Село Гвіздівці. Фото з космосу

Р. Куцька

Сьогодні бібліотекам, щоб вижити потрібно бути корисними і цікавими своїй громаді. А робота з громадою завжди в першу чергу пов`язана із краєзнавством. Тому майже кожен захід у бібліотеці має краєзнавчий зміст, саме таким чином ми виховуємо любов і дбайливе ставлення до рідного краю. Краєзнавча робота — це велика пошукова робота, це конспект епохи. І кожен раз, готуючись до заходів на поставлені відповідні тематики, хочеться, щоб присутні отримали цікаву інформацію, невідомі факти, що мали місце у нашій історії і мають бути у краєзнавчому конспекті нашого краю.

Сокирянська ЦБС особливо вдало рекомендує бібліотекам Сокирянщини нетрадиційні форми краєзнавчої роботи. Працюючи над поставленими завданнями, в першу чергу, ми, бібліотекарі дізнаємося багато цікавого та корисного. Звичайно хочеться, щоб про свій край і читали більше і знали більше, а хто як не улюблені «Дністрові зорі» допоможуть у поширенні інформаціі.

Вул. Шлях (Котовського) в бік с. Клокушна. Фото з перехрестя вулиць Шлях і Прогін.

 

«Вулицями мого села» — ось тема, ще однієї сторінки сільської історії. Сьогодні моє село Гвіздівці тоне у розмаїтті яскравих барв цвітіння квітів та садів, саме тепер село стає найкрасивішим місцем на землі. Гуляючи тихими вуличками, відчувається гармонія та вічна рівновага навколишнього. « І нема тому почину і краю немає»… Вулиці, шляхи биті, курявою вкриті… де ваш початок, де ваш край, несходимі і неперейдені дороги?

В 1870 році була побудована у центрі села Свято-Дмитріївська церква, з тих пір центр не переміщувався. Саме тут, поблизу церкви сходяться дві перші великі вулиці: «Шлях» (вул. Котовського, що вела до Клокушни на Схід і на Романківці на Захід) та «Прогін» (вул. Шевченка, яка брала початок з центру села і тягнулася через ліс до залізниці. Зараз ця вулиця змінила напрямок новою дорогою до Сокирян. Протяжність вул. Шевченка від центру до каплички 960 м).

Більшість часу вулиці села були безіменні. Населений пункт умовно ділився на «кути» з місцевими назвами «Кабанівка», «Центр», «Сугати», «Під лісом». Якщо рухатися у напрямку зі Сходу на Захід, то права сторона являє собою рівнину. Ця частина села забудована в 1900-1910 роках. Вулички рівні та широкі. Друга, ліва частина села вважається «старою». Місцевість тут горбиста, вулички вузькі, звивисті.

Вид на перехрестя вул. Шлях і Прогін з церковної колокольні

Головна і найдовша (2950 м) — це вул. Котовського, раніше «Шлях». Можна сказати, це «Чумацький шлях» села. Саме по цій дорозі найбільше сходила історія. Давним-давно турки обозами вивозили від нас награбоване, цим шляхом до нас зайшли румуни-завойовники, цією широкою вулицею гнали фашисти колони євреїв на Сокиряни в табір для полонених. Цією пильною дорогою провели на війну майже всіх чоловіків села. А потім відправляли підводи з провіантом та продуктами для солдатів Радянської армії. Ще наш шлях відчув на собі гусениці декількох танків та гармату, що тягнули коні на фронт. А ось і 24 березня 1944 року гвіздівчани хлібом-сіллю зустрічають своїх визволителів, що вкриті пилом доріг та пороховим гаром, гриміли «Розпрягайте хлопці коні».

А потім населення почало жити колгоспним життям. Шляхом йшов людський потік на колгоспні господарства (в бік Романківців). Гнали худобу на випас, гуркотіли підводи, ревіли перші машини, що грузли в болоті. Сходили цією дорогою і босі ноги, і в постолах, і в кирзових чоботях, що ледве тягли по розмитих вулицях.

Вулиця Шлях (Котовського) в бік села Романківці.

Змінювалося життя людей, змінювався стан вулиць. Їх засипали, підсипали, пізніше освітили. Засніженим шляхом мчали коні з санками та чіплялася дітвора прокататися, дзвінко лунала щедрівка, шумно проходила маланка, а на травневі свята під звуки духової музики йшли святково заквітчані колони молоді. Майже кожної неділі йшло вулицею весілля. Дорогу переливали колодязною водою, наречений переносив молоду на руках і давав дітлахам копійки за таке привітання. Вухкали дружби, «витинали» музики. Колись вперше все село поспішало сошею до нового сільського клубу, бо прямо на стіні показували перше «кіно» «Котовський».

А скільки діток центральною дорогою ходили до дитячого садочка, до красуні — школи. Як святково оживає наш шлях, коли всі гвіздівчани поспішають до церкви на Великдень.

У 1989 році вулиці отримали свої назви. Їх багато (42), кожна по-своєму гарна, цікава своїми жителями, подіями, випадками, та для мене вул. Котовського – найкраща, бо я живу на цій вулиці, бо це головна вулиця мого села, це вулиця нашого життя…

 

(далі буде. Буду вдячна за доповнення від читачів)

 

 

Р. Куцька, завідуюча бібліотекою с. Гвіздівці

Стаття публікувалося у сокирянській районній газеті «Дністрові зорі» (квітень 2018 року)

Фото – Д. Кучерявий, О. Кучерявий, а також з архіву сільської бібліотеки.

 

 

Мітки: , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар