Уманск-Ботошан. опер-яВідповідно до плану Верховного Головнокомандування Радянських Збройних Сил зимово-весняна кампанія почалася наступом на Правобережній Україні. З кінця грудня 1943 р. до середини квітня 1944 р. на величезних просторах від Полісся до Чорного моря, від Дніпра до Карпат розгорнулася одна з найбільших битв другої світової війни. У ній брало участь одночасно по обидва боки близько 4 млн. чоловік, 45,5 тис. гармат польової артилерії й мінометів, 4,2 тис. танків і самохідно-артилерійських (штурмових) гармат, понад 4 тис. літаків.

Германське командування, добре розуміючи, які серйозні військово-політичні й економічні ускладнення спричинить втрата найбагатших промислових і продовольчих районів Правобережної України й вихід Радянської Армії на підступи до Балкан, жадало від військ за всяку ціну утримати позиції на південному крилі стратегічного фронту. Прагнучи відновити оборону по Дніпрі й деблокувати кримське угруповання, Гітлер не раз підкреслював, що, якщо буде неможливо утримати фронт на Сході, у крайньому випадку може обговорюватися питання про відступ лише на його північному фланзі, але ніяк не на південному.

До початку наступу військ Радянської Армії на Правобережжя групи армій «Південь» і «А», що оборонялися там, без 17-й армії, що діяла в Криму нараховували 91 дивізію, у тому числі 18 танкових і 4 моторизовані та 1 бригаду. Група армій «Південь» — 1-та й 4-та танкові й 8-ма польова армії — під командуванням генерал-фельдмаршала Е. Манштейна оборонялася на фронті південніше Овруча, Качкаровки на Дніпрі. Вона стримувала невелику ділянку правого берега ріки в районі Канева, а також плацдарм глибиною 30 км і шириною 120 км на її левому березі під Нікополем. Група армій «А» — командуючий генерал-фельдмаршал Е. Клейст — 6-ю німецькою й 3-ю румунською арміями займала оборону південніше по нижньому плині Дніпра.

Наступ на Правобережній Україні Українські фронти відновили майже одночасно: 4 березня — 1-й Український, наступного дня — 2-й Український, 6 березня — 3-й Український. 15 березня перейшов у наступ 2-й Білоруський фронт. Тепер наступ розвивалося на величезному просторі від Прип’яті до Чорного моря, що вкрай утрудняло маневр сил супротивника на південному крилі стратегічного фронту.

Війська 1-го Українського фронту, у командування яким 1 березня вступив Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков, розпочали Проскурівсько-Чернівецьку наступальну операцію. За рішенням командуючого головний удар наносився у стик 4-ої і 1-ої німецьких танкових армій у загальному напрямку на Тернопіль, Чортків силами 60-ої і 1-ої гвардійської загальновійськових, 3-ої гвардійської й 4-ої танкових армій. Їхнє найближче завдання полягало в тому, щоб за активної підтримки 2-ої повітряної армії розбити сили ворога, що протистояли їм й опанувати рубежем Тернопіль, Проскурів. Удень пізніше в напрямку на Хмільник почала наступати 18-та армія генерала Є.П. Журавльова, що завдавала допоміжний удар.

У смузі наступу головного угруповання фронту супротивник не встиг створити досить розвинутої в інженерному відношенні оборони. Війська фронту при потужній підтримці артилерії й авіації швидко перебороли його опір. Вже в перший день у смузі 60-ої армії в бій були уведені обидві танкові армії. Як результат другого, дня прорив розширився до 180 км по фронті й 50 км у глибину. Незважаючи на бездоріжжя, війська ударного угруповання, маючи спереду танкові з’єднання, не знижували темпів просування. 7 — 10 березня передовими частинами вони досягли рубежу Тернопіль, Проскурів і перерізали важливу для всього південного крила німецько-фашистських військ залізничну комунікацію Львів — Одеса. Між 4-ю і 1-ю німецькими танковими арміями був вбитий глибокий клин. 18-та армія, що наступала на допоміжному напрямку 10 березня просунулася до 30 км і зав’язала бої за Хмільник. Наступного дня перейшла в наступ 38-ма армія. 13-та армія, обороняючись головними силами на ділянці північніше Луцька, лівим флангом, взаємодіючи з 60-ою армією, успішно просувалася на Броди.

На рубежі Тернопіль, Проскурів, Хмільник опір ворога різко зріс. Командування групи армій «Південь», прагнучи зупинити просування 1-го Українського фронту в південному напрямку, увело в бій танкову дивізію «Адольф Гітлер», що раніше призначалася для відправлення на Захід, терміново стягало на цей рубіж сили з інших напрямків і з резерву. До 10 — 11 березня воно зосередило там шість піхотних і дев’ять танкових дивізій, тобто половину всіх танкових дивізій, що діяли на Правобережній Україні. Німецько-фашистські війська почали сильні контрудари, намагаючись відкинути з’єднання 1-го Українського фронту на північ від залізниці Тернопіль — Проскурів.

Згідно з наказом германського верховного головного командування від 8 березня по всьому східному фронті створювалася система «фортець» і опорних пунктів. Наприклад, у смузі групи армій «А» такими «фортецями» оголошувалися Миколаїв і Вознесенськ, а групи армій «Південь» — Новоукраїнка, Первомайськ, Умань, Вінниця, Жмеринка, Проскурів, Тернопіль, Броди й Ковель. Їх пропонувалося утримувати за всяку ціну, навіть у випадку оточення. Цим германське командування сподівалося «скувати якнайбільше сил супротивника».

У сформованій обстановці Ставка Верховного Головнокомандування схвалила рішення командуючого 1-м Українським фронтом тимчасово призупинити наступ на головному напрямку, щоб підтягти артилерію, перегрупувати сили, поповнити війська боєприпасами й пальним для розвитку удару на південь.

Успішно розвивався наступ 2-го Українського фронту, що почав 5 березня Умансько-Ботошанську операцію. Цьому сприяв успіх 1-го Українського фронту й насамперед загроза виходу його головного угруповання в тил групі армій «Південь». Навіть коли війська 2-го Українського фронту перейшли в наступ, командування групи армій «Південь» було змушено продовжувати перекидати танкові дивізії з району Умані на своє ліве крило для відбиття флангового удару 1-го Українського фронту.

За рішенням командуючого військами 2-го Українського фронту головний удар у загальному напрямку на Умань завдавався по лівому фланзі 8-ої німецької армії потужним угрупованням у складі 27, 52, 4-ої гвардійської загальновійськових, 2-ої, 5-ої гвардійської й 6-ої танкових армій і частини сил 40-ої й 53-ої армій. Допоміжний удар з району Кіровограда в напрямку на Новоукраїнку у стик 8-ої й 6-ої німецьких армій завдавали суміжними флангами 5-та й 7-ма гвардійські армії, якими командували генерали А.С. Жадов і М.С. Шумілов.

Маючи головною метою розгром 8-ої німецької армії, війська фронту одночасно відрізали шляхи відходу на південь 1-ої танкової армії супротивника й сприяли 1-му Українському фронту в її розгромі, а допоміжним ударом надавали допомогу 3-му Українському фронту, що наступав проти 6-ої німецької армії.

Головне ударне угруповання фронту, використовуючи нищівний вогонь артилерії, у перший день наступу відкинуло дивізії ворога. Уведені в бій 2-га й 5-та гвардійська танкові армії, відбивши контратаки, з ходу форсували Гірський Тікич, переборовши останній ворожий рубіж оборони на шляху до Південного Бугу, й почали переслідування супротивника. За ними просувалася 6-та танкова армія. 10 березня була взята Умань — головна база постачання 1-ої німецької танкової армії, захоплені багаті трофеї, у тому числі велика кількість танків. Одночасно ворог залишив важливий вузол опору — Христинівку. Наступного дня передові загони танкових військ дійшли до Південного Бугу. Успішно розвивався наступ фронту й на допоміжному напрямку.

Атака

Атака з дністровських плацдармів

Нищівна поразка 8-ої армії істотно змінила обстановку на південному крилі радянсько-германського фронту. З’явилася можливість для широкого маневру й ще більш тісної взаємодії 2-го Українського фронту із сусідніми фронтами з метою рішучого розгрому головних сил групи армій «Південь» і приморського угруповання ворога.

Війська 3-го Українського фронту, почавши 6 березня Березнеговато-Снігірівську операцію, також домоглися істотних успіхів. За задумом командування фронту головний удар завдавався із плацдармів на Інгульці в напрямку Нового Бугу з метою розколоти фронт 6-ої німецької армії, а потім, повернувши рухливі з’єднання на південь, вийти в тил і відрізати шляхи відходу її військам, що діяли на схід від Миколаєва. Командування фронту, уміло використовуючи перевагу в артилерії, створило рішучу вогневу перевагу на ділянках прориву. Це дозволило швидко зламати ворожі оборонні лінії. Головне угруповання фронту — 46-та й 8-ма гвардійська армії, танковий, кавалерійський і механізований корпуси — розгорнули стрімкий наступ в напрямку Нового Бугу й до ранку 8 березня рухливими з’єднаннями опанувало цим пунктом. Радянські війська перерізали залізницю Долинська — Миколаїв і розсікли 6-ту армію на дві частини. Для розвитку успіху в умовах бездоріжжя та за нестачі танків була вміло використана тимчасово створена кінно-механізована група (механізований і кавалерійський корпуси), очолювана генералом І.А. Плієвим. Її підтримувала штурмова авіаційна дивізія 17-ої повітряної армії. Захопивши Новий Буг, кінно-механізована група відповідно до задуму операції повернула на південь й пройшовши по тилах супротивника, 12 березня вийшла із заходу до Інгульця південніше Снігирівки. Рухливі з’єднання перехопили шляхи відходу німецько-фашистських військ, що відступали під ударом армій лівого крила фронту.

Наступного дня 28-ма армія опанувала Херсоном. До 13-ти дивізій 6-ої німецької армії, що нещодавно, ціною важких втрат уникли оточення в районі Нікополя, опинилися під загрозою нового оточення в районі Березнеговате, Снігирівка. Однак радянським військам внаслідок недоліку сил, особливо рухливих, не вдалося швидко створити суцільного фронту на шляхах відходу супротивника. Значна частина його угруповання, хоча й з великими втратами, прорвалася крізь розтягнуті бойові порядки кінно-механізована групи, відійшовши до Миколаєва й за Інгул.

Командування 133-ої Смоленської, Червонопрапорної, Гвардійської дивізії, яка брала участь у звільненні в березні 1944 р. Сокирянщини, в тому числі — Гвіздівців

У зв’язку з успішним проривом ворожої оборони військами трьох Українських фронтів і перспективами швидкого розвитку успіху Ставка Верховного Головнокомандування 11 березня уточнила завдання фронтам і порядок взаємодії в ході подальшого наступу. 1-му Українському фронту належало «не обмежуватися виходом… на р. Дністер, а форсувати його з ходу, розвиваючи удар на Чернівці з метою заняття цього пункту й виходу на наш державний кордон». Для більш тісної взаємодії армій лівого крила фронту з його головним угрупованням 18-та й 38-ма армії повинні були змінити напрямок наступу й націлитися на Кам’янець-Подільський, зосереджуючи зусилля ближче до правого флангу. З огляду на удар 2-го Білоруського фронту, що готувався на ковельському напрямку, Ставка вирішила у взаємодії з ним розвивати успіх 1-го Українського фронту не тільки в південному, але й у західному напрямку й наказала йому розгорнути наступ правим крилом на Броди, Львів. Початок наступу на головному напрямку з рубежу Тернопіль, Проскурів намічався на 20 — 21 березня.

2-му Українському фронту необхідно було рішуче переслідувати супротивника й, не давши йому можливості організувати оборону на Південному Бузі, опанувати рубежем Муровані-Курилівці, Могилів-Подільський, Дністер, захопивши на ньому переправи. Головне угруповання пропонувалося вивести в район Могилів-Подільський, Ямпіль, тобто ближче до правого флангу. Це дозволяло на даному етапі наступу не тільки виконати основне завдання, але й більш тісно взаємодіяти з 1-м Українським фронтом по розгрому 1-ої танкової армії супротивника. Надалі головні сили фронту повинні були «опанувати районом Бєльці, Кишинів і вийти на ріку Прут — наш державний кордон». Перенесення зусиль у південному напрямку сприяло більш швидкому розгрому приморського угруповання ворога.

Це завдання ставилося 3-му Українському фронту, що повинен були не допустити відходу супротивника за Південний Буг, захопити переправи на ділянці Константинівка, Вознесенськ, Нова Одеса, а надалі зайняти Тирасполь, Одесу й продовжувати наступ з метою виходу на Прут і північний берег Дунаю, тобто на державний кордон. 4-му Українському фронту 16 березня наказувалося приступитися до здійснення Кримської операції, після того як війська лівого крила 3-го Українського фронту опанують районом Миколаєва й висунуться до Одеси.

Таким чином, трьом Українським фронтам належало, використовуючи досягнутий до 11 березня успіх, завершити розгром головних сил південного стратегічного угруповання супротивника й вийти на державний кордон СРСР. У ніч на 12 березня ОКХ віддало наказ 8-ій і 6-ій арміям припинити відхід і зупинити просування радянських військ «принаймні» на Південному Бузі. 4-та й 1-ша танкові армії контрударами на рубежі Тернопіль, Проскурів повинні були зірвати просування 1-го Українського фронту у фланг і тил групи армій «Південь» і врятувати становище всього південного стратегічного угруповання.

Війська 1-го Українського фронту, відбиваючи контрудари супротивника на рубежі Тернопіль, Проскурів і готуючись до поновлення наступу на напрямку головного удару, продовжували вести активні дії. На лівому крилі 18-та армія після запеклих боїв опанувала містом Хмільник, а 38-ма форсувала з ходу Південний Буг і 20 березня звільнила Вінницю. Війська правого крила фронту 15 березня перейшли в наступ на Броди. 13-та армія, прорвавши оборону супротивника, просунулася до 80 км і до 20 березня вийшла на підступи до міста.

Бій за звільнення м. Хотина 3 квітня 1944 року

21 березня відновило наступ в південному напрямку посилена фронтовими резервами, у тому числі 1-ою танковою армією, головне угруповання 1-го Українського фронту. Для досягнення високих темпів просування командування фронту зосередило три танкові армії на суміжних флангах 60-ої і 1-ої гвардійської армій. Разом із загальновійськовими арміями вони зломили опір ворога й кинулися в глибину його оборони. На їхню підтримку перекинулася основна маса фронтової авіації, що, незважаючи на погану погоду та ґрунтові аеродроми, що розмокли, та труднощі з постачанням, здійснювала щодня близько 400 літако-вильотів. З них майже 15 відсотків використовувалися з метою подачі танковим військам пального й боєприпасів.

А ні супротивник, що бився з відчайдушністю приреченого, а ні непролазна багнюка і залиті поталою водою яри й балки не змогли стримати стрімке просування радянських військ на південь. 23 березня 1-ша танкова армія звільнила Чортків, на наступний ранок передовими частинами вийшла до Дністра й з ходу форсувала цю велику водну перешкоду. 29 березня її війська також перебороли Прут і опанували Чернівцями. З їхньою втратою супротивник втратив останню сполучну ланку між своїми військами, що діяли до півночі й до півдня від Карпат. Для зв’язку з південним угрупованням залишалися тільки окружні залізниці, що йдуть через Румунію. Стратегічний фронт німецько-фашистських військ виявився розрізаним на дві частини.

4-та танкова армія генерала Д.Д. Лелюшенка вела наступ на Кам’янець-Подільський, охоплюючи із заходу 1-шу танкову армію супротивника. 26 березня радянські танкісти увірвалися в місто й очистили його від фашистських загарбників. Північніше Кам’янець-Подільського наступали 1-ша гвардійська армія й частини 3-ої гвардійської танкової армії; на схід і східніше — армії лівого крила фронту. Війська 2-го Українського фронту, що наступали південніше, відрізали німецькій 1-шій танковій армії єдиний шлях відходу на південь. Вона опинилася під загрозою оточення.

Війська 2-го Українського фронту, виконуючи директиву Ставки від 11 березня, не давши перепочинку розбитому під Уманню ворогові для організації оборони на правому березі Південного Бугу, з ходу форсували ріку на 100-кілометровій ділянці. Щоб зберегти високі темпи наступу, командуючий фронтом увів у бій 6-ту танкову армію. Танкові армії, змітаючи на своєму шляху ворожі заслони, громлячи тили супротивника, кинулися до Дністра. 17 березня передові частини військ правого крила фронту досягли ріки й з ходу форсували її південніше Могилева-Подільського в основному на підручних засобах, виявивши героїзм і високу військову майстерність. Переправі передових частин і боротьбі за дністровський рубіж активно сприяли молдавські партизани. Вони до підходу військ звільнили на березі Дністра районний центр Кам`янка й утримували його протягом трьох днів, поки в місто не увійшли радянські танки. Почалося звільнення Молдавської РСР. Її народ захоплено зустрічав визволителів, надаючи військам, що наступали, усіляку допомогу.

Таким чином, в 20-х числах березня в результаті ударів 1-го й 2-го Українських фронтів група армій «Південь» виявилася розірваною на три частини. Її 4-та танкова армія, відсічена від 1-ої танкової, відходила на захід. Остання була затиснута між двома радянськими фронтами в районі Кам’янець-Подільського. Відрізана від неї 8-та армія була відкинута в південно-західному напрямку й 24 березня увійшла до складу групи армій «А». Головні зусилля 2-го Українського фронту направлялися тепер проти цієї групи армій. Тільки його правофлангова 40-ва армія як і раніше сприяла в розгромі 1-ої танкової армії супротивника 1-му Українському фронту.

25 березня Верховний Головнокомандуючий наказав маршалові І.С. Конєву швидше висунути 40-ву армію в напрямку Хотина з метою відрізати 1-шій танковій армії супротивника шлях відходу за Дністер. На виконання наказу 40-ва армія форсувала на захід від Могилева-Подільського Дністер і, розгорнувши наступ уздовж його південного берега, до 30 березня одним корпусом вийшла на підступи до Хотина, глибоко охопивши 1-шу танкову армію супротивника з півдня. Наступного дня правофлангові з’єднання, що наступали на зовнішньому фронті, 4-ої танкової армії 1-го Українського фронту встановили з нею зв’язок. Фланги двох фронтів зімкнулися. У казані в районі Кам’янець-Подільського опинилися одинадцять піхотних, десять танкових, моторизовані й артилерійська дивізії. До цього часу 60-та армія й правий фланг 1-ої танкової армії 1-го Українського фронту просунулися далеко на захід, досягши рубежу Підгайці, на захід Бучач, а південніше Дністра — вийшли на підступи до Станіслава й Надвірної.

Радянські війська діяли в наступі стрімко й зухвало. Окремі частини, танкові й моторизовані підрозділи сміливо проривалися в тил ворога, сіючи паніку й дезорганізуючи його відхід. Манштейн наводить із цього приводу докір Гітлера: «…за даними авіарозвідки, були відзначені всього лише окремі танки супротивника, від яких бігли цілі військові частини німців».

Атака кавалеристів кіно-механізованого корпусу

От один із прикладів героїчного рейду по ворожих тилах. 27 березня з району Кам’янець-Подільського в тил супротивника була спрямована розвідувальна група в складі танкового взводу лейтенанта П.І. Барабанова й взводу автоматників лейтенанта М.Я. Радугіна з 16-ої гвардійської механізованої бригади 4-ої танкової армії. Уночі вони вийшли до Дністра в районі села Студениця й зі світанком виявили скупчення автомашин, візків, а також десять гармат і чотири танки супротивника. Раптовою атакою танкісти й автоматники знищили вісім гармат і три танки, багато ворожих солдатів і офіцерів, спалили десятки автомашин. У тилу ворога радянські підрозділи встановили зв’язок з партизанами й продовжували разом з ними громити фашистські гарнізони, штаби, склади, колони військ, що відходили. Вони звільнили й озброїли трофейною зброєю близько 300 радянських громадян, над якими готовило розправу гестапо. 2 квітня обидва підрозділи, що утворили великий збройний загін, з багатими трофеями й полоненими з’єдналися з військами 40-ої армії 2-го Українського фронту, що наступали. За час» рейду ними було знищено 10 танків, 8 бронетранспортерів, 24 гармати, сотні автомашин, багато фашистських солдатів і офіцерів. За сміливі дії, виявлену при цьому ініціативу, спритність і відвагу лейтенанти П.І. Барабанов і М.Я. Радугін були визнані гідними звання Героя Радянського Союзу.

Bessarabia-Ukraine-Crimea-234

Важко було радянським військам наступати, але й німцям було не легко відступати…

Bessarabia-Ukraine-Crimea-113

Це їм не по європах кататися…

Верховне головне командування вермахту вживало всі можливі заходи, щоб надати допомогу військам, що оборонялися на Україні. Побоюючись виходу з війни Угорщини, ОКБ наказало 19 березня германським військам окупувати її територію, а угорському генеральному штабу — сформувати додатково вісім дивізій і направити їх у розпорядження командуючого групою армій «Південь». Одночасно 7-ої угорський корпус, що входив в 4-ту танкову армію, одержав завдання зайняти оборону по Дністру на ділянці південніше Кам’янець-Подільського, північніше Станіслава й не допустити прориву військ Радянської Армії до угорського кордону. Наприкінці березня Гітлер звернувся до Антонеску з листом, у якому вказував, що «було б важливо напругою всіх сил зупинити росіян якнайдалі від кордонів союзних держав … організувати суцільний фронт». Оборона по верхньому плині Пруту була поклададена на румунські війська. Фюрер вимагав «прискорити мобілізацію й розгортання румунських дивізій і вивести кожне боєздатне з’єднання… у північному напрямку на Прут».

2 квітня ОКХ віддало оперативний наказ № 7 — останній наказ, що містив директивні вказівки на порівняно тривалий період часу. Воно зажадало стабілізувати фронт: утримуючи Крим, закріпитися на лінії Дністер, Кишинів, Яси, східні передгір’я Карпат, Тернопіль, Ковель. Для організації оборони Одеси передбачалося утримувати великий плацдарм на Дністрі від Дубоссар до Тілігульського лиману. Групі армій «Південь» у якості першочергової ставилося завдання вивести з оточення 1-шу танкову армію.

Ще в останні дні березня командування групи армій «Південь» наказало 1-ій танкової армії, що відходила до цього на південь до Дністра, прориватися в західному напрямку на Чортків, Бучач. Одночасно супротивник готовив контрудар назустріч їй із заходу з району східніше Львова. Для закриття пролому, що утворилася в результаті прориву 1-го Українського фронту, і створення сильного угруповання для контрудару в останню декаду березня й перші дні квітня були перекинені: 2-ої танковий корпус СС, піхотна дивізія й кілька дивізіонів самохідної артилерії із Франції, дві дивізії з Югославії, румунська дивізія з Румунії, три угорські дивізії й бригада з Угорщини, а надалі повністю висунута 1-та угорська армія. Перекидання на східний фронт із Західно-Європейського театру військових дій нових з’єднань і частин, особливо повністю укомплектованого танкового корпуса, серйозно послабили там протидесантне угруповання німецько-фашистських військ.

Масштаби перегрупувань і зосередження військ супротивника в районі східніше Львова так само, як і зміна напрямку відходу 1-ої танкової армії, не були вчасно розкриті командуванням 1-го Українського фронту. Внаслідок цього воно не прийняло відповідних заходів щодо посилення військ на напрямках ударів, що готувалися ворогом. Нестача сил, особливо танків, не дозволила створити суцільного внутрішнього фронту оточення й швидко перейти до рішучих дій по розчленовуванню й знищенню угруповання ворога, що розташовувався досить великими силами й великою кількістю танків.

Оточене угруповання, висунувши вперед танкові дивізії, таранним ударом прорвало оборону слабкої по своєму складу 4-ої танкової армії, що продовжувала до того ж зосереджувати зусилля до півдня. Удари фронтової авіації по супротивнику, що проривався, трохи затримали, але не зупинили його. Командуючий 1-ою німецькою танковою армією, вважаючи найважливішим завданням порятунок танкових дивізій, наказав їм виходити самостійно, не чекаючи піхоти, який дозволялося пробиватися на захід невеликими групами. Прориву ворога сприяла сніжна триденна хуртовина.

Командування 1-го Українського фронту кинуло на шлях відходу ворога частини двох стрілецьких корпусів, що перебували на марші. Однак і вони не змогли створити надійного заслону, вступаючи в бій з ходу, іноді без артилерії. Оточене угруповання, притиснуте радянськими військами до Дністра, утворило своєрідний «блукаючий» казан, що завзято просувався на захід, незважаючи на втрати.

4 квітня супротивник всіма силами перейшов у наступ на зовнішньому фронті оточення. На шляху 2-го танкового корпусу СС, що завдавав удару на головному напрямку південніше Підгайців, оборонялися дві розтягнуті на 35-кілометровому фронті й понесші втрати стрілецькі дивізії. Вони не змогли зупинити ворога. 7 квітня в районі Бучача німецькі танкові дивізії, що наступали із заходу, з’єдналися з «блукаючим» казаном. 1-та німецька танкова армія уникла долі фашистських військ, оточених під Корсунь-Шевченківським. Однак вона зазнала нищівної поразки, втративши більшу частину бойової техніки й понесші важкі втрати в людях. Всі дивізії, що вирвалися з оточення, до їхнього відновлення значилися в германських оперативних документах як бойові групи.

У середині квітня фронт на цій ділянці стабілізувався на рубежі ріки Стрипа, Надвірна, на захід від Кут. З 17 квітня 1-ій Український фронт за наказом Ставки перейшов до оборони.

Істотну допомогу військам 1-го Українського фронту в розгромі північного крила групи армій «Південь» надав 2-ій Білоруський фронт, що здійснював з 15 березня по 4 квітня Поліську наступальну операцію. Силами 70-ої і 47-ої армій він завдав удари на ковельському напрямку, а 61-ою армією розгорнув наступ на північ із метою очистити від супротивника південний берег Прип’яті.

Удар головних сил фронту був спрямований у стик груп армій «Центр» і «Південь», що створило загрозу флангам обох ворожих угруповань. При розвитку ж його убік Бресту радянські війська виходили в глибокі тили групи армій «Центр». Германське командування, зусилля якого зосереджувалися на ліквідації прориву 1-го Українського фронту, було змушене вишукувати великі сили для відбиття удару 2-го Білоруські фронту. Проти його військ, на стик груп армій, було перегруповано до восьми дивізій, у тому числі танкова, в основному з резерву групи армій «Центр».

До 18 березня війська 47-ої армії генерала В.С. Полєнова й 70-ої армії генерала І.Ф. Ніколаєва, діючи в умовах важкопрохідно лісисто-болотистої місцевості, просунулися на 30 — 40 км і блокували Ковель. За цей вузол комунікацій розгорнулися завзяті бої. Війська 61-ої армії генерала П.А. Бєлова до кінця березня очистили від супротивника південний берег Прип’яті до сходу від Столина.

З 28 березня завдання по відбиттю наступу радянських військ на ковельському напрямку германським командуванням було повністю покладене на групу армій «Центр». Всі з’єднання 4-ої танкової армії, що діяли проти 2-го Білоруські фронту, передавалися до складу 2-ої армії, що входила в цю групу армій. Ціною великих втрат ворог 4 квітня деблокував ковельський гарнізон і відтіснив радянські війська до сходу від міста. 2-ої Білоруський фронт через нестачу сил припинив наступ. Ставка берегла свої резерви для посилення Українських фронтів.

Наступ 2-го Білоруські фронту на ковельському напрямку, хоча й не одержав розвитку, зіграв немаловажну роль у загальному ході воєнних дій в 1944 р. Війська фронту скували великі сили супротивника в критичний для нього період боротьби за Правобережну Україну й забезпечили північний фланг 1-го Українського фронту. Висунувшись у район Ковеля, вони створили вигідні умови для подальшого наступу на брестському й люблінському напрямках.

Одночасно з розгромом ворожої групи армій «Південь» військами 1-го й 2-го Українських фронтів 3-ій Український фронт продовжував наступальні дії проти групи армій «А». Однак через нестачу військ і бойової техніки, особливо танків, він не зміг, як того вимагала директива Ставки від 11 березня, з ходу перебороти рубіж оборони супротивника по Південному Бугові. З’єднання 6-ої німецької армії, у тому числі ті, що прорвалися з району Березнеговате, Снігирівка, зуміли відійти на правий берег цієї ріки, утримати Миколаїв і організувати досить потужну оборону. Передові загони 3-го Українського фронту тільки 15 — 18 березня вийшли до Південного Бугу й захопили невеликі плацдарми в районах південніше Вознесенська, Нова Одеса. Головні ж сили фронту висунулися до водної перешкоди тільки 22 березня. Для того щоб виконати завдання по розвитку наступу на Тирасполь і Одесу, фронту треба було підготувати нову наступальну операцію.

Ставка Верховного Головнокомандування, з огляду на затримку 3-го Українського фронту й у той самий час швидке просування військ 2-го Українського фронту, 17 березня наказала останньому завдати своїм центром удар у південному напрямку на Балту, Дубоссари з метою охоплення первомайсько-вознесенського угруповання супротивника й сприяння 3-му Українському фронту в подоланні Південного Бугу. Вихід головних сил фронту на правий берег Дністра дозволяв охопити з півночі й заходу все приморське угруповання супротивника.

У ніч на 22 березня 2-му Українському фронту була віддана директива, що значно розширювала його роль у розгромі групи армій «А». Фронт повинен був лівим крилом завдати удару з рубежу Кодима, Первомайськ на південь, уздовж східного берега Дністра, опанувати рубежем Бендери, Тирасполь, Роздільна, відкинути супротивника до Чорного моря й не допустити відходу його за ріку, а правим крилом — вийти на Прут, завдаючи одночасно удар силами однієї-двох загальновійськових, двох танкових армій на південь, по західному березі Дністра із завданням опанувати рубежем Унгени, Кишинів.

У той час, коли 3-ої Український фронт готувався відновити наступ на нижньому плині Південного Бугу проти групи армій «А», війська 2-го Українського фронту завдали їй потужний удар у фланг і тил і просувалися в південному й південно-західному напрямках по обох берегах Дністра. 27-ма й 52-га армії разом із з’єднаннями 6-ої і 2-ої танкових армій кинулися до Пруту. 26 березня на 85-кілометровому фронті північніше Унген вони вийшли на державний кордон Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Вся країна з радістю зустріла звістку про видатну подію — початок відновлення священних рубежів Батьківщини.

Залпами сотень гармат і святковим феєрверком відзначила цю подію Москва. Вихід радянських військ на державний кордон мав важливе міжнародне значення. Для друзів СРСР він означав наближення перемоги над нацистською Німеччиною й звільнення народів від гніту фашистських окупантів, а для його ворогів — неминучу поразку.

Разом з воїнами Радянської Армії на західний рубіж радянської землі повернулися прикордонники. На звільнену ділянку кордону вийшов 24-й прикордонний полк під командуванням підполковника С.Є. Капустіна, що прийняв тут удар німецько-фашистських військ вранці 22 червня 1941 р. (тоді полк називався прикордонним загоном). Ця частина пройшла по дорогах війни від Пруту до Північного Кавказу, обороняла переправи через Дон, захищала Грозний, охороняла тили 18-ої і 40-ої армій, брала участь у звільненні України й Молдавії.rum_kordon

Слід зазначити, що в цілому Умансько-ботошанская операція 2-го Українського фронту призвела до поразки 8-ої німецькій армії й розсіченню фронту групи армій «Південь». Разом з тим маневром на південь проти групи армій «А» фронт до кінця березня істотно змінив обстановку на приморському напрямку, надавши більшу допомогу військам 3-го Українського фронту, що у цей час почав Одеську операцію з метою розгромити 6-ю німецьку й 3-ю румунську армії.

Видатні перемоги Радянської Армії на Правобережній Україні, досягнуті за відсутності істотної кількісної переваги в силах і засобах над супротивником, у складних умовах нестійкої зимової погоди й весняного бездоріжжя, стали новим свідченням торжества радянського військового мистецтва, могутності Збройних Сил СРСР, високої майстерності й героїзму радянських воїнів. Завдяки митецькому маневру, рішучості дій, високому моральному духу особового складу Українського фронту змогли в складних зимово-весняних умовах протягом майже чотирьох місяців не тільки зберігати свої наступальні можливості, але й від операції до операції нарощувати силу ударів.

Закордонні військові оглядачі вважали наступ радянських військ на Україні одною з найвеличніших узгоджених операцій, які коли-небудь здійснювалися, а здатність Радянської Армії здійснювати наступальні операції такого масштабу взимку — «одною із самих дивних подій цієї війни». «Ще більш разючим» називали вони наступ радянських військ на Україні в несприятливих умовах весни, оскільки військові експерти стверджували, що майже неможливо вести механізовану війну при такому бездоріжжі.

Із завершенням операції на Правобережній Україні радянські війська зайняли вигідне становище для завдання наступних ударів по ворогові на брестському, люблинському, львівському напрямках і на Балканах з метою повного вигнання ворога за меж Батьківщини й визволення з фашистського рабства народів Європи.

З публікації сайту «Великая Отечественная война 1941-1945 г.г.»

Переклад на українську мову — сайт «Гвіздівці»

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

2 комментария к “Зимово-весняний наступ радянських військ на Правобережній Україні в 1944 році”

  1. Кто-то воевал, защищал нас от фашистов, а кто-то сейчас собирается http://s-url.in/yWC0O, чтобы этих фашистов сделать их своими друзьями…

  2. Полиграф, а какое отношение имеет собрание селян по вопросу обсуждения административной реформы к каким-то фашистам?

Залишити коментар