admin on 15th Ноябрь 2012

Від тих, кого було вигодувано з свинячого корита, олень не народиться. Є ще одна гарна українська поговірка: «Яка хата – такий тин, який батько – такий син». А те, що породжено фашистами – фашистським і залишиться. І вся історія НАТО — від зародження і до цього часу це цілком підтверджує!

Пропонуємо Вам ознайомитися з перекладом, опублікованої дещо раніше у виданні «ЧАС.ua» , статті про створення НАТО. І відразу зазначимо, що це лише мала частина гною, з якого вилізла ця мерзотна структура.

************************************************

Ви вважаєте, що в НАТО розпливчасті цілі? Це неправда, що критерії існування й застосування сили блоком НАТО нібито колись були чіткими і ясними, а починаючи приблизно з югославської війни (1999 р.) раптом стали розпливчастими й спірними. Ні. Вони були самими звичайним подвійними стандартами, якими так славиться матінка Америка. Цілі НАТО цілком чіткі: насадження диктатури фашистського типу по всій планеті.

У договорі 1949 року перших країн-учасниць альянсу було сказано про колективну оборону й збереження миру й безпеки. Правда, ці самі мир і безпека за Північноатлантичним договором з роками поширилися далеко за атлантичні межі. Інтереси НАТО присутні нині й у Європі, і в Центральній Азії, і в Африці. Скрізь НАТО несе людям «мир». Кидаючи бомби й даючи черги із великокаліберних кулеметів, альянс ратує за безпеку. Зараз вже «безпечно» в Косово, Лівії, Іраку.

В ООН, що в 2008 році підписала Декларацію про співробітництво з НАТО, думають про безпеку й світ цілком солідарно з «північними атлантами». Імовірно, у найближчому майбутньому для простоти справи потрібно ООН і НАТО об’єднати. Тоді ніхто із критиків не стане стверджувати, що мета діяльності альянсу якась «не така».

Прагнення натовських миротворців прості й відповідають задекларованим у договорі цілям. Так — мир, так — безпека. Але тільки для миротворців. Наприклад, щоб американці жили мирно й безпечно, потрібна війна в Іраку. А після війни й там настане мир. Зручний для такого великого й важливого члена НАТО, як США.

Організація Північноатлантичного договору була створена 4 квітня 1949 року. Крім заявленої в Договорі «колективної оборони», негласною метою організації було протистояння зростаючої моці СРСР — переможця в Другій світовій війні. Ініціатива СРСР про вступ до «оборонного» блоку НАТО в 1954 році була передбачувано відкинута; у відповідь для протистояння Заходу Москва створила організацію Варшавського договору. Це відомі витки холодної війни.

Однак СРСР немає вже більше двох десятків років, а НАТО існує й розширюється. Це дає критикам привід вказати альянсу, що його місія вичерпана. Неправда: а як же мир і безпека на планеті? Тим більше що стратегічна концепція НАТО, вироблена в 2010 році, повідомляє й про таку мету, як «кризове регулювання». Ця мета, погодьтеся, так і проситься в Сирію. Втім, із Сирією історія складніша: Росія й Китай грають в «вето», тому там поки діє більше підходяща ООН.

Що за люди стояли біля джерел НАТО? І чому ці «борці за мир і безпеку» вперто не бажали дружити з СРСР? Адже саме СРСР за 4 роки до створення альянсу здолав гітлерівську армію. Між іншим, здолав в союзі із Заходом. Взяли б, так прийняли СРСР у НАТО. Хіба СРСР був проти миру й виступав за війну? Це після Великої Вітчизняної?.. Після Нюрнберзького процесу?..

Але всі питання відпадають, якщо знаєш, що за люди були першими керівниками НАТО.

От, приміром, Рейнхард Гелен. З 1940 року цей герр, будучи високопоставленим службовцем фашистського генштабу, керував східною групою оперативного відділу, а із квітня 1942 року очолював 12-й відділ генштабу зі сферою діяльності: Радянський Союз, Скандинавія, Балкани. Саме цей полковник переконав співробітничати з Німеччиною генерала Власова. Крім того, Гелен працював з VI управлінням РСХА: розробляв тактичні вказівки для диверсійних груп і методи саботажу в тилу супротивника. Він брав участь у підготовці операцій по закиданню агентів через фронт.

Герр Гелен, нацист і антикомуніст не за гроші, але за духом, знав дуже багато. Не був він і дурнем. Не дивно, що під час війни він зрозумів: дух духом, але війна коли-небудь буде програна. Можна припустити, що перші думки про близький кінець гітлеризму прийшли йому в голову в 1944 році: саме в цей час Гелен вирішив продатися тому, хто заплатить дорожче. При цьому святе духовне продавати не довелося: адже платити-те будуть американці. Не росіяни ж, справді!

У квітні 1945 року, коли Третій рейх доживав останні дні, Гелен підмовив свого помічника Герхарда Весселя й екс-шефа російського бюро абвера Германа Бауна. Вони вирішили спільно відправитися до американців. Відправитися до них не голіруч, але з коштовним товаром — накопиченим архівом. Гелен думав, що американці із задоволенням приймуть як його секретні картотеки, так і їхніх щедрих дарувальників, які до того ж, налаштовані до російських комуністів так само кепсько, як і будь-який щирий американець, що вважає капіталізм раєм, а СРСР — пеклом.

Поки ж нові друзі Америки дезертирували й сховалися біля Елендзальма, на альпійських лугах. Там також були закопані й архівні документи.

22 травня 1945 року генерал-лейтенант Гелен здався 7-й армії генерала Паттона. Він знав, що йому робити й що казати. Попросивши організувати йому зустріну з контррозвідкою, Гелен запропонував американцям своїх людей, мережу агентів і архівні матеріали — все це в обмін усього лише на волю. Причому на волю активну: Гелен буде допомагати американцям у їхній боротьбі з комунізмом.

В американському таборі для військовополонених німець розмовляв з Едвіном Лютером Сібертом, бригадним генералом, шефом військової розвідки в американській окупаційній зоні Німеччини. Із цим містером герр Гелен і поділився ідеями про спільну боротьбу проти Радянського Союзу.

Сіберту ідея сподобалася. Він і сам подумував про щось таке. Американець представив німця Уолтеру Беделлу Сміту, ще одному лютому антисовєтчикові й начальникові штабу Ейзенхауера. Після бесіди із цією милою людиною Гелен разом із шістьома своїми помічниками вилетів до США. А вже за океаном це антирадянське відділення з добірних нацистів зустрів сам шеф американської військової розвідки генерал-майор Джордж Стронг. Було це у вересні 1945-го.

Гелену було поставлене завдання організувати відділ ЦРУ, що спеціально займався б російськими питаннями.

Радянський Союз вимагав екстрадиції Гелена й передачі його матеріалів, але в Пентагоні вирішили по-своєму. Гелен говорив те, що хотіли почути американці, він мав людей і документи, величезний досвід розвідувальної діяльності. Така людина не просто продалася американцям; він був їм необхідний. Видати його росіянином? Це вже – ні!.

У 1946 р. герра Гелена повернули до Німеччини. Із цього моменту замість одного російського відділу на Заході працювало два: один у США, другий у Німеччині. Обидва мали одну мету — знищення комуністичного Радянського Союзу.

Сотні офіцерів вермахту й СС (!!!) були звільнені з таборів для військовополонених і перевезені до штабу Гелена в гірському масиві Шпессарт, як про це заздалегідь домовилися американці й Гелен. Кістяк організації становили 350 офіцерів, відібраних самим Геленом. Серед них виділявся Алоіз Брюннер, який у часи війни відповідав за табір для інтернованих у Дрансі під Парижем і за смерть 140 тисяч євреїв.

До початку 1950-х рр. «підприємство» Гелена («Геленорг») нараховувало більше 4000 офіцерів і розташовувалося в Мюнхені під вивіскою «Організація індустріального розвитку Південної Німеччини». Агентурна мережа Гелена охоплювала територію від Кореї до Каїра й від Сибіру до Сантьяго-де-Чилі. З 1956-го до 1968 р. Гелен керував Федеральною розвідувальною службою Західної Німеччини, за основу якої була взята «Геленорг». З цього посту він пішов у відставку лише в 1968 році. На фінансування Гелена з бюджету США виділялося 6 млн. дол. на рік. Це не дивно: «Геленорг» була відмінною можливістю для ЦРУ знати, що відбувалося на радянській стороні Німеччини й у СРСР. При цьому влади США не могли не знати, що герр Гелен мріє про відновлення «Великої Німеччини»…

Це він майже переконав американців в 1948 році, за лічені місяці до створення НАТО, що СРСР збирається наступати на Захід, — і радив завдати превентивного удару. Зрозумівши, що його рекомендації пропали даремно, на початку 1950-х він завів нову страшилку — про випереджальне військове будівництво в Радянському Союзі. Все це подобалося слухати цеерушникам.

В 1949 р. був створений Північноатлантичний альянс, а в 1954 р. Західна Німеччина, керована Аденауером, увійшла до цього блоку. Герр Гелен з Німеччини підтримував тісні зв’язки з Алленом Даллесом, який мав стати главою ЦРУ. Колишній фашистський генерал, який тривалий час займався російськими питаннями й який дуже став у пригоді Америці і її союзникам по холодній війні, зіграв важливу роль у призначенні високопоставлених службовців НАТО. Багато хто з тих, кого він підібрав для дружної професійної команди натовців, були нацистами.

Один з них — Ханс Шпайдель. В 1955 р. він був призначений начальником керування збройних сил міністерства оборони ФРН, в 1957 році одержав генеральський чин. З 1957 року з подачі Гелена герр Шпайдель став командуючим Об’єднаними сухопутними військами НАТО в Центральній Європі, зі штаб-квартирою у Фонтенбло. Цю посаду він займав до 1963 р.

Ще один протеже Гелена — Фрідріх Гугенбергер, що був офіцер-підводник, капітан-лейтенант. За час воєнних дій він потопив 17 кораблів і судів американців і британців. 19 липня 1943 року американці потопили і його човен. Пораненого Гугенбергера підняли на борт есмінця «Бернегейт». Колишній підводник перебував в американському полоні в Арізоні, втік, був пійманий, знову втік. В 1946 р. його перевели в табір у Нью-Йорку, а потім вивезли в британську зону окупації Німеччини. У серпні 1946 року він був звільнений.

В 1956 році Гугенбергер пішов на службу у ВМФ ФРН. Після закінчення військово-морського коледжу в Ньюпорті (США) він, з легкої руки Гелена, що роздавав в той час у Німеччині гарні посади, протягом 4 років займав пост заступника начальника штабу командування Об’єднаними силами НАТО в Північній Європі.

Наступний співробітник «Геленорг», що зробив згодом кар’єру в НАТО, — герр Адольф Хойзінгер, як і Гелен — німецький генерал-лейтенант. Його кар’єра воістину вражає: під час Другої світової війни — начальник оперативного відділу генерального штабу сухопутних сил фашистської Німеччини; після війни — генеральний інспектор бундесверу; далі — голова військового комітету НАТО. Трохи докладніше: в 1948-1950 гг. він співробітничав з «Геленорг», в 1950-м працював радником з військових питань першого федерального канцлера ФРН Аденауера, у червні 1955 року були організовані збройні сили ФРН (бундесвер), Хойзінгер повернувся на службу й в 1957 році змінив генерала Шпайделя на пості начальника управління збройних сил (а Шпайдель переїхав у Фонтенбло); у цьому ж році Хойзінгера підвищили у званні до повного генерала й зробили першим генеральним інспектором бундесверу. Із квітня 1961 року цей герр-кар’єрист був призначений головою військового комітету НАТО (у Вашингтоні).

«Так особистий призначенець Гітлера й головний стратег поваленого Третього рейха, — пишуть В. Крашеніннікова й А. Росс, — чудесним чином уник Нюрнберзького процесу, очолив постійний військовий комітет НАТО. Його офіс у Пентагоні під номером 3-Е 180 розташовувався серед офісів самих високопоставлених чинів збройних сил США. Нацистська Німеччина була відомщена самим витонченим чином».

Що стосується Аденауера, то він виправдував призначення колишніх нацистів на ключові військові пости в такий спосіб: у німців немає іншого виходу, адже «командування НАТО ніколи не затвердить на генеральських постах 18-літніх молодиків».

СРСР жадав від США видачі військового злочинця Хойзінгера в 1961 році, але безуспішно. Радянський «Огонёк» у той час писав: «На відміну від есесівських катів генерал Адольф Хойзінгер діяв не револьвером, не батогом, не «Циклоном-Б». У його наказах були тільки слова й цифри, але вони перетворювалися в каральні операції, у спалені будинки, у кулі й шибениці. Тільки за одну ніч із 1 на 2 березня 1943 року в українському містечку Корюківка за особистим наказом Хойзінгера есесівські карателі розстріляли 6700 чоловік…[1]

І ще один персонаж того ж кола. «Доктор Еберхарт Тауберт, — пише Роберт Родвік, — вступив у націонал-соціалістську партію в 1931 році й незабаром одержав підвищення до звання штурмфюрера, пішовши за Геббельсом у міністерство пропаганди. Після війни Тауберт вислизнув у Південну Африку, де неонацисти, які перебували при владі у Йоганнесбурзі були зайняті проектуванням системи апартеїду. Вони створили йому комфортні умови. В 1950 році він повернувся в Німеччину, зустрів свого старого нацистського дружка Рейнхарда Гелена, пішов на службу BND. На своєму новому пості в BND-ЦРУ Тауберт став головою «Національної асоціації за мир і волю», що користувалася підтримкою ЦРУ, а також був радником міністра оборони ФРН екс-нациста Франца Йозефа Штрауса. Потім був направлений ним до НАТО, як радник «департаменту психологічної війни». Геббельсівське міністерство правди одержало друге життя для того, щоб згодовувати християнським фундаменталістам деякі свіжоспечені, але старі й пізнавані страшні казки в новій обгортці».

А ви кажете, цілі в НАТО розпливчасті!.. Ніяке не розпливчасті, а цілком ясні: насадження диктатури фашистського типу по всій планеті. Під демократичними гаслами про мир і безпеку, які легко дешифруються ключем подвійних стандартів. Натовець, що віщає про мир і безпеку де-небудь посередині розбомбленої Югославії, на ділі повідомляє про війну й агресію.

«ЧАС.ua»

Переклад і примітки – сайт «Гвіздівці». На фото: «світло» і «мир», які несуть натівці — на прикладі колишньої Югославії. На нижніх фото — памятник жертвам фашистських карателів Хойзінгера в Корюківці і залишки села Корюківка після.

 


[1] Корюківка – село (нині місто) в Чернігівській області. Ось як описує знищення Корюківки доктор історичних наук Дмитро Вєдєнєєв:  «Вранці 1 березня 1943 року за наказом генерала Хойзінгера каральний загін німців та шуцманів (допоміжної поліції з місцевого населення) оточив село. Під приводом перевірки документів людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл, на церковне подвір’я.

Партіями по 50—100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік. 2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали.

«Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню… Фашист поцілив мені в око… і я більше нічого не пам’ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося… спалили їх кляті кати», — згадував Євген Римар.

Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів на подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла. Вцілілі корюківці сховалися або втекли в ліс; частина з них через кілька днів повернулися, здебільшого люди похилого віку. Але 9 березня карателі знову з’явилися. Старих вигнали з хат, завели в сарай, облили гасом і спалили. Людей заштовхали на заводі в піч для обпалювання цегли й підпалили…

Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612 тіл залишилися невпізнаними).

Судмедексперти встановили, що смерть було заподіяно «шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового кулемета, фізичного насильства тупою зброєю з роздробленням кісток черепа та хребцевого стовпа в шийній ділянці… спалюванням живих людей — чоловіків, жінок і дітей». З 1300 будівель уціліло десять».

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

2 комментария к “НАТО: зроблено нацистами”

  1. Нато лайном було, лайном залишиться

  2. Істину глаголете, шановний!

Залишити коментар