(слова і фразеологія діалектної «гвіздівецької» мови, що вживалася в селі в період, приблизно до середини 1970-х років, вживані імена чоловіків і жінок, старі міри)

Ми вирішили представити відвідувачам сайту «Гвіздівці» ще один історичний розділ, присвячений збереженню історично-культурної спадщини села і краю – розмовник місцевого діалекту, який вже нині практично зник. Ми назвали його «Гвіздівецьким», але фактично то є крайовий діалект. В Гвіздівцях були свої відмінності, але вони мабуть були не дуже істотними.   

Слід зазначити, що з незапам’ятних часів і майже до наших днів у Північній Бессарабії, в тому числі в селі Гвіздівці, населення дуже багато разів змінювалося і перемішувалося. Зміни стосувалися також і національного складу сіл і місцевостей. Основу місцевого населення Північної Бессарабії становили молдовани, українці і інші русичі різного походження (в т.ч. русини, бойкі, гуцули, подоляни, козаки, вихідці з Центральних районів Московського царства, а згодом і Російської імперії, тощо).

Мовна політика Молдавського князівства (період ХІV-ХІХ ст.) нам відома в недостатній мірі. Не будемо брати до уваги періоди післяординського угорського і польського панування над територією князівства в ХІV-му ст., але достеменно відомо, що за часів молдавських Господарів Олександра Доброго (1400—1432), Стефана ІІІ-го Великого (1457 — 1504) офіційною мовою князівства була мова, яку зараз називають старослов`янською, хоча це фактично була просто староруська мова. Щонайменше документообіг здійснювався саме на староруській мові. Цьому є документальні підтвердження, наприклад, у вигляді грамот молдавських Господарів. Для мешканців Гвіздівців найяскравішим підтвердженням цьому є грамота Стефана Великого зі згадкою про село «Гвоздовци». А яким чином йшлося спілкування в усному спілкуванні і на побутовому рівні, ми не знаємо. Досліджень на цю тему є дуже багато, але довіряти їм жодним чином не можливо, оскільки вони, нажаль, здебільшого, є не стільки науковими, скільки політично спрямованими.   

Тривалий час Молдавське князівство, в тому числі наш край, перебувало під турецьким пануванням (офіційно – до 1812 р., фактично – до 1806 р.). Досить часто край піддавався набігам татар. Під час майже безперервних  (до початку ХІХ ст.) війн, через край проходили війська молдовських Господарів, турецькі, російські, угорські, австрійські, польські, козацькі. Згодом в краї поступово почали осідати все більше і більше євреїв. Оселялися в краї також поляки. Влада Російської імперії (формально – з 1812 року, фактично – з 1806 року) не втручалася в побутове використання національних мов і діалектів. В офіційному спілкуванні і документообороті приблизно десь до середини ХІХ ст. ще використовувалася молдавська і старомолдавська мови, українську мову на території Бессарабії взагалі ні хто до уваги не брав. А десь з середини ХІХ-го ст. в офіційному спілкуванні у всій Бессарабії використовувалася російська мова.

З 1918 року на відносно тривалий період в Бессарабії встановилася румунська влада, мовна політика якої була дуже жорсткою. У присутності офіційних осіб заборонялося спілкуватися українською та російською мовами, навчання в школах, щонайменше з 2-го класу, велося виключно румунською мовою, документообіг – теж виключно румунською мовою. Щоправда, як і при російських царях обмежено допускалися до видання деякі україномовні твори, словники, довідники, політично вмотивовані книжечки для дітей та юнацтва.

У той самий час мешканці краю при всіх владах дуже часто перебували у русі: служили в різних арміях, виходили (саме виходили, а не виїжджали) на заробітки, тікали від військових дій, тощо.

Всі ці обставини, якщо можна таким чином назвати – «національно-мовної мешаніни» призводили до поступового виникнення в селах Північної Бессарабії з переважно українським населенням крайового діалекту. Той діалект був дуже схожим в україномовних селах, що нині входять до складу сучасних Сокирянського, Кельменецького районів Чернівецької області, Окницького, Бричанського і частково — Сорокського та Єдинецького районів Молдови. Але в українських селах, що нині відносяться до складу західної половини Хотинського району і в населених пунктах Буковини, він вже був значно іншим, адже там мав місце ще вплив прикарпатського говору, з більшим домішком слів, що походили з румунської, угорської, польської, німецької, єврейської (ідиш) мов. Звісно, що в селах, з переважно молдавським і російсько-старовірним цей діалект не вживався. Та при цьому слід зазначити, що всі одне-одного добре розуміли і з приводу мови або виговору між населенням ні коли не виникали жодні проблеми.

Так само відбулося закріплення цієї діалектної мови і у Гвіздівцях.

 

Приблизно з кінця 1970-х років ця діалектна мова почала зникати і на цей час майже не залишилося її носіїв. Хоча, слід зазначити, що все ж ще деколи можна почути окремі слова і вислови, навіть від молоді.

Та поступове зникнення діалекту розпочалося не з 70-х років ХХ-го ст. Ще з 1940 року і після війни з 1944 року мовна політика в краї перебувала під контролем радянської влади. Вона істотно відрізнялася від політики царської Росії і Румунії, тому що радянська влада ідеологічно приділяла дуже велику увагу національним питанням. При цьому, саме від представників радянської влади у 1940-41, 1944 роках переважна частина українського населення Північної Бессарабії узнала, що вони не «руські», як вони до цього вважали самі, а українці. До того часу (і навіть пізніше) в краї українцями вважалися мешканці лівого берегу Дністра і далі. Цьому в значній мірі сприяла у свій час і румунська влада, представники якої називали, що українців, що старовірсько-російське населення краю виключно «руснаками». Звісно, що в офіційній документації румунська влада розділяла населення на українців і росіян, але хто з населення цю документацію читав, чи хоча б бачив?

Радянська влада визнала українську мову саме національною мовою, а не «малоросійським» діалектом, розпочала навчання у школах на території сучасної України з українським населенням українською мовою, почала видавати підручники українською мовою, мільйонними тиражами видавалася україномовна література, газети. З`явилися україномовні кінофільми, радіо, а згодом і телебачення, які також здійснювали значну частину віщання українською мовою. Документообіг поступово переводився на українську мову. Звісно, що при цьому ні хто не брав до уваги місцеві діалекти, використовувалася виключно літературна українська мова.

Населення краю в період перебування у складі СРСР теж перебувало у досить інтенсивному русі по всій території дуже великої країни: хто виїжджав на навчання у технікуми і вищі навчальні заклади, хтось на заробітки, на великі всесоюзні будівництва, тощо. Розповсюдженими були виїзди, пов’язані з продажем власної сільгосппродукції і перепродаж придбаної сільгосппродукції (спекуляція). Працівники підприємств і установ, а також дітлахи досить часто виїжджали на лікування та відпочинок у санаторії і пансіонати («Будинки відпочинку»). Чимало краян побували у місцях позбавлення волі в зв`язку з вчиненням різних злочинів, як то політичних, так і загальнокримінальних.

Все це, разом з поступовою зміною поколінь і відходом у вічність старшого населення і визначило долю діалекту.

Але, як би то не було, цей діалект є частина нашої культурно-історичної спадщини, про яку не варто забувати!  До того ж, цей розмовник, у тому вигляді, як його викладено, є не суто розмовником або словником, а є також і збірником окремих історичних відомостей.       

 

Отже пропонуємо Вам те, що вдалося зберегти… До розмовника увійшли також назви одягу, інших предметів побуту. Деякі слова можуть збігатися і з сучасною українською мовою, але записані, тому що вживалися в діалекті у дещо іншому значенні, або більш багатозначно. Декотрі з них записані, як такі, що на цей час вже досить рідко вживаються що у селі, що у загальній українській мові і більшість населення і села, і краю і України в цілому вже просто не знають значення цих слів. Такі загальноукраїнські слова відповідно позначені.

 

Пропонуємо всім гвіздівчанам, іншим краянам, скільки б Вам не було років і де б Ви не жили на цей час, приєднуватися до збереження культурно-історичної спадщини предків і, якщо хтось пам`ятає ті чи інші діалектні слова, висловлювання, повідомляти нам в коментарях, або на електронну пошту, що зазначена на сторінці «Контакти». Не хвилюйтеся, якщо Ви не знаєте значення цих слів. Знайдеться, кому пояснити, головне – згадати…

 

Передмова – Олег Кучерявий

 

 

А

 

Ади (наголос на «и») – многозначне, в залежності від інтонації: звернення уваги, в т.ч., може бути — на якісь предмет, виказання здивування, тощо.

 

Б

БАДІКА – старший брат, чоловік старшої сестри.

БАДИЛЛЯ – стебла рослин, напр. – конопель.

БАРДА – вид сокири, що використовувався для тесання.

БЕДЕРЕВКА — водяна бовтушка з кукурудзяної муки. Вживалась, як їжа у голодні часи, а також використовувалася для лікування шлунково-кишкових неінфекційних захворювань (навіть від виразки шлунку). Бедеревку іноді також додавали у смаженицю (див.), що надавало страві особливий присмак.

БЕРБЕК – баран (від молд.).

БЕРДО

БЕСТАРКА – віз без бортів.

БИСАГИ – дві торби з грубої конопляної тканини (такої ж, як для вереток), з’єднані між собою перемичкою, щоб носити через плече. Використовувалися для піших відвідувань базару, або для дальніх переходів і поїздок.

БЛИЗНЯТА – 2 глечики, з’єднані перемичкою, які використовували для доставки їжі на обід працівникам на поле. Зазвичай їх відносили діти.

БРАЧИКУ – хлопче. Використовувалося, як звернення до чоловіка (здебільшого – знайомого, але те не обов’язково), приблизно свого або молодшого віку. Напр., «Мой, брачику!» — «Гей, хлопче!»

Брей! – звернення до конкретної людини меншого або свого ж віку, щоб привернути увагу. Ще аналогічні варіанти: «Мей!» (див.), «Мой!» (див.).

Бугай.

БЕДЕРЕВКА — водяна бовтушка з кукурудзяної муки. Вживалась, як їжа у голодні часи, а здебільшого використовувалася для лікування шлунково-кишкових неінфекційних захворювань (навіть від виразки шлунку).

 

БУГАЙ – крім звичного загальноукраїнського значення, бугаєм також називали музичний інструмент (якщо його можна так назвати), якій виготовлявся з каркасу, обтягнутого шкірою і кінського хвоста; видавав ревіння і використовувався під час маланкування.

БУК – міцна палка. В тому числі, така, з якою майже всі ходили, щоб відганяти псів, або деколи використовували і для того, щоб іншу людину вдарити.

БУРАЧИНЯ – стебла і листя буряка.

БУРДЕЙ – землянка (від молд.)

В

ВАР – компот з свіжих фруктів, в тому числі з диких черешень, або з сухофруктів.

ВЕЛИКА ХАТА – одна з кімнат хати. Більш велика, неопалювана, призначалася для розміщення гостей та великих святкувань. Також там зберігалися речі, які не є повсякденними, зберігався спечений хліб.

ВЕРЕТЕНО – веретено (давне загальноукр.).

ВЕРЕТКА – грубе рядно з конопель, яке вішали на стіни вздовж лавок, накривали ними лавки, а коли вони старіли, розкладали на підлозі. Під час великих лих, що викликали мор (голод, епідемії, тощо), веретки використовували для похорону. Зокрема, під час голодомору 1946-47 років, померлу людину клали не веретку і повільно (наскільки вистачало сил) тягнули до цвинтаря, де й ховали у цій веретці без домовини.

ВІНКІР – комора.

ВІХОТЬ (наголос на «і»)– жмут для розпалювання пічки. Ганчірку (як правило, з бавовни, але якщо не має бавовняної тканини, те з конопляного прядива) ретельно вивалювали та м`яли у попелі і робили з неї тугий жмут, з яким ходили «за вогнем» до сусідів; також жмут скручувався з соломи з метою розпалювання вогню, якщо його не треба була нести далеко.

ВОЛОКІ (наголос на другу «о») – мотузки, які прив’язувалися з 2-х сторін до постолів (див. «постоли») і навхрест утримували обмотки.

ВОГНИЛО (наголос на «и») – кресало з заліза (сталі). Найкраще його робили цигани.

ВОГОРИТИ (наголос на «и») – говорити.

ВУЙКО – дядько. Має походження з Західної України, де здебільшого означає брата матері. У нашій місцевості – також і брата батька, чоловіка тітки. Щонайменше, то має бути родич. Діти повинні були цілувати вуйкові руку.

ВУЙНА – тітка. У Гвіздівцях вживалося рідко. Має походження з Західної України, де здебільшого означає сестру матері або дружину маминого рідного брата. У нашій місцевості – також і сестру батька, дружину дядька.

ВУРДО – молочний продукт, суміш сироватки і сиру (рос. – творога), що получається, коли нагрівається злегка скисле молоко (див. – «звурдилося»). У свій час – улюблена страва дітлахів.

Г

ГАБЛІ – вила з шариками на кінцівках, призначені для навантаження картоплі, буряків та т.п.   

ГЕЗДИ – тут; ось тут; в цьому місці.

ГЕНДИ – ось там; в тому місці;

ГЕМПЕР – молот, кувалда.  

ГЛАДУЩ – глечик для молока. _________________

ГИМНЯКИ – кінські екскременти, які змішували з соломою та використовували для обмазки хат зовні, а також для щотижневого перемазування підлоги.

ГОДИНКИ – зустріч молоді, розвага, поєднана з працею: у день 2–3 дівчини приходили до третьої з куделею, потім іноді приходили з куделями ще дівчата, а деколи і хлопці. Всі сиділи, розмовляли, розповідали байки, новини. Хлопці потроху залицялися до дівчат.

ГОТАР — межа між землями сіл, помість (давнє, від молд.). Помічалася різними позначками. Деколи ставили спеціальні камені з вибитим написом, деколи просто використовували наявні природні і штучні предмети (великі каміння, скелі оригінального вигляду, криниці, дуже старі поодинокі дуби, тощо).

ГРЕБІНКА – чоловіча сорочка, виготовлена з гребінного (див.) полотна.

ГРЕБІННА, ГРЕБІННИЙ – полотно, виготовлене з конопель. Чоловіча гребінна сорочка — гребінка (див.), то є сорочка з конопляної тканини з постійно розстебнутим коміром-стійкою і прямою застібкою, яка носилася навипуск і на талії була перехоплена поясом. У декотрих сорочки були з вишивкою, але такі здебільшого одягали на свята та при поїздках у гості. Але навіть у заможних це, зазвичай, була лише одна така сорочка на дуже багато років. Діти, в основному, бігали у довгих «гребінних» сорочках. Гребінні штани – чоловічі штани, що виготовлялися з конопляної тканини. Під штани чоловіки одягали «гребінні» кальсони. Іншої нижньої білизни не було. Основним одягом жінок була довга гребінна сорочка і спідниця. Святкові сорочки деколи мали вишивку верхньої частини та на рукавах чорними та жовтими нитками, а в нижній частині сорочки попереду завжди була вишивка, яку називали «пітічка». У декого були «сакізові» святкові сорочки (у чоловіків – теж), виготовлені з краще вибіленого самотканого конопляного полотна, або навіть з полотна, виробленого з придбаних вовняних ниток. Такі нитки продавали у великих мотках, коштували вони дуже дорого. На голову жінки одягали «гребінні» платки чорного або помаранчевого кольору.

ГРОМАДА – огорожа з навісом для худоби (корови, кози, вівці).

ГРОМАДИТИ – підгортати сіно.

ГУБИ – загальна назва грибів. Губами також називають гриби — сироїжки.

ГУБКА – маленький жмут для розпалювання вогню кресалом з кременю. Виготовлялася з натуральної (у принципі, інших раніше не було) ганчірки, в яку ретельно втерли попіл. Як варіант – використовувалися висушена губчаста серцевина великого квітколожа суцвіття соняшнику, також ретельно вим`ята у попелі. Чоловіки носили губку, разом з кресалом і кременем у чересі.

ГУДИННЯ – гудиння (загальноукр.; рос. – «ботва»).

ГУДЗИКИ – досить розповсюджена гра «в гудзики» (можливо – загальноукр.). Діти набирали, де мали можливість, різноманітні гудзики, ставали біля дощатого плоту. Один гравець кидав гудзиком об дошку плоту, ґудзик падав на землю. Другий також кидав свій ґудзик у дошку плоту, але при цьому намагався розрахувати силу удару таким чином, щоб його ґудзик упав біля гудзика першого гравця на відстані не більш як долоня руки. Якщо він розрахував правильно, він забирає ґудзик першого гравця. Якщо не вдалося правильно кинути, перший гравець забирає собі ґудзик невдахи. Ця гра була досить захоплюючою. Бувало, що біля одного дощатого плоту (а їх у селі було не багато, в основному – у центрі) для гри збиралися по 30–40 дітей одночасно. Виникали проблеми і з гудзиками. Бувало, що тогочасні «ігромани», які геть програлися, зрізали у батьків з одягу гудзики для того, щоб мати змогу пограти ще. І, природно, що за це потім добре получали ременем або навіть буком (див. – «бук»).

ГУДКА – вирізана з гнучкого дерева пружна палка. Здебільшого використовувалася для гри «в гудки».  Найбільш придатними для гудки були ліщина, а ще краще – жовта верба. Вирізану нетовсту палку очищували від кори, ретельно висушували. При грі гравців завжди було двоє. Суть гри в тому, щоб зігнувши та цим самим напруживши «гудку», запустити її таким чином, щоб вона переповзла через іншу палку, яку другий гравець виставляє на землі поперечно за 2 метри від першого гравця. Потім цю контрольну палку переставляють і знову все повторюється. Гра вимагає від гравців вміння правильно вибирати палку для «гудки», вміння її обробляти і досить значного тренування.

ГУТЕЯ – айва.

Д

Деркач. Такій розмальований був рідкісним. Та і конструкція могла бути іншою, в залежності від майстра.

ДЕРКАЧ — відносно складна механічна іграшка, вирізана з дерева, що складалася з різаного шестеренчастого валу між двох плашок, до якого прикріплена ручка. «Деркач» крутили за ручку і при цьому по валу клацала тоненька плашка, прикріплена до перекладини. У принципі, в різних варіаціях, була розповсюджена у всіх українських, а мабуть і неукраїнських селах. 

ДЗВОНИ — гра з палками. Дещо небезпечна. Двоє гравців вибирають рівні очищені палки. Один з них, бере палку одною рукою, долоню іншої руки складає трубкою, вставляє палку в цю «трубку» і поштовхом за кінець палки підкидає її через цю «трубку» вертикально уверх, намагаючись підкинути якнайвище. Іншій гравець намагається підкинуту палку збити своєю палкою.

ДРЕВИТНЯ – пеньок для рубки дров.

ДРУКАТИ – сплітати нитки.

ДУКІЯ – свято на честь Святої Євдокії Геліопольської, що відзначається 14 березня. Це свято також називали «Явдоха» («Явдоха з водою, а Юрій з травою».). Так само (Дукія) називали жінок з офіційним ім’ям Євдокія.

Ж

ЖАРОВНЯ – деко (рос. – протвень).

ЖИНТИЦА – сироватка.

ЖУВАЧКА – жуйка.

З

 ЗАВДАТИ – стосується підготовки до чогось, або початку якогось процесу, здебільшого кулінарного: напр., «завдати тісто». Відповідно до загальноукр. – в сенсі «завдати удару», або т.п., не вживалося. У такому випадку казали: «Нанести удар».

ЗАХВОЙДАВ – замастив одяг (штани або взуття).

ЗВУРДИЛОСЯ — молоко, яке намагалися закип’ятити, внаслідок того, що воно вже було злегка прокисле, перетворилося у суміш сироватки і сирної маси. При цьому получався напій – «вурдо» (див.)

ЗДОЙМИТИ, ЗДІЙМАТИ – зняти, знімати (напр., «здоймив з печі»). Варіація – «здіймив». В радянські часи навіть перейшло у інші сфери, напр. – «здоймати кіно».

ЗОШКИ – гра, мабуть одна з найбільш захоплюючих для гвіздовецьких дітлахів наприкінці 40–х років ХХ–го сторіччя, завезли її приїжджі дітлахи з інших регіонів. Здебільшого у неї грали учні в школі під час перерв між уроками. Всі настільки захоплювалися цією грою, що лише тільки і чикали на перерву, а перерви завжди не вистачало. Для цієї гри відливали з свинцю «зошку», яка за формою и розмірами була десь, як копійка. Свинцю тоді всюди вистачало – у дітлахів було повно куль від різної зброї. У «зошці» пробивали 2 отвори і обшивали кожушиною (нитками або проволокою), ворсом назовні. Потім підкидали «зошку» рукою і починали її безперервно підбивати ногою, як футболісти «набивають» м’ячем на тренуваннях. Переможцем є той, хто більше наб’є. Дуже цінувалося вміння набивати з різними обертами, боковою стороною ноги, навіть були такі, що п’яткою це могли робити. Іноді грали на копійки.

Заріз о – от зараз, ось зараз, на цей момент.

І

 ІМНЯ – ім`я.

К

КАГЛА — (для грубки).

КАЖАПУХОВА – байкова, з байкової тканини. Більш заможні селяни мали придбані в торгівлі байкові сорочки, які чомусь називали «кажапуховими». Але навіть у заможних це, зазвичай, була лише одна така сорочка на дуже багато років.

КАНТАРЬ – невеличкі ручні ваги (від молд.).

КАРТОПЛІ – картопля. Вживалося і звичайне – «картопля», але «картоплі» використовувалося для позначення множинній варіації: «Посадила картоплі», «Зібрав картоплі».

КАТРИНКА — обмотка з вовни або з бавовняної тканини, груба (майже як веретка), чорного кольору, або смугасту. Катринка була завжди дуже гарно вишита. Катринкою жінки обмотувалися ззаду заміст спідниці, спереду краї зчіплювалися або затягувалися шнурами, а один нижній край завертався кутом, таким чином, щоб було видно вишивку на сорочці – «пітічку». Довжина катринки – до двох третин голені.

КЕЛЬМА – мастерок (інструмент).

КЕПТИНА – дошка з набитими цвяхами для розчісування конопель при підготовці прядива, пряжи.

КІШ – віз з високими бортами.

КЛАКА – толока (від молд.). Спільна праця для будівництва, риття криниці, тощо. Зазвичай на клаку збиралися сусіди і родичі.

КЛАНЯ — міра сіна, приблизно – 30 хороших снопів.

КЛЕПКА – пробка в діжці. Інше значення – розуміння, розум («Май клепку в голові»).

КЛЕВЕЦЬ – молоток.

КИСИЛИЦЯ – узвар з недостиглих плодів (ягід, сливок).

КОВБОК – невеличка колода або відрізок не тонкої гіляки.

КОМЕН — для грубки

КОМОНАК – напівсвяткова бурка з капюшоном, виготовлена з грубого сукна, як правило сірого кольору. Деколи їх для красоти особливим чином обшивали тасьмою. Одягали бурку, в основному, лише тоді, коли їхали далеко кіньми у холодну погоду.

КОНТРАБАЦЬКИЙ – контрабандний. Товар контрабандного походження. Слово з`явилося у часі румунського панування у період 1918-40 років.

КОПЕСТРА – упряж для корови.

КОЦЮБА – те саме значення, що і в загальноукраїнській мові – «коцюба», рос. – «кочерга», тобто інструмент для вигрібання золи і жару з печі. На відміну від більш наближених часів, колись вироблялася з дерева у формі сапи (хоча, мабуть так було повсюдно в Україні і не лише в Україні).

КРОСНА – ткацький верстат.

КУГУТ – півень.

КУДЕЛЯ – куделя (загальноукр.).

КУКУРУДЗЯНКА – стебла кукурудзи для годування корів, кіз, вівців.

КУФЛЯ – чашка велика.

КУФЛЯТКО – чашка маленька.

КУЧМА — шапка зі смушки. Якість вичинки кучми яскраво розповідала про багатство і суспільний статус її власника.

Л

ЛАНДАН – кущ конопель, якій висівали суто для вирощування насіння. Ландани висаджували на значній відстані одне від одного і тоді вони виростали товстими, давали багато насіння. Це насіння згодом використовувалося для вживання в їжу, а також для посіву конопель на ткацькі потреби. Примітка: насіння не містить наркотичних речовин.

ЛЕЖАНКА – лежанка (загальноукр.), але у Гвіздівцях це слово використовувалося суто для позначення дерев’яної лежанки, яка розміщувалася між грубкою і піччю, або між піччю і стіною. Під нею складалися дрова.

ЛЕМІЖ —  (деталь плуга).

ЛІПАКИ – коров’ячі екскременти на землі. У висушеному вигляді використовувалися для розігрівання грубки і підтримки вогню.   

ЛОЗНИЦЯ – пічка для сушіння фруктів або копчення сливок.

ЛОМАКА – палка; поліно.

ЛЮШНЯ — (для воза)

М

МАЛАЙ – темний хліб з грубої муки, перемішаної з висівками («Малаю, малаю, за хліб тебе маю…»).

МАНКАРІКА – страва, закуска їз курячого м’яса, моркви, цибулі

МАРТАК — (для перекриття даху)

МЕДІВНИК – праник, посипаний цукром.

МЕЛЕШТЕВКА – палка для перемішування кукурудзяної муки при варінні мамалиги.

МІТКИ – хутро, що підготовлене для крашення.

МИСНИК – шафа або полки для посуду. Деколи вживалося слово «намисник».

МИШИНИ — теплі чоловічі брюки з овечої шкіри на хутрі.

МНЯСО – м’ясо.

Мей! – звернення до конкретної людини або декількох людей меншого або свого ж віку, щоб привернути увагу (молд. походження). Ще аналогічні варіанти: «Мой!» (див.), «Брей!» (див.).

Мой! — звернення до конкретної людини або декількох людей меншого або свого ж віку, щоб привернути увагу (молд. походження — від «Мей!» аналогічного значення). Ще аналогічні варіанти: «Мей!» (див.), «Брей!» (див.). Цікаво, що в українських селах західної частини Чернівецької області (наприклад – Кіцманщина) використовували таке ж звернення в варіації «Моу!».

Мой, брачику! – в залежності від інтонації, може використовуватися як звернення до чоловіка, хлопця, приблизно свого або молодшого віку, як загальноукр.: «Гей, хлопче!»; а може означати дуже велике здивування і при цьому не має значення вік та навіть стать людини, в розмові з якою це сказано.

Мой, мой, мой! – в залежності від інтонації: висловлювання здивування або шкодування про щось (молдавського походження від «Мей, мей!» аналогічного значення). Напр., то саме «Мой, брачику!»

Молоко від бугая – конопляне «молоко». Розтерте в макітрі насіння конопель, залите водою. Вживали з коржом, мамалигою, а також використовували, як заспокійливий засіб, в тому числі для маленьких дітей. Примітка: насіння і конопляне «молоко» не містить наркотичних речовин.

МОЧАЛЬНИКИ – маленькі шматочки коржа, намочені в воді і виваляні у маковому насінні. За можливості мочальники підсолоджували.

МОЧАР – надмірно волога ділянка землі, або ділянка, яку постійно заливає водою під час дощів, на якій вода стоїть дуже довго.

Н

НАЙ – нехай, хай («най буде» — нехай буде).

НАЛІСНИКИ – млинці.

НАНАШКО – посаджений батько на весіллі (від молд.).  

НЕЛЯПКА – теля до річного віку.

НОГВИ – діжка для замочування одягу перед пранням. Змочували в золі.

О

ОБІЦЦЯ – килимок на стіну.

ОБОРА – загорожа для свиней.

ОБОРНА – нужник.

ОКАЗІЯ – несподівана новина.

ОНДИ

ОПОЛКА – торба для годівлі коня. В більш давні часи виготовлялися з конопляного полотна (такого самого, як веретки (див.)), у більш наближені часи (десь з 50-х рр.. ХХ ст.) – брезентові, придбані в торгівлі.

ОРЧИК —  (для воза).

П 

ПАРТА – команда корові посунутися вбік (від молд.).

ПАСМО

ПЄЛІМЄНІ – пельмені.

ПЕРЕЇДИ – об’їдки сіна.

ПІТІЧКА — вишивка нижньої частини жіночої гребінної (з конопляної тканини) сорочки.

ПЛАТІЯ – плов (страва).

ПОЛУМИСОК – велика тарілка.

По межі люди – тобто, серед багатих, грамотних, високопоставлених, поважних людей, десь у містах, або на якихось зібраннях («Я був по межі люди»).

ПОСИДІНЬКИ – варіація вечорниць для більш старших поколінь, в тому числі – сімейних. проводилися увечері у когось в хаті. Горілку та інші алкогольні напої під час таких заходів не пили десь аж до 50–х років ХХ–го сторіччя. Більш молоді співали, деколи танцювали, вели між собою розмови. Старіші на посидінках розмовляли про новини і дуже часто обговорювали відомі їм факти з історії села. Звісно, що також співали разом. Дітлахи лежали на печі і слухали, роззявивши роти.

Постоли

ПОСТОЛИ – взуття з сиром`ятної шкіри з причепленими волоками (мотузками для обмоток). Фактично, то є шматок шкіри, який охоплював стопу ноги і по краях стягувався навколо стопи «волоками» — тонким сиром’ятним ременем, кінцівки якого виходили позаду і обмотувалися навколо голені. Постоли були дуже м’яким взуттям, ходити у якому було досить зручно. У холодну погоду і взимку їх носили з онучами з будь якої тканини, здебільшого – з решток якогось старого «гребінного» або вовняного одягу. Постоли поступово протиралися на підошвах, але їх продовжували носити до самого моменту, коли взагалі не залишалося а ні клаптику шкіри на підошві взуття, тобто фактично ходили по землі в онучах, які рештками постолів і волоками лише підтримувалися. У післявоєнні роки (десь до 1950 року) теж продовжували ходити у постолах, а дехто із людей старшого покоління – і пізніше. При чому, тоді їх часто робили вже не зі шкіри, а з старих чи пошкоджених резинових автомобільних покришок або камер.

ПРАЗНИК – храмове свято. Інші свята називали саме словом «свято».

ПРАЖИНА – довга палка. Наприклад використовувалася для збивання плодів з дерев, зокрема, горіхів.

ПРАНИКИ — саморобне печиво.

ПУЖАЛНО (наголос на «у») – пружинна палка для батога, яким поганяли коней (рос. – кнутовище).

ПУЩЕНА (наголос на «у») – свято Масляна. Ще одна «Пущена»  передує різдвяному посту.

Р

РАФА – сито для сіяння піску.

РОЖА – мальва.

РУМИКАТИ – жувати жуйку (корова або вівця).

С

САРАКУ (наголос на другу «а») – висловлювання жалю (походить від молдавського «серачь» (sărac) — бідний). Однак, в селі вживалося не для позначення майнових статків, а саме, як висловлювання жалю. При зміні інтонації може позначати здивування, наприклад: «Сараку, як сніг посилився!».

САРАЧЕНЯ, САРАЧЕНЯТКО (наголос на «я») – бідний, бідненький. Як і попереднє слово «сараку», походить від молдавського «серачь» (sărac)), вживалося не у зв`язку з майновим станом, а саме, як висловлювання жалю, співчуття.

СВИНКИ – гра (можливо, загальноукр.). Різновиди цієї гри, що стала прообразом хокею і гольфу, є у більшості народів. У Гвіздівцях і навколо виглядало це таким чином: у центрі обраного для гри рівного земляного майданчику викопувалася невеличка ямка, яку називали «дуча». Приблизно на відстані 2,5 метра від цієї ямки, по колу викопувалися такі ж самі ямки по кількості гравців, за мінусом одного. Тобто, якщо гравців було 5, то 1 ямка у середині та 4 ямки навколо. З дерева вирубався або випилювався «ковбок» – на кшталт сучасної хокейної шайби. Кожен гравець мав «бук» – звичайна палка, загнута на кінці, яка віддалено нагадує сучасну клюшку для гри у гольф або у хокей. Той, хто «пасе», стає з «буком» біля «дучи», решта намагаються своїми «буками» заштовхати «ковбок» у «дучу». Завдання того, хто «пасе», не допустити потрапляння «ковбка» у «дучу» і, як тільки від відбив своїм «буком» «ковбок» від «дучи», відразу намагається встромити свій «бук» у ямку того гравця, який рвався до «дучи», а той у свою чергу намагається цьому завадити. якщо не завадив, то вже він далі «пасе».

СВЯТОШНИЙ (наголос на «о»)– святковий.

СЕМИНЦАРЕ, СЕМИНЦАР – дуб, що дає багато жолудів. Походження від молдавського і румунського «семінцеле» (semințele). Такі дуби, зазвичай, ретельно берегли у лісах для забезпечення збереження лісового фонду. Їх також використовували в якості позначок хотарів (див. – «хотар»).

СКЛАДЧИНА – варіація вечорниць. Як правило, проводилася лише чотири рази на рік: на третій день Різдвяних свят, Великдень і на заговини — перед Великим постом і Пилипівкою. Назва походить від того, що дівчата й хлопці «складались» продуктами і деколи невеличкими грішми та влаштовували спільні розваги з вечерею, музикою й танцями. В обов’язки дівчат входило приготувати вечерю, а для цього вони зносили до хати, де мав відбутися цей захід, хто що мав: одна — муки на вареники, друга — сиру, капусти, третя — масла, сметани тощо. В обов’язки ж хлопців входило забезпечення музикою, спиртними напоями (хоча алкоголю вживали не багато) й також солодощами для дівчат: цукерками, медяниками, марципанами.

СКОРО – швидко; незабаром (слово «незабаром» взагалі не вживалося і було для більшості населення не зрозумілим за значенням).

СЛОЇК – керамічна ємність з широким горлом у формі банки.

СМАЖЕНИЦЯ – яєчня з бринзою або з цибулею (все перемішується, посипається сіллю і смажиться). В якихось особливих випадках може бути додане сало, але то рідкісне явище. Іноді у смаженицю при смаженні додавали бедеревку (див.)

СОФА – на деяку відміну від загального значення, вживалося для позначення дерев’яного дивану з ручками або без, але обов’язково, зі скринею під низом.

СТИЛЕННЯ – перекриття даху, яке робилося з дерева і обмазувалося глиною.

СТИРТА – скирта сіна.

СУНДУК – скриня невеликого розміру. Слово «скриня» вживалося для позначення великої скрині.

Т

ТЕГАЯ – сковорідка, пательня.

ТЕРЛУЮТЬСЯ – корови, вівці в обідній час жують жуйку.

ТІЖУРКА – жіноча куртка з грубого домотканого сукна, яку носили в холодну погоду. Це майже те саме, що чугаїна (див.), але більш жіночого вигляду. Слово походить від слова «тужурка».

ТІЛКО (наголос на «і») – скільки (запитання).

ТИЗИК – висушені екскременти великої рогатої худоби, що використовувалися для підтримки вогню у пічці. Інша назва – «ліпаки» (див.)

ТОЛОКА – пасовисько.

ТРЕВКА – корито для годування свиней.

Ф

ФАЙНО – гарно, добре.

ФІРТКА – хвіртка.

ФАЦА – якщо дослівно – обличчя (від молд. «фаца» (față) – обличчя), але використовувалося виключно замість слова «совість» («Май фацу» — «май совість»). Натомість, на обличчя казали — «лице».

ФІРТКА – хвіртка.

ФОЛЮШІ – ткацька машина періоду румунських часів, яка виготовляла тонке сукно. Відомо, що підприємство, що мало таку машину, знаходилося в Бричанах і заготовлювачі їздили по всіх селах, збирали домоткане сукно і вовну для переробки і назад привозили сукно, доброї якості. Слово мабуть походить від назви фірми – виробника. Але то є припущення.

Х

Хотарний камінь кінця 18-го — початку 19-го століть. На фото — хотарний камінь, що розділяв межі земель сіл Ожеве і Білоусівка.

ХАТЧИНА – одна з кімнат хати, та в якій була піч, яка обігрівалася, в якій жили, спали, їли. Інша, неопалювана кімната називалася – «Велика хата».

ХОТАР – межа між землями сіл, помість (давнє, від молд.). Помічалася різними позначками. Деколи ставили спеціальні камені з вибитим написом, деколи просто використовували наявні природні і штучні предмети (великі каміння, скелі оригінального вигляду, криниці, дуже старі поодинокі дуби, тощо).  В українізованій варіації – «готар» (див.).

Ц

ЦЕБЕР – велике дерев’яне відро, виготовлене з дубових дошок; велика дерев’яна діжка, охоплена обручами, у яку поміщалася до поясу доросла людина і яка використовувалася для миття всієї сім’ї щосуботи.

ЦЕБРИНЯ – верхня частина криниці

ЦІВКА – набір пряжи для ткання.

ЦІП – інструмент для обмолоту зерна (дві палки, з’єднані цепом).

ЦІЛЮВАТИ – цілувати.

Ч

ЧЕКАЛО

ЧЕКАН – молоток (від молд.).

ЧЕРЕС (наголос на першу «е») – широкий чоловічий пояс з шкіри, прикрашений різноманітними ґудзиками та іншими подібними прикрасами. З правового боку на чересі була «калитка» — кишенька для паперових грошей і окремо кишенька для монет. З лівого боку на чересі була кишенька для кременю, металевого кресала та губки (див.). Святкові череси ретельно прикрашалися. Череси були ознакою значимого достатку у селян-чоловіків, він був далеко не у кожного «середняка». Чим більше був прикрашений черес, тим більш він був дорогий і відповідно підкреслював соціальний статус господаря.

ЧЕРЕСТЕЇ – дерев’яна кругла тринога на 3-х ніжках для приготування їжі.

ЧУГАЙ (наголос на «а») —  чоловічій плащ з рукавами і зав’язками, коміром-стійкою, виготовлений з темно-кольорового більш тонкого домотканого сукна, у декотрих, навіть, обробленого на фолюші (див. – «фолюші»). Використовувався в якості напівсвяткового одягу.

ЧУГАЇНА (наголос на «ї») – чоловіча куртка з грубого домотканого сукна.

ЧУХАНКА – короста (рос. – чесотка).

Ш

Ша – «тихо!, «мовчи!»

ШАЛОК — придбана хустка, здебільшого – «контрабацький» (див.), завезений контрабандою через Дністер з території СРСР. Такий шалок висів завжди у «великій хаті».

ШОПА – приміщення для худоби. Шопою також називали літню кухню, у кого вона була.

ШТЕЛЕВАГА – деталь воза.

Я

ЯЄШНИК – гриб моховик.

ЯЄШНЯ – яєчня.

  

ГВІЗДІВЕЦЬКИЙ  ІМЕННИК

Чоловічі імена, а також чоловічі і жіночі по-батькові

Частина чоловічих імен, що використовувалися, щонайменше з кінця 18-го ст. і використовуються досі, були і є звичайними для всіх українців, не мали і не мають відмінностей, притаманних лише Гвіздівцям або краю. Ми їх просто перелічимо на початку і не будемо виділяти окремо: Андрій, Антон, Василь (рус. — Васілій, молд. – Василє), Іван,  Максим, Михайло, Павло, Яків.

А

Алекса  — Олекса. використовувалося офіційно, щонайменше з кінця 18-го ст. і, щонайменше, до середини 20-х р.р. 20-го ст.

Андрон — використовувалося щонайменше з кінця 18-го ст. і мабуть до 20-х р.р. 20-го ст.

В

 

Ванько. Давнє: прослідковується в 1-й половині 19-го ст.

Віхтеній – Юхим. Варіація незрозумілого походження. В документах зазначалася, як правило, російськомовна варіація – Єфим, Євфімій. «Єфим» використовувалося і в побуті. Укр.- «Юхим» не вживалося взагалі.

Г

Григір, Григорь – Григорій.

Грицько – використовувалося на початку 19-го ст., в подальшому у Гвіздівцях не прослідковується, хоча, наприклад і в 2-му ст. існувало прізвисько «Гриць».

Д

Дьордій – варіація імені Георгій з молдавським ухилом.

Є

Євстафій — використовувалося офіційно, щонайменше з кінця 18-го ст. і, щонайменше, до середини 20-х р.р. 20-го ст.

Єфтєній — використовувалося офіційно, щонайменше з кінця 18-го ст. і, щонайменше, до початку 20-го ст. Мабуть це також варіація імені Єфім (укр. – Юхим). Див. також «Віхтеній».

Єфтодій. Використання прослідковується в 19-му ст.

І

Ілько – Ілля; по батькові — Ільків. Використовувалося в такій варіації офіційно і неофіціно, щонайменше з кінця 18-го ст. і, щонайменше, до середини 20-го ст.

Іосіп – Йосип. Використовувалося в такій варіації офіційно щонайменше з кінця 18-го ст. і, щонайменше, до 20-х р.р. 20-го ст.

К

Константин – Костянтин. В загальноукраїнському варіанті ни коли не використовувалося.

Кифор (наголос на «и») – Нікіфор. Варіація – «Кифір».

Л

Левонтій – Леонтій. Використовувалося в такій варіації офіційно щонайменше з початку 19-го ст. і в побуті, щонайменше, до 40-х р.р. 20-го ст.

М

Маноїлій. Давнє: прослідковується в 1-й половині 19-го ст.

Матей – Матвій. Використовувалося в такій варіації офіційно і неофіціно, щонайменше з кінця 18-го ст. і до 40-х років 20-го ст.

Мойса – Мойсей. Використовувалося в такій варіації офіційно і неофіціно, щонайменше з кінця 18-го ст. і до 40-х років 20-го ст.

Н

Назарій. Прослідковується в 2-й половині 19-го ст.

Николай – Микола.

Ничипор – Никифор, Никифір. Давнє: прослідковується в 1-й половині 19-го ст. Є схожа загальноукраїнська варіація – «Ничипір».

О

Онуфрій. Використовувалося офіційно і неофіціно, щонайменше з кінця 18-го ст. У 20-му ст. не прослідковується.

П

Пантелеймон. Використовувалося офіційно, щонайменше з кінця 18-го ст. і до 20-х рр. 20-го ст. Мабуть більше, в т.ч. і пізніше, використовувалося «Пентелей».

Пипло – давнє, було досить розповсюдженим наприкінці 18-го – на початку 19-го ст.ст. В подальшому не прослідковується.

Прокопій, Прокоп

Порфірій – використовувалося, щонайменше в кінці 19-го, на початку 20-го ст. Румунська церковна влада таку варіацію не визнавала, записувала «Парфеній»; при цьому, ім`я Парфеній використовувалося самостійно з початку 19-го ст. і до румунської окупації, як окреме ім`я.

С

Сімеон. Давнє: прослідковується в 1-й половині 19-го ст.

Сільвестр. Використання прослідковується в 2-й пол. 19-го ст.

Сміхій. Давнє (початок 19-го ст.), рідкісне, мабуть походженням від переселенців з Росії.

Стефан. Використання прослідковується в 1-й пол. 19-го ст.

Сяня – Олександр. Деколи використовувалася варіація – «Сюня». Син, дочка Олександра – «Сянів», «Сяньова», «Сюнів», «Сюньова».

Т

Танас, Танаско – Афанасій. Син, дочка Афанасія – «Танасків», «Танаскова». Існувала і більш давня варіація 1-ої половини 19-го ст. – «Танашко».

Тинофій – Тимофій.

Тодир, Тодор, Тодорівна – варіація молдавського походження імен Федір, Федірівна. Використовувалося щонайменше з кінця 18-го ст. і до середини 20-го ст.

Тодосій – Феодосій. Прослідковується з 1-ої пол. 19-го ст.

Трофан – Митрофан. Використовувалося щонайменше з кінця 18-го ст. і до середини 20-го ст.

Ф

Феодосій. використовувалося офіційно і неофіціно, щонайменше з кінця 18-го ст. Після 20-х років 20-го ст.  не прослідковується.

Филип – Пилип. Загальноукр. — «Пилип» раніше взагалі не використовувалося ні в офіційному написанні, ні в побутовому спілкуванні.

Фтеодор. Прослідковується в 19-му ст.

Ш

Штефан – Стефан, Степан. Використовувалося в такій варіації офіційно і неофіціно, щонайменше з кінця 18-го ст. В подальшому не прослідковується.

Я

Яким – давнє: використовувалося офіційно і неофіціно, щонайменше з кінця 18-го ст. В подальшому не прослідковується.

 

&&&

 

Жіночі імена

Частина жіночих імен, що використовувалися, щонайменше з кінця 18-го ст. і використовуються досі, були і є звичайними для всіх українок, не мали і не мають відмінностей, притаманних лише Гвіздівцям або краю. Ми їх просто перелічимо на початку і не будемо виділяти окремо: Анна, Ганна,

А

Акілина. Мабуть, від рос. «Акуліна». Прослідковується з 1-й половини 19-го ст. Варіація – «Килина» у побуті існувала до середини 20-го ст.

В

Варвара. Прослідковується з 1-й половини 19-го ст.

Г

Гафія – Агафія. 

 Д

Дукія – Євдокія. З початку 19-го ст. прослідковується (в т.ч. в офіційному церковному написанні – «Докія»).

Є

Єлена – Олена. «Олена» раніше взагалі не використовувалося ні в офіційному написанні, ні в побутовому спілкуванні.

К

Килина — мабуть, від рос. «Акуліна». Прослідковується з 1-й половини 19-го ст. в варіації «Акілина». Варіація – «Килина» у побуті існувала до середини 20-го ст.

М

Макріна. Прослідковується використання в кінці 18-го – на початку 19-го ст.ст. Ім`я давньоримського походження, мабуть перейнято від молдованів

Маруся, Маня – Марія.  Всіх дівчат і жінок на ім’я Марія називали виключно «Маруся» або «Маня».

Матрина — Матрона. Давнє, використовувалося десь до 40-х р.р. 20-го ст.

П

Патя – Пелагія. Рідко використовувалося, здебільшого, це була дитяча варіація імені, яка згодом у декого укорінювалася і в старшому віці.

С

Софронія. Давнє: прослідковується на початку 19-го ст.

Т

Тодоска. Давнє: прослідковується в 1-й половині 19-го ст.

М І Р И

 

ФАЛЬЧА — __________.  Множ. – «фальч». Давне, приблизно 18 ст. – 1-ша половина 19 ст.

 

Останнє поновлення розмовника – 27.03.2020 року

 

Слова, вислови, імена записані і надані для публікації Кучерявим Олегом Петровичем, Кучерявим Петром Порфіровичем (Парфенійовичем), Гангалом Василем Іллічем (помер у 2018 р.), Видишем Юрієм Олександровичем, Дончу (Бойко) Галиною Миколаївною, а також ще деякими вихідцями з села, які виказали бажання залишитися невідомими. 

 Оформлення електронної версії на сайті – Андрій Грушецький.

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

2 комментария к “Гвіздівецькій розмовник, а також історичні імена і міри”

  1. Можу пригадати таке
    толока — пасовисько
    перейди — відходи їжи худоби
    гезди, генди, онди — не знаю, як описати правильно, мабуть зясуєте
    кіш — віз високий

  2. Дякуємо п. Миколо, сподіваємось, що й інші приєднаються.

Залишити коментар