Наближається черговий день Величної Перемоги радянського народу і радянської армії над фашистськими загарбниками. Як ми вже неодноразово писали у різних публікаціях на сайті, за наявними на цей час відомостями, за роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, війни з Японією 1945 року у складі радянських військ та різних рухів опору воювали і через трудовий фронт в різних регіонах СРСР пройшли не менше 616-ти гвіздовчан[1]. Точну кількість, на жаль, встановити поки ще не вдалося. З їх числа не менше, ніж  194 чоловіки загинули. При чому, з числа тих, хто загинув, не менш як 52 гвіздовчанина загинули в боях та померли від поранень у 1945-46 роках – не задовго до дня Перемоги, або навіть після того славетного дня.

Слід зазначити, що хоча на відміну від більшості інших звільнених територій СРСР, для мешканців Північної Бессарабії, в тому числі для гвіздовчан, це звільнення фактично було хоча і вкрай радісною подією, але все ж вони не відносилися до СРСР і радянської влади з тою долею патріотизму, якій був притаманний частинам СРСР, що були у його складі до 1939-1940 років. Це було пов`язано з тим, що для бессарабців влиття до складу СРСР, Української РСР було на той час лише черговою — сьомою зміною влади і державної підпорядкованості, череду яких вони пережили за досить короткий історичний період — з 1917 року до 1944 року[2].

Та, не зважаючи ні на що, гвіздовчани з честю виконували свій ратний обов`язок у складі радянських військ, проявляючи в багатьох випадках відвагу і героїзм, за що були нагороджені бойовими нагородами.

 

Ми представляємо Вам наших героїчних односельців.   

 

Барчук Василь Мефодійович, 1919 року народження, 30 липня 1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». У нагородному документі сказано: «В боях за місто Нове Замки Барчук зі свого кулемета відбив 3 контратаки супротивника, знищив 8 німецьких солдатів і удержував дуже важливу висоту до приходу наших підкріплень»[3].

Бойко Микола Афанасович, 1920 року народження, 16 травня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «В бою за село Лібеонж 26 січня 1945 р., діючи сміло і відважно першим піднявся в атаку і потягнув (рос. – увлёк) за собою товаришів. В цьому ж бою був важко поранений»[4].

Бойко Федір Федосійович, 1903 року народження, 26 липня 1945 р. був нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «за те, що він у ході бойових дій полку із січня 1945 р. акуратно виконував завдання по підвозу боєприпасів у підрозділи полку»[5].

Бурченко Іван Петрович, 1922 року народження, 31 січня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «…за те, що він у боях по прориву оборони супротивника в районі с. Бехув 12.01.1945 року вогнем свого кулемета знищив 6 солдат супротивника».

Бучко Михайло Васильович, 1914 або 1916 чи то 1917 року народження, про якого ми вже згадували, що він під обстрілом румунських кулеметників втік через Прут зі служби в румунській армії, 10 травня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «Стрільця 2 стрілецького батальйону 408 стрілецького Червонопрапорного полку червоноармійця Бучка Михайла Васильовича, за те, що він у бою за село Хохевцерлин (Німеччина) 28 квітня 1945 року у вуличному бою гранатою знищив 2-х німецьких солдатів і одного взяв у полон»[6].

Бучка Павло Парфенійович, 1900 року народження, 27 червня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу», «…за те, що він в період боїв за місто Берлін з 23 квітня до 2 травня 1945 року, показав себе мужнім і відважним воїном»[7].

Вербний Іван Семенович, 1903 року народження, за даними на травень 1945 р. служив у 229-му гаубичному артилерійському Севастопольському полку 77-ої гаубичної артилерійської Гдинської бригади 26-ої артилерійської Сивашсько-Штеттинської, двічі Червонопрапорної ордена Суворова дивізії РГК. 22 червня 1945 нагороджений медаллю «За бойові заслуги». У нагородному документі сказано: «Шофера 50-ї батареї червоноармійця Вербного Івана Семеновича за безаварійну роботу, а також за своєчасну доставку боєприпасів залишених у тилах полку в бойові підрозділи частини після прориву оборони супротивника на ріці Одер»[8].

Видиш Борис Максимович, 1924 року народження, 14 червня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «за те, що він у боях за місто Штернберг 5 травня 1945 року першим увірвався в місто й знищив 3 солдата супротивника»[9].

Видиш Іван Олександрович, 1913 року народження, 30 вересня 1945 р. нагороджений медаллю «За бойові заслуги». У нагородному документі сказано: «3 травня 1945 р. південніше с. Дальгов (район Берліна) супротивник почав сильну контратаку. Червоноармієць Ведеш не розгубився. Він разом з бойовим розрахунком відкрив нищівний вогонь по супротивнику. Контратака була відбита з великими для нього втратами. У цьому бою гарматою було знищено: 1 станковий кулемет, 8 солдат супротивника. Особисто сам червоноармієць Ведеш взяв у полон 2-х німців»[10].

Гангал Георгій Леонтійович, приблизно 1926 року народження, вояк (розвідник і підривник, згодом командир чети) 5-го батальону (чета I) 2-ої Пролетарської дивізії партизанської Народної Визвольної Армії Югославії (1944-45 рр.), нагороджений бойовими нагородами Югославії[11].

Гангал Іван Степанович, 1923 року народження, 25 квітня 1945 р. нагороджений медаллю «За бойові заслуги». У нагородному документі сказано: «…за те, що він при наступі на населений пункт Дівонс, ст. Побятен (Східна Пруссія) 13-14 квітня 1945 року вчасно й точно подавав відомості про втрати особового складу й озброєння, а також під артилерійським вогнем супротивника неодноразово доставляв боєприпаси безпосередньо в бойові роти»[12].

Гангал Федір Іванович, 1903 року народження, 18.03.1945 р. нагороджений медаллю «За бойові заслуги». У нагородному документі сказано: «При відбитті контратаки супротивника 1-го березня 1945 року, працюючи гарматним номером старший сержант Гангал сміливо й енергійно готував снаряди для стрілянини, у результаті чого гармата, при якій він працював, знищила до 20 німців і контратаку було відбито. 3-го березня в районі Гісеманедорф, під час стрільби із закритої вогневої позиції, т. Гангал виконував обов’язки гарматного номера, не відходячи від гармати, готував снаряди для ведення вогню, в результаті чого пушка знищила одну автомашину й придушила вогонь мінометної батареї супротивника»[13].

Грубий Микола Спиридонович, 1924 року народження, 5 березня 1945 р. посмертно нагороджений орденом Орденом Вітчизняної війни II ступеню. У нагородному документі сказано: «У бою під Пількалленом в січні 1945 р. вогнем з ручного кулемета знищив десант самохідної гармати супротивника, непохитно відбивав контратаки німців. У наступному бою був поранений, а потім убитий»[14].

Гуйда Микола Гаврилович, 1918 року народження, нагороджений 21 жовтня 1944 р. медаллю «За отвагу»: «Мінометника 2 мінометної роти червоноармійця Гуйда Миколу Гавриловича, за те, що під час прориву оборони супротивника в районі висоти Ортлер – Карельський фронт 7.10.44 р. під вогнем супротивника висунувся з мінометом на нову вогневу позицію і вогнем забезпечив просунення». Згодом вдруге був нагороджений медаллю «За отвагу» 21 квітня 1945 р.: «Мінометника 2 мінометної роти – Гвардії червоноармійця Гуйда Миколу Гавриловича…,  за те, що при прориві німецької оборони в районі гори Великий Харіквайвіш, вогнем свого міномету придушив вогневу позицію німців, знищив до 10 солдатів. У період бойових дій полку на підступах до міста Гдиня в районі села Циссау 28.3.1945 г. виказав мужність і відвагу, під вогнем супротивника швидко заряджав свій міномет, вогнем якого були придушені 2 вогневих точки супротивника і забезпечений успіх просунення стрілецького взводу»[15].

Гуцол Василь Корнійович, 1909 року народження, 14 січня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «За те, що під час прориву оборони супротивника 23 грудня 1944 р. у районі Нетермуйжа діяв сміло при гарматі й його підрозділ гармати знищив 2 кулемети й один бліндаж. 5 січня 1944 р. при відбитті контратаки танків супротивника в районі Веццерпі, тов. Гуцол хоробро бився при гарматі і зі свого автомата розстрілював німецьких автоматників, що сиділи на танках. У цьому бою т. Гуцол убив 3 німців»[16].

Костриж Володимир Іванович, 1924 року народження, 20 травня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «…за те, що він з ризиком для життя не однократно в самі відповідальні моменти бою усував пориви лінії зв’язку, забезпечував виконання бойової задачі»[17].

Костриж Федір Петрович, 1925 року народження, 3 січня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «3 грудня 1944 р. при оволодінні м. Шаторальяуйхель (Угорщина), червоноармієць Костриж діючи разом із червоноармійцем Стефураком у вуличному бою вогнем свого кулемета знищили 9 гітлерівців і коли по них з горища відкрив вогонь кулемет супротивника, вони ввірвалися в будинок і в гранатному бою знищили кулемет і взяли в полон 3-х гітлерівців»[18].

Куцький Василь Максимович, 1923 року народження, 31 грудня 1944 р. нагороджений Орденом Слави III-го ступеню. У нагородному документі сказано: «У період наступальних боїв, у районі населеного пункту Крієвіні, 25 грудня 1944 року, під ураганним мінометним вогнем супротивника, тов. Куцький підтримував стрілецький взвод своїм кулеметним вогнем, він по-пластунськи переносив тіло кулемета і при відбитті контратаки, коли вибув з строю навідник, він замінив його й у цій сутичці вогнем свого кулемета він знищив до 10 німецьких солдатів і одну точку ручного кулемета супротивника»[19].

Кучерявий Михайло Максимович, 1920 року народження, 7.02.1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в районі містечка Боркен при відбитті атак супротивника замінив пораненого навідника міномету і протягом дня продовжував вести з нього вогонь, при цьому влучним пострілами знищив 7 ворожих солдатів[20].

Матковський Павло Пантелейович, 1900 року народження, 1 серпня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «Тов. Матковський беручи участь у бою за місто Цинтін перший увірвався в траншею супротивника, кинувши гранату й знищив трьох німців, а 2 взяв у полон. А інші побачили такий великий напір руських кинули траншею й утекли, цим самим Матковський допоміг нашим бійцям швидкому заняттю нової оборони»[21].

Мудрик Микола Степанович, 1923 року народження, 1 червня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «Радіотелеграфіста взводу управління полку рядового Мудрика Миколу Степановича за те, що він вчасно забезпечував радіозв’язком вогненні позиції, чим сприяв веденню вогню наших батарей по супротивнику»[22].

Олійник Петро Пантелійович, 1917 року народження, 27 січня 1944 р. нагороджений медаллю «За відвагу», «за те, що він при відбитті контратаки німців на село Долгово 20 січня 1944 року виявив особисті мужність і відвагу, винищивши при цьому зі свого автомата 3 німецьких солдатів. Незважаючи на перевагу сил супротивника продовжував просування вперед ведучи безперервний вогонь із автомата й закидаючи супротивника гранатами. По виходу із строю командира відділення прийняв на себе командування й продовжував наступ. При просуванні колони танків виявив засідку німецьких солдатів і вчасно попередив про небезпеку»[23].

Остапчук Гавриїл Степанович, 1908 року народження, 12 квітня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу», «…за те, що він у боях по знищенню групування супротивника в районі Кенігсберга виявив мужність і відвагу. 6 квітня 1945 року в бою за населений пункт Ресіттен він працював підношувачем мін, і незважаючи на сильний артилерійський вогонь ворога по вогневих позиціях батарей, сміло й мужньо підносив міни й забезпечив інтенсивний вогонь по супротивнику. 08.04.1945 року при відбитті контратаки ворога в районі … він також забезпечив підрозділу інтенсивний вогонь, у результаті якого їхній міномет знищив до 2-х відділень піхоти супротивника»[24]. Відомості — ЦАМО РФ. Є копії документів.

Остапчук Пантелеймон (Пантелій) Ілліч, 1900 року народження, 22 травня 1945 р. посмертно нагороджений Орденом Вітчизняної війни II ступеню. У нагородному документі сказано: «3 квітня 1945 року в бою за с. Кунешово при відбитті ворожої контратаки замінив командира взводу, який вийшов із строю. Сміливим обходом із флангу ввірвався на окраїну населеного пункту, вибив супротивника який засів в окремих будиночках, утримував захоплений рубіж до підходу основних сил. У цьому бою особистою зброєю убив 7 німецьких солдатів. У бою за с. Клени 7 квітня 1945 року тов. Остапчук, зі своїм взводом під прикриттям артпідготовки першим увірвався в село, знищив понад 10 німецьких солдатів і офіцерів, забезпечив оволодіння окраїною населеного пункту. 17 квітня 1945 року в бої в районі с. Страни при відбитті ворожої контратаки загинув смертю хоробрих»[25].

Пижівський Іван Остафієвич, 1905 року народження, 6 серпня 1946 р. Президією ВР СРСР нагороджений орденом Червоної Зірки. У нагородному документі сказано: «За час Вітчизняної війни був три рази поранений. У жовтні 1941 року, у травні 1943 року. Останнє важке поранення в стегно одержав 22 січня 1945 року при форсуванні ріки Одер. У результаті поранення одержав інвалідність 2-ої групи»[26].

Пижівський Микола Дмитрович, 1924 (або 1914) року народження, 27 грудня 1944 р. нагороджений Орденом Слави III-го ступеню. У нагородному документі сказано: «В бою 18 грудня 1944 року в числі перших піднявся в атаку на ворога. Переборовши упорний опір супротивника і його мінні поля в числі перших увірвався в траншею супротивника й вогнем з автомата знищив двох солдатів. При цьому тов. Пижівський був поранений, незважаючи на поранення залишався в строю до кінця виконання завдання»[27].

Пижівський Михайло Степанович, 1920 року народження, 4 березня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «11 лютого 1945 року в районі Нейдорф під вогнем супротивника усунув шість ушкоджень на лінії вогню, чим забезпечив бійців зв’язком, що дало можливість відбити контратаку супротивника»[28].

Серебринський (Серебрянський) Василь Іванович, 1920 року народження, 27 квітня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «…в бою за висоту 15-3 показав сміливість і відвагу в момент коли підрозділу підходили до висоті, супротивник вів сильний кулеметний вогонь. Червоноармієць Серебрянський з вигідної вогневої позиції знищив кулеметну точку супротивника, тим самим забезпечив виконання поставленого бойового завдання»[29].

Тимчук Василь Микитович, 1919 року народження, 16 травня 1945 р. нагороджений медаллю «За відвагу». У нагородному документі сказано: «…за те, що він у бої за населений пункт Камінь при відбитті контратаки піхоти супротивника, вогнем свого автомата знищив 4 німців»[30].

 

Звісно, це лише окремі приклади відваги і героїзму, які проявляли гвіздовчани. Ми сьогодні зазначили лише тих – окремих героїв з числа селян, щодо яких ми знайшли архівні нагородні документи. Та набагато більше односельців повернулося з фронтів з високими бойовими нагородами, а багато героїв не повернулися. І на жаль, не завжди вдається відновити пам`ять про них. Але ми будемо над цим працювати, адже то наш священний борг перед тими, хто у свій час до кінця виконував і виконав свій борг заради нас!

 

Відомості з Книги пам′яті села Гвіздівці 

На фото — фрагмент пам′ятника полеглим односельчанам в селі Гвіздівці 

________________________________________________

_________________________________________________

[1] слід зазначити, що гвіздовчани воювали не лише у складі радянських військ. Деяка кількість увійшла до складу колабораціоністських профашистських військових формувань, але про них ми зараз писати не будемо і до зазначеного числа учасників війни і загиблих вони не включені.

[2] Зміна влад: царська влада до лютого 1917 р., російський тимчасовий уряд до жовтня 1917 р. (фактично – безвладдя), австрійська окупація наприкінці 1917 року, румунська окупація у 1918 р., звільнення від румунів у 1940 р., повторна румунсько-німецька окупація у 1941-му році і нарешті – звільнення у 1944 році;

[3] Відомості — ЦАМО РФ.

[4] Відомості — ЦАМО РФ. Бойко М.А. повернувся з війни, інвалід війни 2-ої групи, все життя, в якості тесляра будував в селі дахи хат, помер у 2005 році.

[5] Бойко Ф.Ф. загинув 2.04.1945 р, похований на цвинтарі села Дюрег на схід від міста Грац (Австрія, земля Штірія). Дружина – Зінаїда Борисівна (с. Непоротове Сокирянського р-ну). Відомості – ЦАМО РФ і Книги пам’яті України, «Чернівецька область», видавництво «Прут», 1995, т. 2, стор. 232.

[6] ЦАМО РФ. Після розформирування дивізії (Директива ставки ВГК № 11095 від 29.05.1045)  Бучко М.В. був відправлений на трудовий фронт – на будівництво заводу на Уралі. Повернувся додому, працював залізничним обхідником, згодом жив на станції Сокиряни.  Помер.

[7] ЦАМО РФ.

[8] ЦАМО РФ (ф. 58, оп. 18003, спр. 207; ф. 33 оп. 686196, спр. 911) і Книги пам’яті України, «Чернівецька область», видавництво «Прут», 1995, т. 2, стор. 232-233.

[9] ЦАМО РФ.

[10] ЦАМО РФ (ф. 33, оп. 686196, спр. 3262. Рахується, як «Ведеш»).

[11] Гангал Г.Л. за часи війни був двічі поранений: у  жовтні 1944 р. та на початку 1945 р. в районі м. Коношвар (Угорщина). Після війни жив в м. Унгени Молдавії, де й помер в 70-х роках. Стаття про нього на сайті «Гвіздівці»

[12] ЦАМО РФ.

[13] ЦАМО РФ.

[14] Грубий М.С. загинув 17 або 23 січня 1945 року, похований на східній окраїні Граскаилау р-ну Гольдбах в Східній Прусії (село Поддубное Гвардейского району Калінінградської області Росії). Мати – Груба Ірина Яківна. Відомості – ЦАМО РФ (ф. 58, оп. 18003, спр. 239) і Книги пам’яті України, «Чернівецька область», видавництво «Прут», 1995, т. 2, стор. 233.

[15] Гуйда М.Г. був поранений, повернувся до дому. Відомості ЦАМО РФ.

[16] Гуцол В.К. помер від поранень 5.04.1945 р. в 1369 ВЕГ. Похований в с. Вецмуйжа (Vecmuiža) Єлгавського району в Латвії. Відомості ЦАМО РФ і Книги пам’яті України, «Чернівецька область», видавництво «Прут», 1995, т. 2, стор. 234.

[17] ЦАМО РФ

[18] ЦАМО РФ

[19] Куцький В.М. загинув 8 травня 1945 року. Похований – Латвія, Тукумський повіт (стара назва), 50 м. на схід від населеного пункту Пінкат (Пінкот Тукумського району), могила № 3. Дружина – Куцька Катерина Федірівна. Відомості – ЦАМО РФ (ф. 58, оп. 18003, спр. 860) і Книги пам’яті України, «Чернівецька область», видавництво «Прут», 1995, т. 2, стор. 235.

[20] Кучерявий М.М. зник безвісті 19.02.1945 р. в районі дер. Гедау Центенського повіту Східної Пруссії. Мати – Кучерява Олександра Афанасіївна. Відомості ЦАМО РФ (ф. 33, оп. 687572, спр. 1148; ф. 58, оп. 18003, спр. 379).

[21] ЦАМО РФ

[22] Мудрик М.С. 16 січня 1945 року був тяжко поранений, помер від поранень 19 лютого 1946 року о 2-й год. ночі у госпіталі 3230 ППГ, похований 28.02.1946 р. на «Радянській» ділянці цвинтаря Керєпєші.  Мати – Мудрик Ганна Єфимівна, батько Мудрик Степан Григорович. Дані – ЦАМО РФ (ф. 58, оп. А-83627, спр. 5503).

[23] Олійник П.П. загинув 30.01.1944 року. Похований в с. Біле, Оредезького району Ленінградської області Росії. Відомості – ЦАМО РФ (рахується – «Алейник»; ф. 58, оп. 18002, спр. 160) і Книги пам’яті України, «Чернівецька область», видавництво «Прут», 1995, т. 2, стор. 236.

[24] ЦАМО РФ

[25] Остапчук П.І. загинув 17 квітня 1945 року. Похований – село Моравське Лєсково повіт Ново Мєсто Чехословаччини (нині — район Братислава-Славин міста Братислава (Західна Словаччина) могила № 2112. Дружина — Олександра. Відомості – ЦАМО РФ (ф. 58, оп. 18003, спр. 721) і Книги пам’яті України («Чернівецька область», видавництво «Прут», 1995, т. 2, стор. 236). При цьому, у Книзі пам’яті значиться, що село Моравське Лєсково знаходиться в окрузі Тренчин у Словаччині.

[26] ЦАМО РФ. Повернувся з війни.

[27] ЦАМО РФ.

[28] Пижівський М.С. загинув 22.03.1945 року. Похований в с. Глубчице Опольського воєводства в Польщі. Відомості – ЦАМО РФ (ф. 58, оп. 18003, спр. 660) і Книги пам’яті України, «Чернівецька область», видавництво «Прут», 1995, т. 2, стор. 236-237.

[29] Серебринський (Серебрянський) В.І. був легко поранений 26.03.1945 р., згодом важко поранений 07.04.1945 р. Відомості – ЦАМО РФ.

[30] ЦАМО РФ.

Мітки: , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар