Гевлич 001Ця підбірка статей і спогадів присвячена пам`яті колишнього багаторічного директора Гвіздовецької школи, почесного громадянина села Гвіздівці — Анатолія Тимофійовича Гевліча.

&&&

Взірець людських чеснот

Як уже повідомлялося, 10 жовтня у Гвіздівцях відбулася історична подія – на приміщенні школи встановлено меморіальну дошку в пам’ять про її колишнього директора Анатолія Тимофійовича Гевліча.

Із цієї нагоди тут провели мітинг пам’яті. Виступаючи перед громадою села та школярами, голова райдержадміністрації В.В. Козак відзначив роль таких особистостей як А.Т. Гевліч у розвитку освіти району та громадянського суспільства взагалі. «Якби кожна людина вміла так віддаватись обраній професії, так старанно працювати, як Анатолій Тимофійович, то Україна давно би вийшла на значно вищий рівень соціально-економічного розвитку», – сказав керівник.

Гевлич 013

Диплом про закінчення Лебединського педагогічного училища у 1953 році

На це своєрідне зібрання, крім педагогів та учнів ЗНЗ, прийшли колеги покійного, друзі, однодумці, колишні вихованці. У серці кожного народжувались незвичайні почуття, захоплення від усвідомлення того, яка велична людина жила поруч з нами. Анатолій Тимофійович любив і поважав дітей. Він знав, що таке сирітство, а тому особливу увагу приділяв малозабезпеченим, неповним сім’ям, хворим дітям. Він бував у них вдома, знав про умови життя кожного, про проблеми. Так само хвилювався за кожного вчителя, який атестувався, або давав відкритий урок, або готував дітей до олімпіад… Директор усім серцем і душею жив проблемами школи і села.

Гевлич 012-1

Гевліч А.Т. з дружиною Марією Павлівною. Село Коболчин, 1956-57 рр.

Кожному із виступаючих хотілось багато сказати про цю неординарну особистість. Як жаль, що все-таки ми не навчилися говорити достойній людині ці гарні слова при житті. Бо є реальне відчуття того, що А.Т. Гевліча недооцінили при житті, недошанували, не воздали належну похвалу. Мінялася країна, її політика. І в цьому горнилі не одна достойна людина стала зайвою.

Можливо, не варто про гірке. Нині важливо те, що село пам’ятає свого Директора. Сотні вихованців, у душі яких Анатолій Тимофійович засіяв зерна добра, людяності, патріотизму, розлетілись по світу і продовжують його справу.

Хвилюючим був момент, коли на урочистості виступала одна із трьох онуків А.Т. Гевліча Діана Архилюк. Вона не бачила свого дідуся, як і він її, але дівчинка вдячна долі, що має про нього таку велику пам’ять односельчан.

А.Т. Гевліч народився 5 травня 1932 року у Сумській області в родині робітників. У 1941-му став круглим сиротою. Батько загинув на фронті[1], а мати померла. У 1949 році вступив до Лебединського педагогічного училища ім. А.С. Макаренка. Саме в цей період захопився історією. Після закінчення навчання, у 1953 році був призначеним вчителем математики 5-6 класів Коболчинської семирічної школи, а пізніше – Вітрянської. У 1954 році його призвали до лав Радянської Армії. У 1959 – став учителем фізкультури та математики Коболчинської школи, де і одружився з Марією Павлівною Гончар. У 1961 – він уже директор Ожівської восьмирічки, де працював до 1966 року і одночасно навчався у Чернівецькому держуніверситеті за спеціальністю «історик». У 1966 році очолив Гвіздовецьку середню школу. 35 років він був директором цього закладу [2] .

За цей період було побудовано приміщення нової школи. Створений за його сприяння оркестр народних інструментів «Буковинка» став лауреатом премії ім. М. Островського. Рік у рік школа займала призові місця по підготовці до нового навчального року.

Гевлич 011Уряд високо оцінив працю А.Т. Гевліча. У 1966 році його нагородили медаллю «За трудову доблесть», а в 1978 – орденом Жовтневої революції.

Чимало людей, хто словом, хто коштами, хто своєю працею постарались, щоб увіковічнити пам’ять про талановитого педагога. Привселюдно нинішній директор закладу М.А. Король подякувала колишнім випускникам школи Сергію Васильовичу Мафтуляку та Федору Сергійовичу Бучку за те, що допомогли у виготовленні меморіальної дошки.

Хотілось би, щоб і пропозиція Заслуженого працівника культури України М.В. Мафтуляка – присвоїти школі ім’я А.Т. Гевліча, теж незабаром втілилась у життя.

Хай буде вічною пам’ять про прекрасну людину.

Валентина ГАФІНЧУК, колишня учениця А.Т. Гевліча

За публікацією газети «Дністрові зорі» 13.10.2013 р.

&&&

Умів жити для людей

(спогади)[3]

Бойко Лідія Василівна, колишній вчитель Гвіздовецької школи:Гевлич 003

«Чи то учитель, чи керівник закладу, чи то громадський діяч, чи господар вдома – він завжди однаковий інтелектуал, беззаперечний авторитет для всіх, принциповий, відповідальний. Сам любив нововведення і вимагав цього від колег. Це все одна і та ж особа – Гевліч Анатолій Тимофійович. Таким запам`ятали його учні, колеги школи, району, області.

Можливо це збіг обставин, але саме такими і були керівники села: Долга Оксана Гаврилівна (голова сільради), І.А. Михайлевський (секретар парткому) і Домітращук Дмитро Васильович (голова колгоспу). Вся ця команда тісно співпрацювала. Перше ніж  щось зробити, прийняти якесь важливе рішення, думали: «А що скаже директор школи?»

Пригадую, що на початку моєї роботи в школі доводилося неодноразово чути про високу планку уміння та навичок педагога. І, як результат, вимогливості – педколектив був одним з найкращих в районі.

Його праця стала надійним підмурком для подальшого зростання закладу».

*******************************************

Gevlich2Валентина ПЕТРЕНЮК, кореспондент «Дністрових зорь»:

«Позаминулого понеділка подзвонила з редакції моя колега і сказала: «Я вітаю тебе, у Гвіздівцях головою обрали Гевліча. Знаю, що це для тебе радість». А минулого понеділка о пів на восьму ранку був інший дзвінок, говорила мама: «Гевліч помер».

Лише один тиждень у Гвіздівцях головою побув Анатолій Тимофійович Гевліч. Хоча неофіційно головував він тут понад два десятиліття. Бо був не просто директором школи. Був людиною.

У лічені хвилини після сумної звістки згадала все, що знала про нього. Як проводив уроки, як виходив в урочисту годину на сцену сільського клубу, на мітинг біля пам’ятника загиблим на війні. Його голос звучав велично, впевнено, проникливо.

Він умів без приниження людської гідності говорити з тим, хто провинився. Пам’ятаю, як старанно виконував обов’язки довіреної особи кандидата в депутати до Верховної Ради. А ще зовсім недавно писала до газети матеріал про експеримент А.Т. Гевліча на випускному екзамені з історії, Скільки тоді сил він віддав. Слухала його і думала: це ж неможливо так себе витрачати. Якою невичерпною була його енергія. А предмет учні знали і при вступі у вузи складали на «добре» та «відмінно». Він умів навчити.

Завжди був серед людей, до нього йшли за порадою і в радості, і в горі. Гуляв на сільських весіллях. Бачу його, перев’язаного вишитим рушничком, на порозі школи. Згадую на зустрічі з випускниками.

Чи здогадувався він, який слід залишає в серцях і душах вихованців? Якщо так, то був дуже щасливою людиною. Думаю, що був щасливим.

Скільки писала в нашій газеті про вчителів і всіх мимоволі зрівнювала з ним, міряла по ньому. І вже тепер, у своїй творчій перспективі виношувала ідею про кореспонденцію «Гевліч на пенсії». І от не встигла.

У нього все було гарним: і зовнішність, і душа, і манери, і хода. Прожив на землі, ніби посланий Богом взірець.

Село завмерло від втрати, від непоправності і горя, приголомшливої несподіваності. Перестало для нашого вчителя світити сонне, зупинилося життя.

Без перебільшення можна сказати, що пам’ять про нього переживе його дуже надовго. Забути таку людину неможливо. Він житиме у цій гарній школі, яку будував, у своїх учнях, у своїх односельцях.

Пам’ятаймо його з вдячністю, що жив серед нас. Пам’ятаймо, як умів горіти, а не скніти. Пам’ятаймо і будьмо гідними цієї нам’яті».

*******************************************

mrmor1

Під час урочистого відкриття меморіальної дошки А.Т. Гевлічу в с. Гвіздівці

Бурченко Зинаїда Михайлівна, колишній вчитель Гвіздовецької школи:

«27 років працювала поряд з Гевлічем А.Т. Це був вчитель, директор з великої літери. Мав талант керівника, уміння спілкування з людьми, готовність подати допомогу.

В той же час був вимогливий в роботі. Жив справами школи, яка неодноразово займала призові місця в районних змаганнях по підготовці до нового навчального року. Був зразковим оратором, толерантним.

У Гевліча було важке дитинство. Він сам себе зробив професійним вчителем і одним з передових директорів району».

________________________________________________

[1] За відомостями ЦАМО РФ, «Гевліч Тимофій Васильович, 1908 року народження, що народився у Сумській обл., Білопольский р-н, с. Штепівка, призваний у 1941 році Білопольським РВК Сумської обл., червоноармієць, рядовий – пропав без вісті у грудні 1943 року. З родичів відомий лише син — Гевліч  Анатолій Тимофійович, Українська РСР, Сумська обл., Белопольський р-н (ЦАМО, ф. 58, оп. 977520, од. 131). За іншими відомостями, він 23.10.1941 р. потрапив у полон, 25.11.1941 р. опинився у госпіталі, де 26 листопада 1941 р. помер.

[2] Фактична автобіографічна довідка: Гевліч Анатолій Тимофійович народився в селі Штепівка Лебединського району Сумської області. У 1941 році став круглим сиротою. З 1949 до 1953 року навчався в Лебединському педучилищі. 19 серпня 1953 року прийнятий вчителем математики 5-6 класів в Коболчинську семирічну школу. 2 жовтня 1954 року призваний на службу до лав Радянської армії. У 1956 році одружився. 1 грудня 1957 року прийнятий вчителем математики 5-7 класів Вітрянської школи. З того ж року заочно навчається у Чернівецькому державному університеті, який закінчив у 1963 році. 29 серпня 1959 р. прийнятий вчителем фізкультури та математики в Коболчинську семирічну школу. 13 жовтня 1961 року переводиться в Ожівську восьмирічну школу директором школи. 1 вересня 1966 року призначений директором школи в селі Гвіздівці.

[3] Спогади зібрала Руслана Куцька

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар