Протягом листопада і початку грудня цього – 2018 року Сокирянським районом пройшла плеяда мистецьких заходів, присвячених святкуванню 78-ої річниці утворення Сокирянського району. Заходи розпочало село Грубна, а завершили 4 грудня 2018 року Гвіздівці. В районі вважають символічним те, що саме село Гвіздівці завершило районні культурно-масові заходи, адже Гвіздівці — батьківщина талановитого композитора, Заслуженого працівника культури України Михайла Васильовича Мафтуляка (нещодавно відійшовшого у вічність), який зокрема є автором твору «Сокирянщина моя», що став духовним символом краю, його візитівкою та оберегом.

Привітали жителів села зі святом району перший заступник голови районної державної адміністрації Андрій Маркевич та заступник голови районної ради Олексій Бойко, інші керівники районної державної адміністрації, районної ради, установ району, прибулі голови більшості сільських рад Сокирянщини. Вони побажали жителям села міцного здоров’я, довголіття, мирного неба, подякували за вірність традиціям та Батьківщині. З нагоди свята керівники районної влади вшанували працівників колишнього колгоспу імені Г.І. Котовського, інших гвіздовчан, які в різні роки зробили вагомий трудовий внесок у розвиток рідного села і Сокирянщини в цілому, учасників АТО та їх матерів.

З вітальним словом виступив сільський голова Іван Гангал. Він повідав присутнім про історію становлення та розвитку населеного пункту, його видатних людей.

Гостей та жителів села вітали аматори сільських колективів художньої самодіяльності, в тому числі учні Гвіздовецької школи.

&&&

Село моє, мій дивосвіт, колисочка подій,

Лишило ти глибокий слід у пам’яті моїй.

Все найдорожче збереглось, що діялось-булось…

Моє найглибше джерело — село,

Моє село!

З криниці пам’яті черпаємо любов до краю рідного. Віки й тисячоліття поступово стирають з лиця землі майже все, що створено природою та людством. Та час безсилий перед пам’яттю, перед переказами, історіями, фактами, спогадами, що передається із покоління в покоління. 4 грудня 2018 року село Гвіздівці гостинно запросило мешканців і гостей села у краєзнавчу подорож сторінками літопису нашого села.

Гвіздівці, те не є — просто село, гарний, мальовничий куточок Сокирянщини на самісінькому кордоні із доброю сусідкою Молдовою. Місцина наша ще й багата на добро і радість, на тепло і сонце, на працьовитих людей.

1432 рік. Саме з цих років відома перша писемна згадка про село Гвіздівці. До тепер остаточно невідомо завдяки чому і кому це мальовниче село одержало таку назву. Первісна назва села — Гвоздовци, згодом вона неодноразово дещо трансформувалася і насамкінець стала такою, якою ми її зараз бачимо і чуємо. Існує декілька припущень, вірогідніша із них, існуюча за прадавнім сільським повір’ям згадка, що село так називається в честь людини на прізвище Гвоздьов, або Гвоздєв. Хто цей чоловік — теж залишається загадкою…

Місцевість нинішнього села заселялася з давніх-давен на території урочищ Гнила річка та Студена криниця. Археологічними розкопками саме там виявлено рештки поселень трипільської культури, черняхівської культур та більш наближених до нас в часі поселень. Знайдені рештки прадавнього поселення й на території, де розташоване сучасне село.

Досить велика перехідна історія спіткала наше село. Його приписували одному власникові, згодом відписували іншому, перепродували, захоплювали, відвойовували, часто змінювались володарі та устрої і це частіше всього не приносило ніякої користі селянам. Працьовиті та незламні люди важко жили і оговтувались після пограбувань та здирств. Голод, холод, бідність ніяк не давали селянам змоги розвиватися. Біди та випробовування згуртовували сільських людей, важка праця ставала спільною. Були складчини, клаки, годенки. Була сумлінна праця, було величезне бажання жити краще. Тому не спокійні, люди відстоювали, повставали, конфліктували за правду, за справедливість за своє кровне.

Запорошеними вулицями села майже всі чоловіки солдатами пішли в 1941 і згодом в 1944 роках на фронт. Скільки б було дужих робітників, якби велика кількість з них не загинули в боях, віддавши життя за Батьківщину.

Потроху постоли змінювались чоботами, На заміну чугаїні прийшли кожухи, латані сорочки замінили простенькими кофточками. Довгий час населення села жило практично однаковим укладом, устроєм. Так, у нашому селі багато часу було тихо і сумно, було голодно і страшно, але було й весело, гамірно. Було багато хорошого і незабутнього. Робота від світанку до темна, одні і ті ж інструменти протягом багатьох століть. Взимку було трохи більше вільного часу, при цьому святкували багато релігійних свят. І незабутні вечорниці, де люди, працюючи могли співати, жартувати, молодь знаходила собі пару та могла розважитися. Близькість до Молдавії породила дружнє довготривале спілкування із сусідами-молдованами. Торгівельні та культурні зв’язки сприяли тому, що у нашій кухні присутні молдавські страви, а у нашій музиці відчувається молдавська віртуозність.

 

Настав час електрифікації села, розвиток грамотності, медицини, поява у житті людей книг, газет, радіо, кіно. Йшов колгоспний устрій, Змінювався побут, покращувались умови життя. Стрімко розвивається сільське господарство, більшає техніки. Виростають чепурненькі будинки, покриті вже не соломою а шифером. Плетений тин змінився на дерев’яні штахети та ворота. Змінюються стан та покриття сільських вуличок та центрального шляху. Життя рухається далі.

Суттєвим кроком у свій час стала поступова повоєнна електрифікація села, підведення радіомовлення. Не менш важливим сучасним кроком у 2004 році стала газифікація села. І завжди Гвіздівці були в числі кращих сіл на Сокирянщині.

Сьогодні село Гвіздівці сучасне, красиве, забезпечене. У центрі села красується триповерхова загальноосвітня школа на 650 місць. У наших школярів прекрасні умови для навчання. Для малечі села працює дитячий садок «Гвоздичка» Тут для майбутньої зміни є все, що потрібно діткам для здорового розвитку та зростання. Окрасою села є Свято-Дмитріївська церква збудована у 1870 році, одна із найбільших та найстаріших церков району. Ні в які часи церква не припиняла своїх Богослужінь. По вулиці Шевченка знаходиться адмінбудинок села, в якому розміщено відділення зв’язку, медична амбулаторія та сільська рада.

У Гвіздівцях завжди славилися колективи духових інструментів. Їх знали не тільки в нашому районі, а і в близьких селах Молдавії. А щодо співучості, то у нас співають всі. Можна сказати, що у кожній хаті є свій соліст.

Не забувають селяни тих, хто віддав життя за сьогодення-воїнів Другої Світової війни. Місцем пам’яті в селі є пам’ятник — велична постава воїна — визволителя. Несуть квіти на це місце дорослі і школярі на знак поваги та вдячності до загиблих земляків.

У Гвіздівцях на цей час є багато для того, щоб село надалі жило і розбудовувалось. Сподіваємося залишилися назавжди позаду надзвичайно стражденний, закривавлений період бідності, повстань та негараздів. Дуже хочеться, щоб не повторювались війни і щоб історія наша поповнювалась тільки хорошими, світлими подіями.

Рамки цієї статті та святкової презентації не дозволяють донести до вашої уваги повну, цікаву історію села. Тому на виставковому столі представлено краєзнавчо-пошукову роботу, яка проводиться сільською бібліотекою. Велику кількість архівних матеріалів та цінну інформацію надає нам краєзнавець Кучерявий Олег Петрович. Зібрані краплинки сільської історії доповнюють літопис села. І ми з нетерпінням чекаємо видавництва книги «Гвіздівці. Шляхами століть», яку написали він та краєзнавець Мандзяк Олексій Степанович.

Головним на виставковому столі, як і в житті гвіздівчан, є хліб на рушнику. В усі часи хліб залишається для нас найбільшою святинею. Хлібом-сіллю у нас зустрічали гостей. З хлібиною завжди проводжали в дорогу.

А ще у Гвіздівцях з давніх-давен служили з вірою в Бога та намагалися жити по заповідях Господніх. Дотримувались обрядів та релігійних свят.

Наше сьогодення — те садівництво. Село потопає весною у цвітінні садів. А восени червоним намистом переливаються плоди на рясних яблуневих гіллях. Соковиті яблука із Гвіздовецьких земель, сьогодні смакує вся Україна.

Гвіздівці, як і інші навколишні села доповнюють, збагачують славну Сокирянщину своєю життєдіяльністю, своїми врожаями, мистецтвом та культурою. Та головною окрасою Гвіздівців і потужною силою, звичайно є прості жителі, які мають жагу до творення, зростання, примноження здобутків. Це бажання і натхнення передавались і передаються із покоління в покоління, утверджуються у свідомості кожного і спонукають наших людей рухатися далі до кращого майбуття.

Сьогодні ми з вдячністю та шаною можемо говорити про людей, які народилися у Гвіздівцях та стали яскравими постатями у багатьох сферах суспільного життя.

 

 

Руслана КУЦЬКА, бібліотекар

____________________________________________________________________________

Всі фотознімки можна збільшити кліком мишки.

Нижче — окремі відеоматеріали з заходу, які одночасно розміщені на каналі «YouTube» — «Гвоздовцы / Гвіздівці», належного нашому сайту

Пісню М.В. Мафтуляка на слова І. Мельник спільно виконують самодіяльний колектив гвіздовецького будинку культури і самодіяльний колектив «Калина»

Остання пісня композитора М.В. Мафтуляка на слова А.В. Снігур

Бандуристи гвіздовецької школи під керуванням Марічки Гуцол

Сільські троїсті музики

__________________________________________________

 

Також читайте публікацію Валентини Гафінчук на сайті «Сокирянщина»

„Моє найглибше джерело – село, моє село…”

 

Мітки: , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар