01 rus1Мафтуляк Михайло Васильович народився 4 вересня 1934 року у селі Гвіздівці, Сокирянського району Чернівецької області. Його батько — Мафтуляк Василь Іванович, 14 січня 1907 року народження — селянин, колгоспник. Мати — Мафтуляк Ганна Василівна народилася 22 лютого 1910 року, домогосподарка, колгоспниця. Михайло був єдиною дитиною у сім’ї.

Діди і прадіди Михайла займалися селянським господарством. Лише дядько Михайла Васильовича – Арсеній Мафтуляк у часи довоєнної румунської окупації став на стезю гайдамацтва. Він зухвало грабував окупантів і багатіїв, що їм прислуговувалися, частину награбованого роздавав бідним. Румунські жандарми постійно полювали за дядьком Арсенієм, неодноразово намагалися заарештувати його, навіть Михайлового батька — Василя Івановича двічі заарештовували, та все марно. Лише у 1940 році дядько Арсеній відкрито з’явився у селі, але ж згодом – напередодні війни знову зник і подальша його доля не відома.

Так сталося, що Михайло Васильович став першим гвіздовчанином, якій у березні 1944 року зустрів радянських воїнів і навіть раптово на короткий час став маленьким розвідником. Сад його діда (по мамі) — Козороза Василя Гавриловича був неподалік від лісу, хлопчик вибіг в сад та раптом побачив, як з снігу піднялася чоловіча голова і солдат у маскхалаті помахав йому рукою, щоб підійшов до нього. Михайлик підійшов і побачив трьох бійців у маскхалатах. Один з них запитав хлопчика, чи не має в селі німців або румунів. Михайло відповів, що не знає цього. Старший з розвідників (як згодом з’ясувалося – старший лейтенант) попросив покликати когось з дорослих. Михайлик покликав діда, той прийшов, запросив бійців до хати. Але й дід не знав напевне, чи були на ту годину в селі німці або румуни.

Червоноармійці зайшли до хати, дід пригостив їх обідом, а Михайлик на їх прохання побіг на розвідку у центральну частину села. Він пробігся центром села, розпитав дорослих і хлопців – німців і румунів ніхто не бачив. Михайло повідомив це бійцям і вони доповіли цю інформацію по рації командуванню. Як згодом зясувалося, то була розвідка ще з-за Дністра, де радянські війська ще тільки готувалося до форсування ріки.

Михайло Васильович в с. Гвіздівці з майбутнім кінорежисером Іваном Миколайчуком, а також з учасником Хотинського повстання Кострижем Митрофаном Петровичем та іншими селянами (1958 р.)

Батько і матір прищепили Михайлові любов до співу. У сім’ї Мафтуляків співали всі: і батько, і мати, і він, малий Михайлик. Однаково любили і українські народні пісні, і дзвінку «Катюшу», і російську — народну «Коробейники»… Ще в дитинстві він мріяв навчитися грати на баяні, оволодіти музичною грамотою, в тому числі, щоб записувати свої мелодії. І його мрії здійснилися!

Трудовий шлях Мафтуляк М.В. розпочав з 1948 року гардеробником шахти № 7 тресту «Щербаковуголь» Московської області Росії (нині відноситься до Узловського району Тульської області), згодом проходив строкову службу в Радянській армії. З 1956 року працював завідуючим клубом села Гвіздівці.

На творчому початку Михайло Васильович навчався в студії при Чернівецькому музичному драматичному театрі ім. О. Кобилянської. У 1963 році закінчив Чернівецьке музичне училище (нині училище мистецтв ім. С. Воробкевича) за спеціальністю «диригент хору, викладач музично-теоретичних предметів». Саме тут творчі здібності учня помітив і підтримав композитор С.О. Сабадаш. Він і благословив його на пісенний шлях. Після закінчення училища Мафтуляк М.В. почав працювати художнім керівником Сокирянського районного будинку культури. Саме в цей період він заприятелював з незабутнім талановитим композитором Володимиром Давиденком. З січня 1965 року був призначений на посаду завідуючого відділом культури Сокирянського райвиконкому.

З серпня 1965 року і багато років поспіль, Михайло Васильович — директор Сокирянської музичної школи, художній керівник і диригент аматорського Народного камерного хору «Гроно» та жіночого вокального ансамблю «Мелодія». Працюючи на посаді директора музичної школи, він заочно навчався і у 1973 році закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут ім. В. Стефаника (нині — університет) за спеціальністю «диригент хору, викладач педагогічного училища». В даний час Мафтуляк М.В. викладач-методист класу вокалу Сокирянської музичної школи.

Першим співавтором Михайла Васильовича, як композитора — пісняра, був поет Дмитро Павличко (пісні «Дівчино моя» та «Під явором у лісі»). Зустрічався Мафтуляк М.В. і з Володимиром Івасюком, на одній сцені виступав з Назарієм Яремчуком, Софією Ротару, Павлом Дворським, Ніною Матвієнко. Відвідуючи на кіностудії імені Олександра Довженка незабутнього Івана Миколайчука, з яким навчався в студії при Чернівецькому муздрамтеатрі, спілкувався з Леонідом Биковим, Володимиром Висоцьким. Гарні й дружні стосунки склалися у нього з головою Всеукраїнської музичної спілки Анатолієм Авдієвським, народним артистом України Дмитром Гнатюком…

Мафтуляк М.В. співпрацював з такими відомими українськими поетами, як Володимир Сосюра, Олександр Богачук, Олександр Олесь (Кандиба), Михайло Ткач, Володимир Базилевський, Любомир Дмитерко, Іван Кутень, Степан Пушик, Володимир Григорак, а також з буковинськими авторами Олексієм Бондарем, Михайлом Брозинським, Богданом Гурою, Василем Гандзієм, Володимиром Мартинюком, Тамарою Морошан, Галиною Будняк, Інною Багрійчук. Ця співпраця допомогла Михайлові Васильовичу написати понад сотню пісень, які увійшли до репертуару Буковинського заслуженого ансамблю пісні і танцю та інших мистецьких колективів, неодноразово звучали по радіо та зі сцени в Києві, Рязані, Сучаві, багатьох містах Молдови… Популярними стали пісні Михайла Мафтуляка «Ти і я», «Любіть Україну», «Вечірня пісня», «Буковиночка», «Ровесники», «Сокиряни», «Ветерани», «Вечір на Дністрі», «Впала смерека», «Не журись, кохана», «Величальна», «Краю мій», «Ой, ви гори смерекові» , «Красуня смерічка», «Буковиночка», «Панна Буковина», «Буковинська зіронька», «Краю мій», «Мій рідний край», «Квітуча гілко України». Значна частина вокально-хорових творів композитора увійшла до нотних авторських видань «Допоки музика звучить», «Першоцвіти», «Лунає музика землі…», що побачили світ у видавництвах Києва, Чернівців, Снятина та Тернополя.

В даний час вже набрано для друку збірку вокально-хорових творів «Шануймося та будьмо», яка друкується в Чернівцях. Підготовлено до набору збірку хорових творів «Любіть Україну», до якої увійшло 20 хорових пісень про Україну, присвячені двадцятиріччю незалежності України.

Михайло Васильович брав участь у створенні багатьох творчих колективів у Сокирянському районі, хорових, вокальних, основні з яких — це аматорський Народний камерний хор «Гроно» і жіночий вокальний ансамбль «Мелодія» Сокирянського районного будинку народної творчості, які постійно беруть участь в обласних конкурсах і фестивалях ім. М. Леонтовича, Л. Українки, С. Воробкевича, та які побували на гастролях в Росії, Молдові, Румунії.

Випускники музичної школи, понад 20 % з яких закінчили середні і вищі мистецькі заклади, працюють в різних регіонах України і за кордоном. Гордістю музичної школи є переможець багатьох міжнародних конкурсів баянистка Ірина Сиротюк, аспірант Київської музичної академії Олег Микитюк, музиканти-віртуози Ростислав Степанко та Сергій Логінов, які із симфонічними оркестрами об’їхали десятки країн. Пишаються школа та Михайло Васильович і багатьма іншими митцями.

За свою тривалу і плідну творчу працю Михайло Васильович отримав чимало нагород: багаточисленні почесні грамоти і подяки всіх рівнів, медалі лауреата Всеукраїнських, Всесоюзних конкурсів та фестивалів, медалі — «За доблесну працю», «Ветеран праці». Він — «Заслужений працівник культури України». За виховання талановитої молоді, композиторсько-концертну діяльність йому присвоєно літературно-мистецьку премію імені Сидора Воробкевича. Мафтуляк М.В. є членом Національної Всеукраїнської спілки композиторів України, членом Асоціації хорових диригентів. Мафтуляк М.В. — почесний громадянин Сокирянського району, міста Сокиряни і, зрозуміло — рідного села Гвіздівці.

У Мафтуляка М.В. велика і дружна сім’я. Дружина – Мафтуляк Ольга Василівна — старший викладач музичної школи, хормейстер, керівник хорових колективів. Донька Людмила — викладач музично-теоретичних предметів, нині — директор Сокирянської музичної школи, донька Лариса – викладач класу фортепіано, кращий концертмейстер Камчатської області Росії. Син Олександр – настроювач музичних інструментів Сокирянської музичної школи. Внуки: Іван — менеджер з продажу офісних меблів, живе і працює в Росії; Ольга – викладач музично-теоретичних предметів Петропавловськ-Камчатського музичного училища, заочно навчається у Санкт-петербурзькій консерваторії; Надія – інженер-еколог, на цей час доглядає за дитиною, Юлія — учениця 8-го класу. Є і правнучка — Марина.

Кучерявий О.П.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар