podiakaУ ніч з 13 на 14 січня 1944 року на територію01 rus1 теперішньої Сокирянщини були одночасно скинуті дві групи організаторів партизанського руху: партизансько-організаційна група імені Сергія Лазо в складі 8 осіб під керівництвом Ф.Г. Хайрутдінова висадилася в районі с. Романківці. Друга партизансько-організаційна група імені В.І. Чапаєва, під командуванням І.К. Примака, також у складі 8 осіб, висадилася в районі сербичансько-гвоздовецького лісу.

Але майже всі десантники з обох груп загинули. Та й не дивно: для знищення десанту румуни пригнали на перегін між станцією Сокиряни й селом Сербичани цілий ешелон солдатів.

Найбільш запеклі і досить тривалі бої радянських десантників з цихOLYMPUS DIGITAL CAMERA двох груп відбулися у лісі між Гвіздівцями і станцією Сокиряни, між Гвіздівцями і селом Романківці (в гвіздовецькому урочищі Роздишія), а також за селом Сербичани (поле імені Віри Бірюкової). В ході безперервних боїв протягом 13 — 15 січня ними було знищено близько сотні солдатів і офіцерів противника.

І хоча про подвиг відважних десантників, напевне, відомо всім мешканцям Сокирянщини, про героїв в цілому не забули, щорічно вшановують їх пам’ять, але так склалося, що сьогодні переважній більшості населення здебільшого відоме ім’я лише однієї з бійців цих двох груп – закатованої румунськими загарбниками Віри Бірюкової. Завдяки пам’ятнику у м. Сокиряни, дехто знає ще одну з десантниць – Зою Зародову.

Тому ми, цією публікацією хочемо нагадати всім мешканцям Сокирянщини і іншім відвідувачам сайту імена всіх відважних бійців.

Але почнемо ми з публікації, вже історичної, статті  «Герої не вмирають», яка була вперше опублікована в Сокирянській районній газеті «Дністрові зорі» ще в 1969 році.

*****************************************************************

OLYMPUS DIGITAL CAMERAПриємно поскрипує під ногами сніг, дружно кро­кують школярі райцентру. З вінками вони йдуть до брат­ської могили, щоб скласти шану тим, хто віддав своє життя за щастя і волю нашого краю. В цей час в ак­товому залі Сокирянської середньої школи № 1 біля стенда «Ніхто не забутий, ніщо не забуто» завмерла почесна варта. Палають чер­воні галстуки. Урочисті юні обличчя.

Вечір, присвячений вша­нуванню світлої пам’яті ге­роїв — десантників із загону їм. Чапаєва, відкрив дирек­тор школи Іван Андрійович Мєх. Він надав слово для доповіді «Ми пам’ятаємо вас, мужні воїни — партизани» уч­ню 8-А класу Юрі Сопільни­ку

— Буйно квітне буковин­ський край, — говорить Юра. — А було… — І він коротко розповів про злиденне жит­тя наших земляків колись, про те, як за землю брат ішов на брата, як пани зну­щалися над простим людом. — Та жадане полум’я свобо­ди завітало і до нас, — ка­же він. Воно прилинуло зі Сходу. Гарячу надію трудящих відстоювали в нерівних боях з експлуататорами на­родні месники, за це боро­лися хотинські повстанці. В червні 1940 року румунсь­кій окупації настав кінець. Все, що належало капіталіс­там, поміщикам і куркулям, стало всенародною власніс­тю.

Та недовго сяяло сонце свободи над звільненим кра­єм. Війна!.. — стоголосо пролунало всюди. Війна! Це слово ввірвалось в кожну хатину, в душу кожного бу­ковинця. Мужньо билися на­ші посланці наOLYMPUS DIGITAL CAMERA фронтах Великої Вітчизняної війни. Не корились буковинці окупан­там. Вже в серпні 1941 року почали діяти хотинські мо­лодогвардійці, підпільні організації в Кельменецькому, Новоселицькому, Вашківецькому та інших районах.

В квітні 1943 року ком­сомольці Чепурняк та Рудий із с. Іванківці встановили зв’язок із посланцем Українського штабу партизансь­кого руху розвідницею Бе­режною, яку детально інфор­мували про розміщення сил німецько-фашистських угрупувань в районі Могильова-Подільського та Атак Молдавської РСР.

В сувору морозяну ніч 1944 року рішенням штабу партизанського руху 3-го Українського фронту на до­помогу місцевим месникам в районі села Білоусівка бу­ло скинуто десантний загін ім. Чапаєва. Партизани роз­ділилися на дві групи. Од­нією із них, в яку входили Віра Бірюкова, Зоя Зародова, начальник штабу М.В. Козлов, комісар В.І. Бутенко, розвідники Саша Дідусенко, Василь Штомпель та інші, командував Іван Кузьмич Примак. Приземлилися партизани в районі Сербичанського лісу. Віра Бірю­кова встигла передати на Велику землю радіограму про благополучне приземлення. Але десантників помітили румунські жандарми.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAСхвильовано слухали присутні розповідь очевидця подій, директора Сербичанської восьмирічної школи Ва­силя Івановича Маковія про те, як мужньо оборонялись посланці Великої Землі, про добрих людей Сокирянщини, які допомогли врятуватись членам цієї групи Штомпелю і Бутенку.

Виступає 86-річний житель села Розкопинці Михайло Степанович Репеха. Це він подавpamiatnik02-202x300 руку допомогти Бутенку, перев’язав його рани, спорядив харчі на дорогу, порадив куди піти, щоб обминути жандармські пости.

Слово надається ученицям Світлані Слушній та Катерині Гусці. Вони висловлюють щире захоплення подвигами героїв — десантників, які сміливо бились на фронтах Великої Вітчизняної війни (про що свідчать листи, спогади їхніх рідних та близьких), гідно зуміли піти із життя, залишивши по собі невмирущу славу.

Минають роки. І хоч збігло з тих пір чверть століття, герої живуть. Сокирянщина свято шанує пам’ять про десантників, низько вклоняється своїм визволителям.

Хайрутдинов

Хайрутдінов Ф.Г.

Вручаючи гостям пам’ятні подарунки, діти клянуться ніколи не забувати дорогу до братської могили, докладати всіх зусиль, щоб невідомі герої стали відомими.

Вечір вшанування пам’яті партизанів — десантників із загону ім. Чапаєва закінчився концертом.

Л. Польова

«Дністрові зорі» – орган Сокирянського районного комітету КПУ і Сокирянської районної Ради трудящих, субота, 18 січня 1969 року, № 8 (2618).

&&&

***************************************************

****************************************************

&&&

Відомі загиблі бійці груп Примака І.К. і Хайрутдінова Ф.Г.

  • капітан Хайрутдінов Фахрутдін Гайфутдинович, 1902 року народження, загинув у бою 14.01.1944 р., похований в братській могилі в м. Сокиряни
  • старший лейтенант Примак Іван Кузьмич, 1916 року народження, загинув у бою 14.01.1944 р., похований в братській могилі в м. Сокиряни
  • старший лейтенант Колєснік Василь Степанович, 1911 року народження, загинув у бою 14.01.1944 р., похований в братській могилі в м. Сокиряни
  • старший лейтенант Ковальов Віктор Іванович, 1921 року народження, загинув у бою 16.01.1944 р., похований в братській могилі в м. Сокиряни
  • лейтенант Козлов Микола Васильович, 1916 року народження, загинув у бою 14.01.1944 р., похований в братській могилі в м. Сокиряни
  • молодший лейтенант Бірюкова Віра Олександрівна, 1922 року народження, загинула 14.01.1944 р., похована в братській могилі в м. Сокиряни
  • сержант Дедусенко Олександр Терентійович, 1919 року народження, загинув у бою 14.01.1944 р., похований в братській могилі в м. Сокиряни
  • сержант Моргун Дмитро Петрович, 1919 року народження, загинув у бою 14.01.1944 р., похований в братській могилі в м. Сокиряни
  • рядовий Золот Іван Федорович, 1925 року народження, загинув у бою 14.01.1944 р., похований в братській могилі в м. Сокиряни
  • рядова Зародова Зоя Іванівна, 1922 року народження, загинула у бою 14.01.1944 р., похована в братській могилі в м. Сокиряни
  • рядовий Смородінов Ірінарх Трохимович, 1921 року народження, загинув 14.01.1944 р., похований в братській могилі в м. Сокиряни

 Сокиряны-3

На жаль, про більшість з десантників відомостей на цей час обмаль. Але все ж відомо, що один з керівників партизансько — організаційних груп — Примак Іван Кузміч, був досить легендарною особистістю ще до загибелі на Сокирянщині.

Фото з видання «Історія міст і сіл України», т. 26 «Чернівецька область», К., 1969

Народився Іван Кузьмич у 1916 році. У Червоній армії — з вересня 1937 року. Спочатку політрук, згодом – старший лейтенант. З 20 вересня до 10 жовтня 1941 року брав участь в боях на Мелітопольському напрямку. Був поранений. З 1 грудня 1941 р. — організатор і керівник підпільно-партизанського центру в селах Миронівського р-ну Київської обл. До червня 1943 р. об’єднав декілька таких центрів у 8-ме партизанське з’єднання ім. В.І. Чапаєва штабу партизанського руху 3-го українського фронту, став його командиром. Це з’єднання надало значну допомогу радянській армії у захопленні відомого Букрінського плацдарму під Києвом.

Ще 11 грудня 1943 року він був нагороджений Орденом Червоного Прапору. У нагородному аркуші зазначено: «Тов. Примак, перебуваючи в тилу супротивника, з 1 грудня 1941 року був організатором і керівником підпільно — партизанського центру в селах Миронівського району Київської обл. До червня 1943 р. об’єднав ряд таких підпільних центрів, на базі яких організував 8-е партизанське з’єднання їм Чапаєва, взявши на себе командування цим з’єднанням.

Тов. Примак, командуючи партизанським з’єднанням показав себе сміливим, мужнім, безстрашним командиром, нещадним у боротьбі з ворогом.

Партизанським з’єднанням під командуванням тов. Примака проведена велика бойова робота: скинуто під укіс 4 військові ешелони — знищено 3 паровози, 32 вагони. Тимчасово виведено з ладу 25 паровозів у депо Миронівка. Висаджено й потоплений один пароплав на р. Дніпро. Знищено в бойових операціях близько 500 німецьких солдатів, офіцерів і зрадників Батьківщини. Розгромлено 7 поліцейських комендатур. Розгромлено німецьку комендатуру зв’язку в м. Ходорів. Розгромлено німецький гарнізон у с. Хоцькі, чисельністю 200 люд., при цьому звільнено 1500 люд. військовополонених. Висаджено 2 дерев’яних мости по 70 метрів через р. Рось у районі с. Михайлівка. Повністю знищена німецька частина № 102, чисельність 47 люд., у тому числі 6 офіцерів — захоплені важливі документи. Знищено 80 молотарок, 15 двигунів і 20 тракторів, потоплено 6 барж, навантажених 188 пудів зерна, чим зірване вивезення німцями хліба з районів дії з’єднання. Відбито в німців більше 6 тис. голів великої й дрібної рогатої худоби, частина якої передана Червоної Армії, а інший зданий місцевій владі по звільненні території від німців.

Тов. Примак справі партії Леніна — Сталіна й соціалістичній Батьківщині відданий, заслуговує нагородження Урядовою нагородою — орденом «Червоний прапор».

Зам. нач. штабу партизанського руху 3-го Українського фронту гвардії підполковник Носків. 5 листопада 1943 року.»

Примак-3

___________________________________________________

Публікація підготовлена по матеріалах книги О. Кучерявого і О. Мандзяка «Гвіздівці – шлях скрізь століття», яка готується до видання.

Документи – з Центрального архіву Міністерства оборони РФ.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “«Герої не вмирають» (до річниці звільнення Сокирянщини)”

  1. Олександр
    24th Март 2013 в 07:02

    Дякуємо за цю статтю і особливо за документи. У нас на Київщині дійсно добре пам»ятають І.К. Примака. Але, не багато знають — де і як він загинув

Залишити коментар