admin on 14th Декабрь 2016

Руслана Куцька

Днями у моїх Гвіздівцях — Храмове свято[1], і хочеться, щоб у родинному колі, чи у колі друзів за святковим столом поговорили про хороше, цікаве, рідне. А що може бути цікавіше історії свого села, своїх односельчан?

У бібліотеці є чимало давніх фото наших дідів-прадідів. Майже всі мені не знайомі, бо люди ці вже покійні, але вони наші односельці. Я дивлюсь на ці прості обличчя і бачу такі непрості долі. Голо­домори, наймитування… На фото босі ноги, бідненька одежина, десь видніє хата — мазанка під соломою.

Сушка конопель

Якось випала мені на­года записати розповідь М. Бескупської про виго­товлення простої білої со­рочки. Та не проста вона, бо щоб її мати на плечах, потрібно рік працювати тільки на сорочку. Ось короткий опис самого про­цесу її виготовлення.

… Восени, коли дозрі­вала конопля, її вижина­ли. Змолочували насіння, те насіння прожарювали, товкли, пропарювали та й мали кашу до обіду. А частину насіння розтирали, розводили водою і пили як молоко з коржом або ма­малигою. Саме ж бадилля в’язали в сніпки, несли до річки та вистеляли їх в болото. Толочили ногами босими (вже примерзле болото іноді), залишали на довгий час, щоб добре розмокло, набухло. Потім витягали важке, холодне бадилля, вимивали його в річці. Розстеляли на березі, щоб висушувалось, а потім ще досушували в печі. Від­так дергали це бадилля на дерганці, для кращої якості нитки ті волокна вичісували чесалом, пряли, звивали нитку на мотовилі в мітки. А вже готові мітки заливали водою із золою для вибілювання. Цілу добу мокло все, а при потребі відбілювання ще повторювалося. В подальшому нитки прали, сушили, змо­чували в клубки. З клубків звивали на снувалку, далі нитку навивали на мото­вило, ставили на берда. За­правляли ткацький верстат (кросна) і ткали полотно. Вже виткане полотно знову відбілювали водою із по­пелом. І вже з того, такого дорогоцінного полотна, кроїли сорочку.

Скільки здоров’я, часу, праці… (сорочки та й інші роботи робилися миром — селом. Були складчини, оденки. Була важка, спіль­на, але щира праця, і все су­проводжувалося жартами, піснями, розвагами.

Село Гвіздівці. Фото 1930-х років.

Тож згадаймо своїх пред­ків добрим словом, бо дуже важка доля їх спіткала. За­вдячуючи їхній невтомній праці ми сьогодні ходимо в блузках і костюмах. А як ми їх виготовляємо, це вже інша справа…

Гвіздівцям нині 584 роки. За цей період село наше зазнало голоду, гноблення, неписемності, втрачало сили, повставало. відроджувалось. Село моє і раділо, і боліло, і родили поля  по-різному.  Щось втрачено, а щось нажито. Головне, що село не зникло з карти України, воно живе. Живе, завдячуючи працьо­витим і небайдужим лю­дям. Таких багато в нашому селі. Та є вісім жителів, які заслужено отримали звання «Почесного громадянина села Гвіздівці», які заслужили нашої поваги, вдячності, шани.

Це акушер-гінеколог Га­лина Леонтіївна Чорна, яка за рік обстежувала понад 950 жінок, за своє життя прийняла більше 400 на­роджених діток та до року вела огляд немовлят. Санбюлетені, стінгазети все оформлялося руками нашої акушерки.

Василь Петрович Стефанюк прищепив любов до музики багатьом учням, збагатив життя гвіздівчан духовно. Вчитель ініцію­вав створення оркестру народних інструментів, і зовсім скоро «Буковинка» (40 музикантів) стала зна­менитою в районі, області та в Україні.

Багато зробив для жителів і Гвіздівців Почесний громадянин села, голова колгоспу ім. Котовського Василь Федорович Попеза. Йому вручав орден сам Ми­кита Хрущов. При чергово­му нагородженні отримав премію у 2000 рублів (на той час великі гроші). По два рублі, все до копійки, розподілив кошти між кол­госпниками.

На Буковині добре зна­ють Михайла Васильовича Мафтуляка. Композитор, заслужений працівник культури України, член спілки композиторів Укра­їни, лауреат багатьох твор­чих конкурсів. Він збагатив музичну скарбницю Буко­винського краю піснями — перлинами, присвяченими Україні, рідному краю, річці Дністер, селам райо­ну, близьким людям.

Ми гордимося тим, що наша земля дала світу музиканта, композитора Ві­ктора Семеновича Кострижа. У творчому доробку митця понад 600 концерт­них програм, з якими ви­ступав у 90 країнах СНД, Польщі, Румунії, Австрії, Німеччині, Італії.

Усе своє життя присвя­тила вихованню учнів­ської молоді Ніна Михай­лівна Бурченко. 42 роки віддала освіті, її уроки історії для багатьох по­колінь гвіздівчан стали уроками житія.

Гвіздівчани пам’ятають педагога, заслужену вчи­тельку України Галину Феодосіївну Кучеряву, яка багато років працювала заступником директора школи.

Яскравою зіркою на не­босхилі історії села на­завжди залишиться ім’я директора школи Анатолія Тимофійовича Гевліча. Він був нагороджений медаллю «За трудову доблесть», ор­деном «Жовтневої револю­ції». 35 років незмінний директор Гвіздовецької се­редньої школи. Його і досі називають гвіздовецьким Сухомлинським…

Будьмо вдячними Богу за наших людей, нашу квітучу і родючу землю, за перспек­тиву жити у сильній, розви­нутій державі, яка потребує любові, відданості, працелюбства кожного із нас.

  За публікацією в Сокирянській районній газеті «Дністрові зорі», № 45, 4.11.2016

_______________________________________

[1] Храмове свято у Гвіздівцях – 8 листопада, тобто «на Дмитра». Стаття публікувалася напередодні храмового свята.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар