01 rus1У центрі села Гвіздівці стоїть одна з самих великих і гарних на теренах нашого краю церков. Крім того, це одна з самих старих великих церков, яку навіть за радянських часів ні коли не закривали і вона безперервно слугувала православним віруючим не лише Гвіздівців, а і багатьох сусідніх сіл з часу завершення будівництва, тобто – з 1870 року, незважаючи на революції, окупації та зміни влад. Та нажаль історичні буревії таки зачепили церкву: вона вже не може похвалитися старовинними іконами і книжками, яких колись було дуже багато, та які на жаль у свій час геть розікрали, замінивши на менш старі і не коштовні, за винятком фресок. Дещо просто згинуло… Та все ж церква діє!

Наш сайт вже публікував статтю, присвячену одному з священиків гвіздовецької церкви — Лампадію Озерянському. Сьогодні ми публікуємо статтю, присвячену історії храму і всім священослужителям ХІХ-го — початку ХХ-го ст.ст., імена яких вдалося встановити. Одночасно просимо всіх, кому відомі додаткові відомості щодо історії церков села Гвіздівці і відносно їх священослужителів — повідомити нам.

Коли саме у Гвіздівцях була збудована перша церква, нині сказати не можливо. Пройшли століття, край потопав у несчислених війнах, одна з одною мінялися влади. При цьому канули в минуле небагаточисленні письмові джерела, з яких можна було б визначити цю важливу для гвіздівчан дату. Можемо тільки сказати, що у другій половині XVIII ст. мешканці Гвіздівців ходили молитися у невелику церкву, яка за сучасними уявленнями більше нагадувала звичайну хату, ніж культову споруду. Водночас вміститися у такій церкві могло приблизно 20 парафіян разом з духовними особами.

Причиною тому було не стільки економічний стан населення, скільки політичні обставини. Як відомо, в ті часи Гвіздівці знаходилися під владою Османської імперії. Турки в Бессарабії та й взагалі в тодішній Молдавії забороняли будувати православні храми, тому в селах, як правило, будували мало примітні церкви-хатини, які були позбавлені розпізнавальних елементів православної церкви та наддахових хрестів[1] .

Перша ж документально підтверджена на цей час церква була побудована у 1795 р. ЇЇ освятили на честь Архангела Михаїла і називалася вона – Архангело-Михайлівська. Церква була простенька. Згодом, у 1812-му чи 1813-му роках, під час, так би мовити, інвентаризації бессарабських церков, її описали наступним чином – «дерев’яна, помазана глиною, у всім ветха; покрита соломою; одежами й книгами скудна»[2] .

фреска

Але при всій бідності, як ми можемо припустити, священикам в Гвіздівцях жилося не погано. Під час перепису населення Бессарабії в 1817 р., коли село належало поміщику Іоанну (Іону) Немешеску у Гвіздівцях числилося: «2 священика, 2 дячка, 1 паламарь[3]». Взагалі цей поміщик доволі добре ставився до духовенства, при ньому появився так званий «священицький садок», з якого годувалися місцеві священики та їх сім’ї.

У 1870 році у селі було побудовано нову церкву, яку було освячено на честь Святого Дмитра. Вона стоїть і діє до цього часу. Побудував її власним коштом поміщик Самсон, якого це зобов’язав зробити суд – як покарання (чи це була така на той час одна з умов звільнення від покарання) за значний злочин: поміщик начепив на свої коні якісь особливі дзвоники, які було можна чіпляти лише на коні великокняжих осіб.

Відзначимо, що при Самсонах священикам у Гвіздівцях жилося не так вільно як при Немешескові. Вони відзначалися «тяжким характером», і здружитися з ними міг не кожний священик. Тому при за часів їх панування був період коли священики у Гвіздівцях надовго не затримувалися. Але при цьому, відомо й інше – поміщиця Є.Є. Самсон не жаліла грошей на саму церкву. На її кошти був відновлений іконостас, а так само закуплений додатковий інвентар (?).

Не були байдужими до церковного життя й відомі бессарабські орендатори, гвіздівецькі поміщики Бібері. На їх кошти, а так само на кошти селян на початку XX ст. у церкві був зроблений ремонт. Поміщик, відомий поет свого часу Платон Бібері всіляко допомагав сім’ї священика Михайла Холдевича, а так само вдові о. Лампадія Озерянського, матушці Олександрі.

Нижче приводимо данні про деяких духовних осіб (священиків, дяків, паламарів і псаломщиків) які служили при церкві с. Гвіздівців в XIX ст. – 1919 р. Джерелами при складанні списку послужили: «Кишинівські єпархіальні відомості» (1867 — 1917)[4] , «Церковні відомості» (1888 — 1917) [5], «Лумінеторул» (1908 — 1925)[6] , «Сповідні розписи про людей православного сповідання бувших і не бувших у святого причастя, з 1821 по 1852 роки Хотинського повіту села Гвіздоуц по Архангело-Михайлівській церкві»[7], а також інформація отримана від місцевих жителів.

СВЯЩЕНИКИ

Нагивський [8] Ніколай (рос. — Нагивский Николай), служив священиком у Гвіздівцях на початку 19-го ст., помер в період до 1822 року.

Шимановський Леонтій (рос. — Шимановский Леонтий), 1753 року народження, почав служити священиком у Гвіздівцях напевне в період з 1808 до 1812 років (деякій період спільно з о. Ніколаєм) і служив до 1824-25. У цих роках він помер.

Кирилович Василій (рос. — Кирилович Василий), 1798-1790 року народження, служив священиком у Гвіздівцях одночасно з о. Л.Шимановським, напевне був призначений після смерті о. Ніколая, щонайменше — з 1822 року і десь до кінця 1840-х років, коли і помер [9].

Міхалєвич Єлісєй Лукич (рос. — Михалевич Елисей Лукич), 1809 року народження, служив священиком у Гвіздівцях у 1840-х – на початку 1850-х рр. З священицького роду. Міхалєвичі служили в різних кутках Бессарабської єпархії, в тому числі у Хотинському повіті. Наприклад, відомо, що у 1830-перша половина 1840 роках у сусідньому з Гвіздівцями с. Романківцях служив священиком родич о. Олексія — Кирилл Міхалєвич (рос. Кирилл Михалевич).

Ямбурський Спиридон Іоанович (рос. — Ямбурский Спиридон Иоанович),  син паламаря Іоана Іларіоновича Ямбурського, народився в селі Пояни Оргєївського повіту у 1851 році. У червні 1875 року закінчив Кишинівську духовну семінарію за 1 разрядом (на відмінно). Влітку — восени 1875 року був рукоположений у священики церкви села Гвіздівці. 11 жовтня 1876 р. переміщений на настоятельське місце в с. Кіпешку Оргеєвського повіту.

Споялов Андрій (рос. Споялов Андрей), закінчив курс семінарії. У першій половині 1870-х рр. служив псаломщиком у с. Молодова. 14 серпня 1876 р. переміщений на місце псаломщика до Покровського собору м. Хотина. р. 19 грудня 1876 року рукоположений у священика до церкви с. Гвіздівці. 19 березня 1881 року священик с. Романківців Андрій Споялов був переміщений у с. Перінци того ж повіту. В 1906 році Андрій Споялов священик у с. Коболчині.

В 1899 році був нагороджений наперсним хрестом і камілавкою. В 1902 духівник 5-го округу Хотинського повіту. В 1903 р. відповідно до прохання звільнений від посади депутата по 5-му округу Хотинського повіту.

вигляд з колокольні

Гроппа Іоанн Димитрієвич (рос. — Гроппа Иоанн Димитревич), закінчив курс Кишинівської духовної семінарії. 30 серпня 1877 рукоположений у священика до церкви села Гвіздівці, де послужив приблизно 2 роки. Згідно даним кінця XIX в. і початку XX в. перебував членом Кишинівського Православного релігійно-просвітнього Місіонерського Христо-Рождественського братерства (відкрите 28 грудня 1899 р. у м. Кишиневі), а також був благопристойним 2-го округу Белецького повіту. Помер в 1904 р. у с. Кирилен Белецького повіту [10].

Його син, Феодор Іоаннович Гроппа (рос. — Феодор Иоаннович Гроппа) закінчив Кишинівську духовну семінарію. Працював економом Кишинівського єпархіального жіночого училища. В 1905 році рукоположений у сан священика.

Шапчинський Георгій Георгійович (рос. — Шапчинский Георгий Георгиевич), служив у Гвіздівцях наприкінці 1870-х р. 10 грудня 1880 року був переміщений у с. Теребну Ясського повіту. Там він служив близько 30 років.

Дашкевич Петро (рос. — Дашкевич Петр), син священика. В 1880-му році закінчив курс Кишинівської духовної семінарії. У неділю 6 вересня 1881 року, у кафедральному соборі м. Кишинева, після божественної літургії, преосвященний митрополит Ієрофей рукоположив його у священика до церкви с. Гвіздівці, де він прослужив дуже короткий час. Надалі служив у декількох бессарабських селищах (с. Ліпкани, Ліпник і ін.). Був нагороджений церковними й державними нагородами, наприклад, у 1911 р. наперсним хрестом від єпархіального начальства.

Озерянський Лампадій (рос. — Озерянский Лампадий). Служив в Гвіздівцях в 1880-1901 рр. Родом він походив з Подільської губернії, де й закінчив Подільську духовну семінарію.

Отець Лампадій був людиною з великим багажем знань і неймовірними організаційними здібностями. Водночас йому вдавалося піклуватися за парафіян свого села й вести місіонерську й просвітницьку діяльність не лише у Гвіздівцях, а ї за межами села. Деякий час він служив одразу при церкві с. Гвіздівці і сусіднього с. Клокушни [11]. У останньому він також був законовчителем місцевої церковно-приходської школи. В 1897 році «Лампад Озеранській призначений завідувачем місцевої церковно-приходської школи» с. Клокушни [12].

Він щиро жертвував гроші на різні благодійні проекти до неприбуткових громадських організацій, наприклад до Семінарського Трисвятительского братерства, котре було утворено в лютому 1880 р. для допомоги бідним учням Кишинівської семінарії, а так само Православного Місіонерського товариства.

Багато в чому, завдяки о. Л.Озерянському, жителям Гвіздівці була виказана подяка «з видачею встановлених грамот» (згідно «Списку особам духовного й світського звання, яким за заслуги й пожертвування по духовному відомству, визначенням від 31 травня — 12 червня 1890 року за № 1251, преподане благословення Святейшего Синоду») [13].

У його практиці мали місце декілька випадків перехрещення іновірців (іудеїв і римо-католиків) у православну віру. У якості одного з прикладів можна навести наступний: «Приєднанні до православ’я. 20 жовтня [1890 р.] священиком села Гвоздоуць, Хотинського повіту Лампадом Озерянским дочка міщанина м. Бричан Сура Гондельман, дівчина 18 літ, іудейського віроісповедання» [14]; «31 [1891 р.]жовтня священиком села Гвоздоуц Хотинського повіту Лампадом Озерянським син фельдфебеля Вітольд Флоріан Гаккель, римсько-католицького сповідання» [15].

8 вересня 1891 Лампадій Озерянський призначений депутатом по 5 округу Хотинського повіту на училищні з’їзди [16]. У 1898 році був нагороджений набедреником за старанну єпархіальну службу.

Великою пошаною о. Лампадій користувався у інших місцевих священників і дяків. Так, в 1887 році священик Іоан Полянський, запросив його на свято освячення кам’яної церкви Святоуспіння Пресвятої Богородиці в селі Шебутинці. В 1892 році напередодні освячення нової церкви в селі Непоротово «увечері зроблена була врочисто Всеношна священиком Лампадом Озерянським і дяком» [17] .

Докласти до сказаного можна й те, що отець Лампадій товаришував з багатьма священиками Хотинського повіту і взагалі Бессарабії, наприклад, з Міною Черноуцаном (містечко Сокиряни), Михайлом Онуфрієвичем (село Романківці), Георгієм Гербановським (село Селище). Його послугами, як одного з респондентів відносно старообрядців Секурянської волості, користувався митрополіт Арсеній (у миру Авксентій Георгієвич Стадніцкий), відомий історик церкви, у ті часи редактор Кишинівських єпархіальних відомостей ( 1888-1896 рр.).

Священик Озерянський помер наприкінці 1901 р. або на початку 1902 р. Дружина о. Лампадія, Олександра Озерянська пережила свого чоловіка на декілька років. Отримувала допомогу з емеритальної каси Кишинівської єпархії.

Холдєвич Михаїл Іванович (рос. — Холдевич Михаил Иванович), священицький син. Його предки родом із с. Непоротова Хотинського повіту. Закінчив Кишинівське духовне училище, згодом Одеську духовну семінарію. Ще під час навчання у семінарії через обмороження втратив одну ногу [18]. Переміщений до церкви села Гвіздівців 12 лютого 1902 р. До цього, з 16 серпня 1899 р. служив у с. Михалкове того ж Хотинського повіту.

Вирізнявся комунікабельністю, був гарним організатором, що підтверджують звіти єпархіальному начальству. Жертвував гроші на користь хворих і поранених «захисників Престолу й Батьківщини на Далекому Сході». Так, наприклад, на початку 1904 р., у компанії з місцевим псаломщиком Назаревським і вчителем Костенком організував збір пожертвувань серед парафіян села Гвіздівців. У загальному було зібрано 40 рублів, 10 з яких пожертвував особисто о. Михайло.

Вдостоювався подяки з боку єпархіального начальства. В 1904 році йому було приподане Архіпастирське благословення. В 1906 році затверджений членом благопристойної ради 5-го округу Хотинського повіту. В 1911 р. до дня Св. Великодня Його Преосвященством, Преосвященнейшим єпископом Серафімом був нагороджений скуфією.

В 1906 і 1907 роках був обраний виборцем депутатів у Державну думу Російської імперії. В 1911 р. був внесений у список священиків, затверджених у засіданнях Кишинівської Єпархіальної Місіонерської ради в посаді окружного помічника Єпархіального місіонера.

У 1913 році деякий час не служив у Гвіздівцях. 9 лютого вказаного року він був переміщений до церкви с. Русян Хотинського повіту, але вже 9 березня повернувся до виконання священицьких обов’язків у приході с. Гвіздівці.

Відомо також, о. Михайло вів активну боротьбу з п’янством. 5 травня 1914 року він прийняв участь у зібранні пастирів та обраних мирян 5-го благочинного округу та повіту для вироблення заходів до боротьби з народною нетверезістю, яке відбувалося у с. Черелиуцах Хотинського повіту [19].

Священник Холдєвич був учасником Хотинского повстання 1919 р. [20]. Цей факт не обійшли румунські влади, але судити його не наважилися, лише відібрали у нього у 1919 році земельний наділ. Під час румунської окупації службу він не ніс. Але селяни не кинули його в тяжку хвилину і допомагали як могли. З часом румунська влада зжалилася і повернула священику землю.

У 1941 році, після повторної румунської окупації о. Холдєвич заступився перед румунськими владами за гвіздовецьких комсомольців і спас їх від суду та вірогідної страти [21].

ДИЯКОНИ І ДЯЧКИ

Піщенко Іван Петрович (рос. — Пищенко Іван Петрович), 1796 року народження, зять священика Леонтія Шимановського, служив у Гвіздівцях дячком з 1825 року і щонайменше до 1852 року.

Кирилович Дмитрій Васильович (рос. — Кирилович Дмитрий Васильевич), 1818 року народження (син священика В.Кириловича), служив у Гвіздівцях дияконом у 1850-51 роках. В подальшому напевне став священиком у іншому приході.

Піщенко Іван (рос. — Пищенко Иван), 1819 року народження (напевне – син дячка І.Піщенка), служив у Гвіздівцях дияконом з 1852 року.

Кочуровський Стефан Іванович (рос. — Кочуровский Стефан Иванович), 1782 року народження, служив у Гвіздівцях дияконом або дячком щонайменше з 1822 року до 1837 року (хоча напевне, що більше) [22].

Беньковський Миколай (рос. — Беньковский Николай), служив дячком у Гвіздівцях в 1860-х рр. В 1868 р. був переміщений на місце дячка до Преображенської церкви села Керстинець.

Гримальський Михайло (рос. — Гримальский Михаил), служив дячком при Преображенській церкві села Керстинець. В 1868 р. був переміщений у с. Гвіздівці.

ПСАЛОМЩИКИ

Гримальський Максим (рос. — Гримальский Максим), якийсь час був позаштатним псаломщиком у Гвіздівцях. 27 січня 1887 р. будучи безмісцевим паламарем, був призначений на псаломшицьку вакансію в село Клімовці, Сорокського повіту.

Назаревич Петро (рос. — Назаревич Петр). В 1911 р. за службу по єпархіальному відомству, до дня народження Його Імператорської Величності нагороджений Благословенням Святого синоду із грамотою.

ПАЛАМАРІ

Нагачевський Леонтій (рос. — Нагачевский Леонтий), паламарський син, у травні 1867 р. призначений паламарем у село Гвіздівці. Відомо, що діти Леонтія також пішли по стопах батька. Так, принаймні, двоє його синів служили псаломщиками в Хотинському і Белецькому повітах.

Мандзяк О.С., Кучерявий О.П.

_________________________________________________________

На цей час гвіздовецька церква ремонтується. Силами територіальної громади села вдалося зробити зовнішній ремонт, але ремонт і реконструкція внутрішнього убранства храму також потребує чималих коштів. Тому ми звертаємось до всіх небайдужих, насамперед – до вихідців з села Гвіздівці, з проханням надати фінансову допомогу рідному храмові для завершення ремонтних робіт. Реквізити для перерахування коштів з вдячністю будть надіслані благодійникам на запит електронною поштою. Прохання користуватися виключно електронними адресами зазначеними на сторінці «Контакти» нашого сайту http://gvizdivtsi.org.ua/

____________________________________________________

Авторські примітки до статті:

1) Вхід в церквах типу хати, як і у житлових будівлях, влаштовувався з південної сторони, на відміну від більшості російських та українських дерев’яних церков, де він був розташований з заходу (по осі). У центральній частині будівлі замість плоскої або трапецієподібної стелі піднімався циліндричний або сферичний звід, що сталося мабуть під впливом кам’яної архітектури. Коли знадобилося з’єднати дзвіницю з церквою, її стали пристроювати до церкви-хаті з півдня. Влаштувавши вхід через дзвіницю, одночасно збільшили об’єм церкви. Дзвіниця зводилася тієї ж висоти, що і церква, або була трохи вище. Вона розчленовувалася на два яруси, нижній строго збігався з висотою церкви, нижній-з висотою покрівлі. (Деревянные церкви // http://www.bessarabia.ru/biserica1.htm)

2) Халиппа И. Сведения о состоянии церквей в Бессарабии в 1812 – 1813 гг. // Труды Бессарабской Губернской ученой архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев, 1907. – С. 260.

3) Халипа И.Н. Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года // Труды Бессарабской Губернской ученой архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев, 1907. – С. 18.

4) «Кишинівські єпархіальні відомості» — перший журнал у Бессарабії. Почав виходити з 1 липня 1867 р. Під цим заголовком журнал виходив до липня 1917 р.

5) «Церковні відомості» — щотижневий журнал, офіційний орган Святого синоду. Видавався з 1888 року.

6) «Луминэторул» («Luminătorul» — «Просвітитель») — журнал молдавського духовенства. Виходив з 15 січня1908 г.

7) В оригіналі: «Исповедные росписи о людях Православнаго Исповедания бывших и небывших у святого причастия за 1821-го по 1852-й годов Хотинскага уезда селения Гвоздоуцъ по Архангело Михайловской церкви».

8 ) прізвище зазначене не точно – так як вдалося розшифрувати з церковної книги » Исповедные росписи о людях Православнаго Исповедания бывших и небывших у святого причастия за 1821-го по 1852-й годов Хотинскага уезда селения Гвоздоуцъ по Архангело Михайловской церкви»

9) Исповедные росписи о людях Православнаго Исповедания бывших и небывших у святого причастия за 1821-го по 1852-й годов Хотинскага уезда селения Гвоздоуцъ по Архангело Михайловской церкви.

10) в наступному — Бельцький повіт (нині – окреме м. Бельць Молдови)

11) Нині, Клокушна – це село в Молдові в Окницькому районі, біля кордону з Україною.

12) Перемещения, назначения и увольнения // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1897. — № 4. – С. 49.

13) Определение Святейшего Синода // Церковные ведомости. – СПб., 1890. — № 34. – С. 371.

14) Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1890. — № 22. – С. 969.

15) Присоединены к православию // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1891. — № 22. – С. 336.

16) Назначены // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1891. – № 18. – С. 283.

17) Праницкий Д. Освящение церкви в с. Непоротове Хотинского уезда // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1892. — № 10. – с. 240.

18) З споминів колишнього голови гвіздовецької сільради Кучерявого Василя Олександровича

19) Начало борьбы с народной нетрезвостью в 5-ом округе Хотинского уезда // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1914. — № 16. – С. 736 – 741.

20) Відомо, що у Хотинському повстанні приймали участь і деякі інші родичі о. Михайла, наприклад священик церкви с. Рукшин Хотинського повіту, Іоанн Ксенофонтович Холдєвич.

21) З споминів Кучерявого Парфенія Філіповича

22) Исповедные росписи о людях Православнаго Исповедания бывших и небывших у святого причастия за 1821-го по 1852-й годов Хотинскага уезда селения Гвоздоуцъ по Архангело Михайловской церкви.

***************************

4 листопада 2015 року на сайті опублікована нова стаття про гвіздовецьку церкву — «Свято-Дмитрівська церква села Гвіздівці», в якій зазначені більш точні і більш повні історичні відомості.

****************************

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Гвіздівецька церква і її духовні особи (XIX ст. – 1919 р.)”

  1. Валерій Ямбурський
    8th Январь 2015 в 12:49

    Очень прошу авторов статьи связаться со мной через указанную мной электронную почту. С ув.

Залишити коментар