Бувають люди, які, потрапивши в безвихідне положення, губляться й не можуть виявити свої найкращі якості. Інші миряться з тим, що відбувається. Але є когорта тих, хто, навпаки, мобілізує волю, знехтувавши смертельну небезпеку, і своїм прикладом надихає інших. Таким був славний син Осетії, відважний воїн і вмілий командир Павел Білаонов ( 1919-1996), якому сьогодні виповнилося б 90 років (стаття була написана в 2009 р. – прим. адм. сайту).

Яскравіше інших за свого командира написав Мансур Абдулін: «Ми, сталінградці, пам’ятали й розповідали новому поповненню про бій за висоту «П’ять курганів», у якому Білаонов з’явився серед солдатів сусіднього полку в саму критичну мінуту й на самій небезпечній ділянці зупинив відступ наших батальйонів. Білаонов — людина немислимої хоробрості. Відступити його не змусиш ні за яких умов!».

Деякі можуть пред’явити такі характеристики, написані тими, кого вели за собою у вирішальний бій. А вирішальних боїв і за день війни бувало більше одного. В описаному бою під Сталінградом, Білаонов був важко поранений, але не залишив поле бою й продовжував керувати наступом свого полку до повного розгрому супротивника.

У ході великих і малих боїв Великої Вітчизняної війни Білаонов не шукав легких шляхів. Він був чотири рази поранений, але незмінно вертався в стрій. «Сміливість міста бере» — у цій народній мудрості втілений багатовіковий досвід. І Павел Білаонов зі своїми бійцями брав міста й села, форсував ріки, утримував плацдарми, вносячи свій неоціненний внесок у загальну перемогу над грізним ворогом.

Осетин, він народився в Амурській області, але встиг до війни повернутися в рідні краї й середню школу закінчив уже у Владикавказі. Після закінчення 9 класу очолював молодіжну бригаду тесль на заводі «Электроцинк». Закінчивши в 1936 році екстерном знамениту владикавказську школу № 5, Павел за прикладом старшого брата Вадима вступив у наступному році у військове училище й назавжди зв’язав свою долю з армією.

Бився він, як уже було сказано, з фантастичною безстрашністю. Ці якості аланського воїна він особливо виявив не лише у Сталінграді, але й при форсуванні Дністра. Незважаючи на те, що наші частини в якийсь момент виявилися відрізаними від штабу дивізії, Білаонов не втратив цілковитого самовладання, і саме йому було доручено взяти командування на себе. Він блискуче впорався з важким наказом.

У поданні до вищої нагороди було сказано: «24 березня 1944 року командир 681-го стрілецького полку майор П.С. Білаонов під сильним артилерійським і мінометним вогнем, не маючи необхідних технічних засобів форсування, пристосовував підручні матеріали, першим з полків 40-1 армії форсував ріку Дністер і опанував важливими опорними пунктами оборони супротивника…

Протягом доби воїни полку втримували плацдарм на правом бережу ріки Дністер. У ході запеклих боїв із супротивником, що контратакував, знищили батальйон піхоти в складі 400 чоловік, взяли у полон 150 солдатів і офіцерів, захопили 3 танки, знищили 60 автомашин з боєприпасами й озброєнням, взяли 150 коней. Своїх втрат у живій силі й техніці полк гвардії майора Білаонова не має».

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року за вміле командування полком при форсуванні Дністра й утриманні плацдарму на його правом березі, й виявлені при цьому особисту мужність і героїзм майорові Павлу Семеновичу Білаонову присвоєне звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» (№ 2279).

Автор книги «Осетії відважні сини» полковник Д.Мурієв справедливо відзначив: «Військова історія мало знає прикладів, коли оточені частини брали гору над навколишньою стороною. Але Білаонов вніс корективи в історію».

У наступних боях гвардійський полк Білаонова одним з перших форсував ріку Прут, брав участь у знаменитій Яссько-Кишинівській операції, звільняв Угорщину й завершив війну в Чехословаччині.

В 1950 році Павел Білаонов закінчив Військову академію імені М.В. Фрунзе, в 1961 році — Військову академію Генерального штабу й у 1969 році — Вищі академічні курси при ній. Він закінчив війну майором, а в післявоєнний час став генерал-лейтенантом, служив на високих і відповідальних посадах заступника командуючого Прикарпатського і Київського військових округів.

З 1980 року генерал-лейтенант П.С. Білаонов — у відставці. Жив у Києві. Помер 28 травня 1996 року. Похований у Києві на Лукьянівському цвинтарі.

Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 3-го ступеню, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеню, орденом Червоної Зірки, орденом «За службу Родине у ВС СССР» 3-го ступеню, численними медалями, серед яких медаль «Во славу Осетии». Ім’ям Білаонова названі вулиця й встановлений пам’ятник на Алеї Слави в місті Дигорі.

Камілла Бадоєва

Сайт «Осетия Квайса«

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар