Бандрівський М., Крушельницька Л.

 

Невеликий реєстр комплексів із кінською упряжжю початку  ранньозалізної доби із Північної Буковини[1] поповнився нещодавно двома новими пам’ятками, переданими до відновленого Музею НТШ у Львові: 1) скарбом із західної околиці райцентру Сокиряни (ліс із західної сторони міста у верхів’ях річечки Мокрий Раковець); 2) скарбом зі с. Василівки, знайденого на відстані близько 3 км на північ – північний схід від вищезгаданого скарбу із Сокирян (в напрямку до Новодністровська) і на відстані близько 18 км від епонімної пам’ятки в Непоротове, яка дала назву цілій групі «передскіфського часу».

До скарбу із Сокирян входило: п’ять цілих кільказавиткових і низка розламаних дротяних бронзових кілець діаметром 4-5 см, зчіплених у купки такими ж кільцями, одна скронева s-подібна підвіска білогрудівського типу до 7 см у довжину (яка відносно добре датує цей комплекс не пізніше періодів НаА2-НаВ1), бронзовий фалар[2] з опуклим щитком і гофристими краями та два бронзових овальних кільця довжиною до 12,5 см, кожне з яких на кінцях розламане. Ці овальні кільця із Сокирянського скарбу, тип яких прийнято зараховувати до реманенту колісничного запрягу, представляють собою доволі ранній тип, найближчі територіальні і хронологічні паралелі якому знаємо з півтора десятка місцезнаходжень з подібними бронзовими овальними кільцями, які виявлені (здебільшого попарно) у Вінницькій і Хмельницькій областях, і де вони мають приблизно навіть такий же розмір: 12-13 см у довжину. Два овальних кільця з Мошанецького[5] скарбу, які схожі до сокирянських за формою, презентують дещо пізніший тип цієї деталі колісничного запрягу, час побутування якого не виходить за рамки періоду НаВ3.

До другого скарбу із Василівки входило 11 бронзових предметів від кінської упряжі: 1) пара стрижнеподібних трьохпетельчастих псаліїв[3] довжиною 8,8 і 9,8 см, верхні кінці яких плавно вигнуті та легко потоншені, а нижні – завершуються великими півсферичними головками. Найближчі аналоги таким псаліям вбачаємо серед вуздечних комплектів із псаліями типу Фарс 14 (за класифікацією С. Вальчака, 2009); 2) чотири майже однакових круглих  розподілювачі діаметром до 5 см для перехресних ременів упряжі, кожен з яких прикрашений прорізною хрестоподібною фігурою з півсферичною опуклиною в центрі; 3) велика лунницеподібна нашивна бляха розміром 7,0×4,9 см з рельєфно виступаючою, детально модельованою головою звіра з двома настовбурченими вухами і мордочкою з виразно зазначеними очима і стуленим ротом. Ця зооморфна пластична деталь знаходиться в центрі, вилитого  разом з нею, «солярного» диску з п’ятьма округлими променями-відростками. Уся нижня половина цієї нашивної бляхи оформлена у вигляді масивної місяцеподібної фігури з прокресленим на її щитку двома парами ліній зі спіралезакрученими завитками на кінцях, точний відповідник яким бачимо на чотирипелюстковій  розетці-умбоні з Першого Михалківського скарбу[8] та в орнаментації вуздечних блях зі скарбу з Біхаругри[9]; 4) пара литих бронзових тонких овальних кілець довжиною 6,4 і 6,5 см, які з одного боку щільно орнаментовані низкою насічок, розмежованих поодинокими зубоподібними виступами. Кожне з цих овальних кілець на одному з країв оздоблене грибоподібною головкою із плоскою шляпкою; 5) бронзовий фалар із півсферничним щитком діаметром 4,5 см та маленька нашивна кругла бляшка діаметром 1,2 см.

Уявно відтворюючи етнокультурну карту тих часів, можемо припустити, що не пізніше початку періоду НаА на територію Північної Буковини просунулося нове населення із соціально стратифікованою структурою, в т.ч. вершницькою аристократією, колісним транспортом, бронзовими плоскими черешковими типами стріл та ін., яке не було споріднене з місцевим (ранньобілогрудівським?) підґрунтям. До реманенту цієї культури й відносимо скарб із Сокирян. Щойно виявлений комплекс кінської упряжі з Василівки зараховуємо до пам’яток середнього горизонту Непоротова[4] та більш-менш одночасових з ним підкурганних елітних поховань у цьому ж районі, що в абсолютних датах на теперішній час може відповідати приблизно першій половині або середині VIII ст. до нар. Хр. (у другій половині цього століття в Середньому Придністров’ї відбувається поширення трьохпетельчастих бронзових псаліїв, але вже із лопатеподібними завершеннями стержня). Верхню ж дату ймовірного часу використання  розглядуваних тут деталей упряжі з Василівки синхронізуємо зі спорудженням Лоївецького[6] кургану біля Непортова, тобто не пізніше останньої чверті VIII ст. до нар. Хр.

Такі скарби як Василівський та схожий до нього (за характерним підбором речей) Мошанецький засвідчують, що на початку періоду НаВ3 на Північній Буковині і прилеглій частині Середнього Придністров’я продовжувало розвиток своєї культури населення, підгрунтям якого виступали місцеві пам’ятки пізньобронзового періоду типу третьої і четвертої фаз поховань Гордіївського могильника[7] , про що вперше було заявлено у 1998 р. (Крушельницька, 1998, рис. 108, карта). Не виключаємо, що з початком періоду НаВ3 місцеву етнокультурну ситуацію на Північній Буковині та в суміжних районах могла ускладнити поява тут нових груп населення зі Східної Європи, в т.ч. з теренів сьогоднішньої Кубані і Закавказзя, яка, як припускаємо, й могла спричинити до раптового зникнення в Х ст. до нар. Хр. могильника в Гордіївці та появу на Середньому Придністров’ї нових більш досконалих типів озброєння, захисного обладунку, вершницької і колісничної упряжі, зрештою, невідомих тут раніше новацій у поховальному обряді.

 

Джерело: Бандрівський М.[11], Крушельницька Л.[10] Нові комплекси кінської упряжі «передскіфського часу» з овальними кільцями із Середнього Придністров’я (за матеріалами Сокирянського району Чернівецької області) // Археологія Буковини: здобутки та перспективи: Тези доповідей наукового семінару (м. Чернівці, 15 грудня 2017 р.). – Чернівці: Технодрук, 2017. –  С. 13-15.

За публікацією сайту «Сокирянщина»

__________________________________________________________

Примітки нашого сайту:

[1] територія Сокирянщини (як і Кельменеччина, Хотинщина, Новоселицький район) насправді історично завжди відносилася до Північної Бессарабії, а не до Північної Буковини (буки у нас ні коли не росли 🙂 )

[2] фалар (фалери; лат.  — phalerae, однина — phalera) — великі та малі пластинки круглої або овальної форми, діаметром 4-7 см., які використовували для прикрашення кінської збруї;
[3] псалії — давні деталі вудил — пара вертикальних стрижнів, що прикріплювалися перпендикулярно до кінців вудил кінської упряжі. Повсюдно застосовували кістяні бронзові, пізніше залізні псалії. З початку ІІ тисячоліття нашої ери псалії поступово вийшли з ужитку.

[4] село Непоротове Сокирянського району

[5] село Мошанець Кельменецького району Чернівецької області

[6] село Лоївці Новоушицького району Хмельницької області

[7]   Гордіївський могильник (село Гордіївка Тростянецького району Вінницької обл., на лівому бе­резі р. Південний Буг) розглядають як пам’ятку нової, ще невідомої і найбільш східної групи курганної культури. Припускають, що могильник залишила чужорідна культурна група населення. Він один із найбагатших подібних пам’яток Європи. Найближчим аналогом є Центрально-європейська курганна культура, в якій переважають предмети із бронзи.

[8] Михалківські золоті скарби з околиць Борщева в придністровській частині Тернопільщини.

[9] Біхаругрі — поселення в Угорщині (округ Бекес, Хайду-Біхар и Бєкеш, поряд з кордоном з Румунією).

[10] Крушельницька Лариса Іванівна — український археолог, бібліотекознавець, доктор історичних наук (1991), професор (1999). Єдина в світі жінка-археолог, яка організувала й успішно провела понад 50 археологічних експедицій, підсумком яких стали 206 наукових досліджень, з яких понад 170 опубліковані — зокрема, 8 монографій. Вона відкрила і дослідила близько 60 пам’яток минулого, що принесли їй визнання як в Україні, так і за кордоном.

[11] Бандрівський Микола Стефанович — археолог, доктор історичних наук, в.о. завідувача відділом археології Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, професор кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки Львівського національного Університету ім. Івана Франка. Учень професора Лариси Крушельницької. Фахівець у галузі археології епохи бронзи — доби раннього заліза та ранніх форм релігії. Член спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України, член редакційної ради наукового збірника «Матеріали та дослідження з археології Прикарпаття та Волині».

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар