушна, перебував під австрійською військовою владою. Але наприкінці жовтня 1918 р. у зв’язку з революцією в Німеччині й Австро-Угорщині Австро-Угорська монархія розпалася. Ситуацією відразу скористалася Румунія.

У листопаді 1918 року румунські війська під командуванням генерала Давідоглу, після виходу з Хотинського повіту австрійських військ окупували повіт. Наступ почався після 7 — 8 листопада 1918 року і вже 9 листопада — після захоплення містечка Бричани генерал Давідоглу оголосив про приєднання Хотинського повіту до Бессарабії, як частини Румунії, а 10 грудня 1918 року король Фердинанд І проголосив Бессарабію провінцією Румунії.

Muzeul Emil Loteanu in incinta gimnaziului ce ii poarta numele

Музей Е. Лотяну в с. Клокушна

Вже у квітні 1919 року в Сокирянах було створено Претуру Секурянської волості (Pretura plasii Secureni) — вищий адміністративний орган у волості. Підкорялися вона повітовій префектурі. Нижчою адміністративною одиницею вважалася комуна (міська або сільська), що наділялася правом вибору органів самоврядування — комунальної ради й примаря. Саме такою стала комуна Клокушна. Гвіздівці з початку окупації теж мали свою самостійну примарію, але згодом були приєднані до комуни «Клокушна»[11].  У Клокушні перебувала не тільки загальна примарія, але й жандармський пост на 2 села, яким керував жандармський «Шеф де пост».

В 1923 році в Клокушні було 670 будинків, чисельність населення в 3921 чоловік, з них: 1952 чоловіків і 1969 жінок. До 1933 року число жителів зросло до 4446 чоловік, хоча не зрозуміло — чи не були при цьому полічені й гвіздовчани.

28 червня 1940 р. територія Північної Бессарабії була звільнена й включена до складу СРСР і в той самий день клокушнянці й гвіздовчани зустрічали Радянську армію. За Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 листопада 1940 року «Про встановлення кордонів між Українською Радянською Соціалістичною Республікою й Молдавською Радянською Соціалістичною Республікою», Клокушна відійшла до Молдавської РСР, а Гвіздівці увійшли до складу Української РСР[12].

Після Великої Вітчизняної війни, голоду 1946-47 років і висилок «кулаків», за відомостями на 1949 рік, в Клокушні залишилося 3485 жителів, з яких 3450 — молдавани.

Надалі, у радянський період у селі був організований колгосп «Кіров». Діяли середня школа, клуб з кіноапаратурою, дві бібліотеки, дитячі ясла — сад, медичний пункт, продовольчі і господарський магазини, книгарня, ательє побутового обслуговування населення. Село жило досить багато.

У Клокушні було розвинене садівництво, огородництво, скотарство. Населення обох сіл часто виїжджало на заробітки в різні райони СРСР. У селі також була дуже розвинена «спекуляція», що у ті часи переслідувалася за законом: клокушнянці скуповували сільгосппродукцію й під виглядом особисто вирощеної, возили її на продаж у різні регіони СРСР.

Колгоспи сіл Гвіздівці й Клокушна зв’язували тісні й постійні економічні зв’язки. Частими були також зустрічі школярів[13], спортивні змагання[14], спільні культурно-масові заходи. Протягом усього «радянського» періоду дорога із Сокирян у Гвіздівці пролягала через Клокушну.

Після розпаду Радянського Союзу в Молдові, як і в інших республіках колишнього СРСР різко погіршилося економічне становище. Змінилася структура сільської економіки. Значно обмежилися й зв’язки між жителями навіть сусідніх сіл України й Молдови. Між сусідніми селами й людьми виник кордон…

moara tatalui lui Emil Lotenu

Хата батька Е. Лотяну в с. Клокушна

Спочатку між селами стояв прикордонно-митний пункт, але 29 травня 2006 р. представниками урядів двох країн з економічних міркувань було ухвалене рішення про припинення роботи пункту пропуску «Клокушна — Гвіздівці» з 16 лютого 2007 р. Із цієї дати КПП «Клокушна — Гвіздівці» припинив роботу[15].

Незважаючи на складну економічну ситуацію в Молдові, село Клокушна у деякій мірі знову почало розвиватися. Наприклад, 17 січня 1914 р. у селі відбулася церемонія відкриття Центру здоров’я Окницького району. Будинок був побудований по проекту Всесвітнього банку й обійшовся в 2,1 млн. леїв. Центр забезпечений всім необхідним для надання якісної первинної медичної допомоги 2600 жителям села: є медичний транспорт, сучасне медичне встаткування, добре навчений медичний персонал[16].

Також слід зазначити, що в селі Клокушна в 1936 році народився відомий молдавський кінорежисер, сценарист, поет Еміль Лотяну[17].  У цей час в селі працює музей, присвячений його життю й творчості. У цьому ж селі народився Валерій Петрович Косарчук (рум. — Valeriu Cosarciuc) — міністр сільського господарства й харчової промисловості Молдови 2009 — 2010 років, співголова Народної партії Республіки Молдова.

 ___________________________________

[1] «Раковець від Гвіздівців до Пруту». Сайт «Гвіздівці».

[2] Хынку И.Г. Археологические памятники Окницкого района. — Кишинёв, 1986

[3] О. Кучерявый, А. Мандзяк. «Гвіздівці: Шляхами століть».

[4] Постельник відповідав за ложе господаря, запрошував відвідувачів до Господаря, деколи був тайним порадником й особистим перекладачем.

hotarul dintre Moldova si Ucraina

Україно-молдовський кордон між селами Гвіздівці і Клокушна

[5] Турецкие документы о состоянии хотинской округи (нахие) в первой половине XVIII в. // Восточные источники по истории народов юго – восточной и центральной Европы. Т. 3. М. Институт Востоковедения. 1974; Сайт «Гвіздівці».

[6] О. Кучерявый, А. Мандзяк. «Гвіздівці: Шляхами століть».

[7] Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861

[8] О. Кучерявый, А. Мандзяк. «Гвіздівці. Шляхами століть»

[9] Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. Санкт-Петербургъ. 1886. — VI — 157 с.

[10] О. Кучерявый, А. Мандзяк. «Гвіздівці. Шляхами століть»

[11] О. Кучерявый, А. Мандзяк. «Гвіздівці. Шляхами століть»

[12] «Встановлення кордонів УРСР у 1940 р.». Сайт «Гвіздівці».

[13] «Нашій дружбі квітнути». Сайт «Гвіздівці».

[14] «Дружба без кордонів». Сайт «Гвіздівці».

[15] http://www.allmoldova.com/news/tamozhenniki-otklonili-prosbu-zhitelej-sela-klokushna/

[16] http://www.lirina.com/medicinskie-novosti-moldovy-4/centrzdorovaselaklokusna

[17] «Кінорежисер Еміль Лотяну». Сайт «Гвіздівці».

Мітки: , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар