подп-к1Ювілеї бувають різні. Особливо у01 rus1 поважному віці вони інколи не надто додають радості та на­тхнення. І все ж… Коли стає на поріг кругла дата, людина мимо­волі оглядається на пройдений шлях, подумки торкається пода­рованих долею років, життєвих подій: що було, як, коли, де, за яких обставин…

У своє рідне село Гвіздівці Петро Порфирович КУЧЕРЯВИЙ повернувся на проживання уже в зрілому віці, коли в паспорті зафіксувалась золота цифра — 55. Після нелегких, відповідальних років праці серце покликало на ту землю, де були сходжені усі стежки, де пройшло насичене випробуваннями важких часів дитинство і перші юнацькі радо­щі, де зовсім молодим починав трудовий шлях. Тут, у Гвіздівцях Петя Кучерявий аж у 1945-ому, коли мав повних 9 років, пішов у перший клас. Та через нестерпну голодовку в 1947-ому для нього, як і для більшості діток, навчання було на рік перерване. Так і ста­лося, що 7-річку закінчив тільки у свої 17. Але здібного хлопця, біля якого гуртувалася молодь, помітили й у такому юному віці доручили бути завідуючим сіль­ським клубом.

тато 008

Десь 1945 -початок 1946 рр.: вже трохи відросле волосся після перенесеного тифу

І часи були такими (вер­бували молодь на важкі роботи в різні куточки Радянського Союзу), і вік, коли душа рвалася до ро­мантики і вже й думалось, щоб якось допомогти сім’ї матеріально, тож із таки­ми ж сміливцями юнак поїхав на лісозаготівлю у Кіровську область. Пра­цював там всього півроку, але… Той період став для хлопця особливою школою виживання — як кажуть, мав з чим порівняти свої наступні кроки життєвого становлення.

Повернувшись додому, вирішив здобути завжди по­трібну і престижну профе­сію механізатора. Проте… По закінченню Окницької школи механізації — знову дальня дорога: відправили на освоєння цілинних зе­мель! У жорстоких умовах степів, снігів, вітрів трудив­ся, поки не призвали в ар­мію. Дякувати Богу, службу проходив не десь у Сибіру чи на Далекому сході, а в Україні — у м. Костополь Рівненської області. Після трьох армійських років повернувся у своє село, маючи звання старшини. І знову отримав неабияку для молодої людини поса­ду — завідуючого гаражем місцевого колгоспу.

Та неспокійна душа праг­нула перемін! І в 1959 році Петро Кучерявий опинив­ся в Донецькому регіоні. Працював у шахті тресту «Первомайськ-вугілля». Незважаючи на нелегкий труд, тут, у Ворошиловградській області, закінчив школу робітничої молоді, мріяв про вищу освіту.

тато 006тато 002

Подальший життєвий шлях визначив один із ці­кавих випадків: хлопець зумів затримати злодія, який тривалий час нахабно обкрадав шахтарів. Йому тоді не тільки подякували представники правоохо­ронних органів, а й запро­сили працювати… в мілі­цію. Так з’явилась нова і, можна сказати, визначальна сторінка в біографії гвіздівчанина Петра Кучерявого. Почавши службу на посаді дільничного інспектора, відтак — оперативного упо­вноваженого криміналь­ного розшуку, набирався досвіду, ріс кар’єрними сходинками, досягнувши високих посад і неабиякого визнання своїх професій­них здібностей. Одружив­шись у м. Первомайськ і ставши батьком первенця Олега, Петро Порфирович добився свого переведення на службу у міністерство внутрішніх справ Мол­давської РСР — все-таки ближче до рідних країв. Був і заступником, від­так — начальником відді­лу транспортної міліції, очолював райвідділ МВС у місті Унгени, згодом — у Рибниці. А по закінченні вищих академічних курсів при Академії МВС СРСР у Москві П.П. Кучерявого призначили заступником начальника управління кримінального розшуку МВС Молдавської РСР. Через короткий час очолив це управління і працював на цій високій посаді до виходу на пенсію.

тато 021

Старшина автотранспортного взводу

похв лист

Перша в житті нагорода — похвальна грамота

«Здрастуй, рідне село!» — співало його серце, коли стояв на пагорбі і вже віль­ною «птицею» оглядав не­зрівнянні горизонти свого краю, де все таке близьке і дороге… Син Олег (про­живає в Новодністровську) і донька Марина (теж пра­цювала в правоохоронних органах, мешкає у Чернів­цях), які стали юристами, схвалили вибір батька щодо переїзду на рідну землю. Бо вони, як і молодші пред­ставники цієї шанованої родини, дорожать тими цін­ностями, які ще називають стержнем нашого буття, становлять суть кожної лю­дини, і намагаються продовжити та примножити набутки у віночок життєвого скарбу славних гвіздівчан.

тато 004

Завгар колгоспу ім. Г.І. Котовського. Фото — січень 1959 р.

тато 014

Шахта «Первомайськ-вугілля» м. Первомайськ Луганської (тоді — Ворошиловградської) області. Фото — 1959-60 рр.

батько013

В селі з батьком — Порфірієм Філиповичем

батько 013

З працівниками Первомайського відділення міліції. Фото — 1961-62 р.

За активну бороть­бу зі злочинністю П.П. Кучерявий нагород­жений орденом «Червоної зірки», знаками «Заслу­жений працівник МВС СРСР» та «За відмінну службу по охороні громадського порядку», ін­шими відзнаками, до яких вже на Сокирянщині до­дались Грамоти й іменні подяки, коли вісім років (ще донедавна) очолював Гвіздовецьку ветеранську організацію. Та головна на­города для цього мудрого, ерудованого, привітного чоловіка — це людська по­вага й шана односельців, щира увага| й чуйність дітей та чотирьох онуків, які 2 серпня сердечно при­вітали дорогого ювіляра із поважним 80-річчям.

З дружиною - Майєю Іванівною.

З дружиною — Майєю Іванівною.

Три підполковники: з сином і донькою

бджоляр 2015

Вже всього 5 вуликів, але все ж таки  бджоляр!

Успіхів Вам, шановний ветеране! Добра і віка!

Тамара БАРЧУК, наш сількор

 

 За публікацією «Доля — то обрані нами стежки…» в газеті «Дністрові зорі» від 5.08.2016

 

 

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар