0029Того травневого ран­ку першокласники прийшли до школи набагато раніше. Всім було помітне їх хвилювання. Зустрічаючи знайомих, вони не витримували і ще здалеку збуджено починали: «А ми сьогодні з Ніною Григорівною йдемо на екскурсію». Вони готові були йти вже за­раз. Показували один од­ному сніданки, які на сьогодні були приготовлені мамами і бабусями з ще більшою старанністю.

«Ніна Григорівна!.. Ні­на Григорівна!..» — ніби вітерець пробіг над голо­вами і зграя дітей кину­лась назустріч вчительці. До них йшла невисока чорнява жінка з привіт­ною посмішкою. Вона встигала відповідати на всі питання, які сипались на неї з  усіх сторін і разом з тим за допомогою якоїсь невидимої сили непомітно організувати дітей і ввійти спокійно без галасу в клас.

Екскурсії, ранки, культ­походи в кіно — це дале­ко не повний перелік міроприємств, якими живуть діти. Всю цю велику складну роботу проводить досвідчений педагог Ніна Григорівна Гаигал. Зовсім юною приїхала вона на Буковину, яку вже досить добре знала з розповідей батька..

Н.Г. Гангал (дів.- Олійник) в дитинстві з батьками і братами

Н.Г. Гангал (дівоче прізв. — Олійник) в дитинстві з батьками і братами

1919 рік… Повстання в Хотині… Її батько бере найактивнішу участь. Потім, після поразки селянського руху її батько з такими ж бідарями, як сам, відправився до схід­ної України. Там з’єдна­лись з бригадою Котовського, з якою й пройш­ли всю громадянську.

І ось вона, дочка був­шого бідаря, приїздить сюди, щоб працювати, щоб вчити дітей тих, хто не мав ніякої можливості на освіту. Вісімнадцяти­річна Ніна збирала кож­ного ранку дітей і розпо­відала їм про червоних і німців, вчила писати та читати. Не було примі­щення, не було книг, па­перу, про унаочнення не могло бути й мови. Так почався шлях Ніни Гри­горівни на трудовій ниві вчителя.

Тривожним життям жили гвіздівчани. Але жили з вірою в краще. А воно було не за горами.

Зараз в рідному селі середня школа, Будинок культури, павільйон побутового обслуговуван­ня, фельдшерсько-акушерський пункт, телеві­зори, радіо, мотоцикли. Хлопчаки бігають з фо­тоапаратами. Вчительці радісно дивитися на уч­нів, гомінких, усім заці­кавлених…

127

Гангал Н.Г. з учнями

Здається, вчительська робота повторюється: із року в рік одне і теж. Ні, це лише здається. Скіль­ки за цей час змінилась методів викладання. І по старих підручниках до­водиться вчитись по-но­вому. Життя йде вперед… Важливо в роботі піді­брати ключик до кожної дитини. Тоді можна гори звернути. І Ніна Гри­горівна шукає цей золо­тий ключик до душі кож­ного. Любить вона дітей, для них ї живе, а тому й тягнуться до неї учні, тому й діляться з нею своїми найтаємнішими думками.

Ніна Григорівна допо­магає і вчителям, які не мають достатнього до­свіду в роботі. В тому, що школа, єдина дружна сім’я, є велика заслуга і Ніни Григорівни. Але про свою роботу вона майже нічого не каже,

— По-перше, я роблю те, що повинна робити. А по-друге, якщо розі­братись, то моя роль не найголовніша. Одна я досягти нічого не змогла б. У нас багато хороших людей — вони мені допо­магають, а я їм.

Н.Г. Гангал (вересень 2012 р.)

В цих словах вся, Ніна Григорівна, скромна тру­дівниця, яка віддала всю себе вихованню дітей. Чи щаслива вона? Так, щаслива. І не лише в сім’ї. Дітей у неї багато — ціла школа. Ростити їх ж це щастя.

Багато у людини в житті буває вчителів, першу вчительку, навчила писати і читати, навчила мисли­ти, ніколи не забудеш. Вона, як мати.

А. ГРЕЧАНЮК

«Дністрові зорі», № 62 (2365), 23 травня 1967 р.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар