admin on 2nd Октябрь 2013

a0e0def2Наближається одне з гарніших та добріших свят – День учителя, якій в Україні тепер офіційно називають Днем працівників освіти. В Україні часів незалежності це свято було офіційно засноване за ініціативою працівників освіти у 1994 році Указом Президента України від 11 вересня 1994 року № 513/94 – після того, як таке професійне Міжнародне свято того ж 1994 року було засновано ЮНЕСКО.

Але, насправді, це свято відзначалося й до того, можна сказати – завжди. Вперше у світі воно було започатковано в Радянському Союзі ще у далекому (а для декого — не дуже й далекому) 1965 році Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 вересня 1965 року. І святкувалося воно так само – у перші дні жовтня.

Багато громадян України, які отримали освіту в той час, коли країна221b5_XL входила як республіка до складу СРСР, пам’ятають святкові букети айстр і хризантем, які вручалися за традицією або з щирою подякою педагогам на День учителя. Та з набуттям Україною незалежності ніхто насправді не припиняв відзначати це багатозначуще та гарне свято, адже День вчителя — свято, яке залишається з нами назавжди. Просто воно декілька років не мало офіційного статусу.

Сьогодні в Україні майже 860 тисяч педагогів, вихователів, майстрів виробничого навчання, науково-педагогічних працівників і управлінців. Вони вчать і виховують більше мільйона дошкільників, навчають більше п’яти мільйонів школярів, викладають майбутню спеціальність майже трьом мільйонам студентів країни. А ті, хто вже завершив нещодавно або давно навчання, назавжди запам’ятали і будуть пам’ятати своїх вчителів, незалежно від того – де це відбувалося: чи то в Україні, чи то в інших містах або селах нескінчених просторів колишнього Радянського Союзу.

&&&

Як мати до діток,

Як сонце до квіток,

Горнулась до класу вона.

І гарна, і люба,

І мила, і тиха

Учителька перша моя!..

Добріша, ніж фея,

Миліша, ніж мрія,

Світліша від сонця вона!..

У світі єдина,

У серці одна —

Учителька перша моя!..

&&&

День учителя! Що й казати? Ми всі були учнями й просто благотворили наших викладачів, які дали нам «шлях у життя». Школа була для нас другим будинком, а вчителі нерідко заміняли нам батьків. Адже саме до них ми багато разів зверталися із нашими проблемами, адже саме від них ми дізнавалися все саме цікаве й пізнавальне. І нехай тоді нам здавалося, що все це така дурниця, ну навіщо нам той або інший літературний персонаж, навіщо інтеграли й рівняння, аксіоми й сила тяжіння — адже це нам нібито ніколи не знадобиться. Але коли проходять роки, ми вже зовсім по іншому дивимося на цей період щасливого життя, що нам дарували наші вчителі, навчаючи нас, розвиваючи наш світогляд, виховуючи в нас особистість, необхідну собі, родині і суспільству.

Педагогіка, як, напевно, відомо багатьом, у перекладі із грецького означає «ведення дітей», тобто виховання дітей, підготовка їх до життя у суспільстві. Професія вчителя — одна з найбільш тяжких і складних. По-перше, тому що справжній учитель повинен сам постійно вчитися, щоб не закосніти остаточно в рутині життя; повинен учитися своєму Lisogorпредмету, щоб бути постійно в курсі всіх нових віянь у науці; повинен учитися мистецтву спілкування з дітьми, переборювати нестандартні ситуації, що виникають у школі ледве не щодня. До того ж, він працює з дітьми — маленькими, але кмітливими істотами. Він їх не тільки навчає, дає знання з якого-небудь предмету, але, саме головне, виховує їх. Виховує щодня, щогодини, не тільки словами, але й своїми вчинками, своїми звичками, своїм зовнішнім виглядом. Учитель — вихователь того громадянина, якого потребує країна і нація.

Створення школи сучасного типу у Гвіздівцях було розпочато влітку воєнного 1944 року. Саме тоді в Гвіздівці приїхала за направленням органів освіти молоденька випускниця педагогічного інституту, уродженка Чернігівщини Катерина Іванівна Лісогор, яка і стала завідуючою і першою вчителькою 4-класної Гвіздовецької школи.

Після завершення війни на роботу до школи вчителем прийшов чоловік Катерини Іванівни – поранений фронтовик Михайло Федорович Лісогор.

В 1945 році, після навчання була направлена на роботу в школу с. Гвіздівці уродженка Сумщини Галина Андріївна Зубенко. З того ж — 1945 року до школи за направленням також прибула Олійник (в подальшому – Гангал) Ніна Григорівна – донька учасника Хотинського повстання, який після завершення Громадянської війни проживав у Київській області.

З 1 серпня 1946 року директором школи став І. Нестеренко, а у 1947 році його змінив колишній партизан — Павло Леонтійович Смірнов.

126

Перший педколектив Гвіздовецької 7-мирічної школи

Скільки їм та іншим першим педагогам Гвіздівців довелось пережити? Скільки сил і душі вони безкорисливо і самовіддано вклали в створення школи, умов навчання, в саме навчання, виховання дітей, а у важки часи епідемії тифу та голоду 1946-47 років – у спасіння багатьох дітей.

Минуло багато часу, мінялися вчителя, педагогічні колективи, мінялисяpedkolektiv будівлі, в яких розміщувалася школа, зрозуміло, що мінялися учні… Навіть країна змінилася! Але незмінною залишається професія учителя і про це не варто забувати а ні нинішнім та колишнім учням, а ні самим учителям!

Ми вітаємо з професійним святом всіх працюючих вчителів Гвіздовецької школи, всіх вчителів, які вже на відпочинку і з незмінним добром згадуємо багатьох і багатьох тих учителів, які вже пішли від нас на віки!

&&&

Учителю, прийми уклін доземний

За щире серце і любов святу,

За людяність і чесний труд щоденний,

За відданість, а ще за доброту.

За те, що ти даруєш дітям крила,

Щоб їм летіти у широкий світ.

За мрії світлі, знайдені вітрила

І за щасливий, радісний політ.

За кожен день і кожне щире слово,

За ніжність й ласку в радості й журбі.

За те, що в школі нам було чудово,

Спасибі, рідний вчителю, тобі!

А. Грушецький, О. Кучерявий

Вірші О. Шишуліної та Н. Красоткіної

_____________________________________________________________

Публікація — жовтень 2013 року

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар