Микола Дутчак,

Світлана Дутчак

Будівництво та функціонування гідротехнічних споруд завжди призводить до істотних змін ландшафтних комплексів, їх властивостей, динаміки та структурної організації прилеглих до них територій. Ці зміни мають диференційований характер і залежать від багатьох чинників.

Експедиційні та напівстаціонарні ландшафтні дослідження дають нам підставу окреслити регіон та основні напрямки впливу Дністерської[1] гідротехнічної системи (ДГіТС) на ландшафтні комплекси топологічного рівня та їх територіальну структурну організацію, здійснити спеціальне районування.

Проведені польові дослідження та аналіз чинників впливу, їх сила і напрямок, дозволяє нам виділити три підзони впливу ДГіТС на ландшафтні комплекси. Вони відрізняються якісними і кількісними показниками перетвореності ландшафтних комплексів.

 

Підзона корінних змін ландшафтних комплексів збігається з територією, затопленою водами водосховища. Наземні ландшафтні комплекси затоплені на площі біля 142 кв. км. Вони трансформовані в аквальні системи. Це комплекси, на яких сформувалося ложе водосховища. У різних частинах водосховища в цю підзону потрапили різні ПТК. Так, у нижній частині, від греблі вверх до р. Ушиця до неї потрапили місцевості заплав (їх урочища: низької і високої заплав); місцевості низьких терас (їх урочища: І і ІІ тераси); місцевості середніх терас (їх урочища: ІІІ і ІУ тераси). У центральному секторі, від р. Ушиця до р. Мукша, до неї потрапили місцевості заплав, низьких терас і частково — середніх терас (урочища ІІІ те раси). Від ріки Мукша до м. Хотин ця підзона «захопила» місцевості заплав і низьких терас, у західному — верхньому секторі, від м. Хотин до с. Ольховець, ложем водосховища стали місцевості заплав і частково місцевості низьких терас (урочища І тераси). Від с. Ольховець до с. Устя — тільки місцевості заплав. У всіх секторах у цю підзону потрапляють нижні частини урочищ різноманітних схилових місцевостей, бортів долини Дністра, місцевості днищ та схилів долин бокових приток і балок.

Затоплення ландшафтних комплексів приводить до повного знищення їх рослинності, тваринного світу, руйнування ґрунтового покриву зміни денудаційних процесів акумулятивними.

Вивчення аквальних комплексів є досить складним процесом. Цим, напевно, і пояснюється слабке висвітлення цього питання в ландшафтознавчій літературі. Відомості про них знаходимо в працях Ф.М. Мількова (1978), В.М. Широкова, П.С. Лопуха (1983), К.М. Петрова (1989), Г.С. Хаєцького (2006).

Ф.М. Мільков (1978) пропонує поділяти аквальні комплекси на мілководні й глибоководні. Межа між ними, на його думку, проходить на глибині 5 м при нормальному рівні. Вона є нижньою межею поширення макрофітів. Мілководні комплекси характеризуються не тільки присутністю макрофітів, але і особливостями водної маси і донних відкладів. Водна маса цих комплексів відзначається значною динамічністю, яка зумовлюється різкими коливаннями рівнів води у водосховищі та хвильовою діяльністю, утворенням тимчасових і постійних течій. Улітку водні маси добре прогріваються і під впливом вітрових хвиль (перемішування) мають майже однакову температуру в усій товщі. В мілководних комплексах відбувається акумуляція значної частини твердих відкладів, які надходять сюди з водами водосховища, а також в наслідок переробки берегів. У прибережній смузі мілководних комплексів відкладається найбільш грубий за механічним складом матеріал.

Мілководні комплекси в Дністерському водосховищі мають досить обмежене поширення і займають площу всього в 13,2 кв. км. Найбільш чітко вони виражені на ділянках меандрових вузлів, там, де були поширені місцевості низьких і середніх терас.

Глибоководні комплекси характеризуються слабкою динамічністю водної маси, термічною стратифікацією водної товщі, поганою освітленістю, дефіцитом кисню, відсутністю макрофітів. У цих комплексах відбувається відкладання мілких фракцій відкладів, а також матеріалу, що надходить у результаті руйнування берегів. В Дністерському водосховищі вони займають більшу (128,8 кв. км.) частину площі аквальних комплексів.

Розглянемо особливості структури цієї підзони на прикладі полігона-трансекти розміщеного в нижній частині водосховища в районі с. Непоротово. Тут на правому березі до неї потрапили місцевості заплав (урочища низької і високої заплави); місцевості низьких терас (урочища І і ІІ тераси); місцевості середніх терас (урочища ІІІ і частково IV тераси). На лівому березі водосховища, до неї, крім заплав, потрапили місцевості нетерасованих схилів борту долини Дністра та їх урочища: крутих і дуже крутих зсувних схилів. У результаті цього на правому березі водосховища на площі біля 0,4 кв. км. почали формуватися мілководні аквальні комплекси з гідрофільною рослинністю. Сюди надходить і відкладається частина матеріалу змитого зі схилів і перенесеного водними потоками. Інша частина водосховища на цьому полігоні-трансекті зайнята глибоководними комплексами. Тут відбулося повне знищення ґрунтового і рослинного покриву, інтенсивно протікає акумуляція піщаних відкладів. На лівому березі надходження матеріалу підсилюється за рахунок переробки ПТК давнього зсувного схилу.

Подібні процеси перетворення наземних ландшафтних комплексів в аквальні системи відбувається на всій площі водосховища. Змінюється тільки спектр комплексів, що потрапляють у цю підзону, і джерела надходження матеріалу зі схилів.

 

Підзона прямого впливу ДГіТС на прибережні ландшафтні комплекси включає в себе пояс впливу на режим підземних вод і тісно пов’язані з ними смуги впливу на ґрунтовий і рослинний покрив, а також смугу розвитку геодинамічних процесів. У зоні Дністер ського водосховища ця підзона неширока. Її ширина перебуває в прямій залежності від місцевих особливостей ландшафтної структури. Вона коливається від кількох сот метрів до 1 км. У ній відзначається інтенсивна трансформація вертикальної та горизонтальної структур ландшафтних комплексів і формування нових комплексів.

Серед змінених комплексів цієї підзони ми виділяємо три групи, кожна з яких може бути об’єднана в три види перетворених комплексів:

  • комплекси, що періодично затоплюються, які виникли у результаті коливання рівня води у водосховищі;
  • наземні зволожені комплекси, що виникли в місцях підвищеного ґрунтового зволоження, й які відрізняються зміною рослинного і ґрунтового покриву;
  • комплекси, які виникли в результаті проявлення геодинамічних процесів.

 

Комплекси, що періодично затоплюються характеризуються періодичною наявністю поверхневої води, яка надходить сюди в результаті підвищення рівня води у водосховищі. Ці комплекси вже на початковому етапі функціонування ГіТС зазнають інтенсивного впливу водосховища. Відбувається перебудова рослинного і ґрунтового покриву. Під дією періодичного затоплення більша частина корінної лучно-степової рослинності загинула, її місце зайняла гідро- і гігрофільна рослинність. У ґрунтовому покриві відбувається інтенсивне руйнування дернового покриву, вимивання органіки з гумусного горизонту, оглеєння всіх горизонтів ґрунту. В різних частинах прибережної смуги водосховища ця група комплексів розвивається на «фундаменті» різних урочищ: у нижній частині — в урочищах ІІІ і частково IV терас, у середній частині — в урочищах ІІ-ІІІ терас, а у верхній частині — в урочищах високої заплави і І тераси; у всіх секторах в урочищах днищ долин бокових приток і балок. Ці комплекси займають територію площею приблизно 16 кв. км.. Максимального поширення вони отримали на ділянках у районі сіл. Непоротово, Бакота, Студениця, Нагоряни, Макарівка, Вороновиця, Мошанець, Берново, Пригородок. Тут вони займають смугу шириною більше 60 м.

 

Наземні зволожені комплекси. Для них характерна підвищена зволоженість, широкий розвиток гігрофільної рослинності, різний ступінь оглеєння ґрунтового покриву. За ступенем зволоження цей вид ми розділяємо на два підвиди: гідроморфні комплекси сильного зволоження; напівгідроморфні помірного зволоження.

Гідроморфні комплекси сильного зволоження розвинуті на більш понижених ділянках, що прилягають до водосховища, терасових комплексів. Вони займають окремі ділянки по обидва береги, загальною площею біля 12 кв. км. На цих ділянках спостерігається повна структурно-функціональна перебудова, що існували раніше. У результаті підвищення рівня ґрунтових вод відбувається формування ґрунтово-болотного підтипу водного режиму ґрунтів. Глибина залягання ґрунтових вод у період вегетації рослин коливається від 0,8 м до 1,2 м. У ґрунтовому покриві через високу (до 80 %) вологість у верхніх горизонтах утворюється несприятливий водно-повітряний режим. У нижніх і середніх горизонтах ґрунтового розрізу розвиваються процеси оглеєння. Окисні форми (заліза, марганцю та ряду інших елементів) перетворюються в закисні. В рослинному покриві відбувається вимокання і відмирання степових видів, не пристосованих до умов проживання з надлишковою зволоженістю. Вони змінюються гідрофільними і мезофільними видами лучно-болотної рослинності (різні види осок, костриця лучна, тонконіг болотний, хвощі).

Напівгідроморфні комплекси помірного зволоження. Цей підвид комплексів розвивається в поясі помірного і слабкого підтоплення. Він займає площу біля 40 кв. км. Ці комплекси поширені по обидва береги водосховища, в місцевостях низьких і середніх терас, місцевостях слабо спадистих і спадистих схилів, бортів долин Дністра, його приток і балок. Виняток становлять місцевості й урочища крутих і дуже крутих схилів «стінок».

За рахунок підняття води по капілярах відбувається зволоження середніх горизонтів ґрунтових розрізів і кореневих систем рослин. Це призводить до загибелі окремих видів степової рослинності. Умови зволоження і аерації в ґрунтах наближуються до нормальних для розвитку мезофільної лучної рослинності. В ґрунтовому розрізі спостерігається незначний (кілька міліметрів) ріст горизонту А1, а в найнижчому горизонті — деякі ознаки оглеєння. Більша частина поверхні цих комплексів розорана і зайнята сільськогосподарськими культурами. У місцях із природною рослинністю в травостої переважають види мезофільної лучної рослинності високої продуктивності. В деревній рослинності в урочищах спадистих схилів спостерігається поява густої порості гілок на стовбурах дерев з висоти 1,0-1,5 м. Цього не відзначається у таких же видів дерев в аналогічних ПТК, що знаходяться поза цією підзоною.

 

Комплекси, що виникли в результаті проявлення геодинамічних процесів. Цей вид комплексів розвивається локально серед місцевостей низьких і середніх терас, місцевостей схилів бортів долин Дністра, його бокових приток і балок. Вони поширені на обох берегах водосховища, в смузі шириною до 1 км. Максимальний розвиток цей вид комплексів отримав у нижній і середній частинах досліджуваної території. В результаті прояву геодинамічних процесів відбувається повна трансформація горизонтальної і вертикальної структур ПТК, що існували раніше. На їх місці утворюються зсувні та ерозійні урочища, урочища делювіальних схилів, урочища абразійних уступів, урочища суфозійних лійок.

 

Підзона опосередкованого впливу ГіТС на ландшафтні комплекси. Трансформація ПТК у цій підзоні відбувається під впливом зміни елементів місцевого клімату. Ширина її перевищує ширину двох попередніх підзон і визначається, перш за все, особливостями ландшафтної структури. На низьких спадистих берегах, у структурі яких переважають терасові комплекси, ширина підзони досягає 5-6 км. На високих крутих берегах, у структурі яких переважають схилові комплекси, вона становить 3-4 км. Для цієї підзони характерні зміни окремих властивостей геокомпонентів і, насамперед, місцевого клімату. Отеплюючий і охолоджуючий вплив водосховища спричиняє зміни вологості повітря, місцевої циркуляції, кількості атмосферних опадів. Відбувається деяка трансформація сезонної та добової динаміки ландшафтних комплексів, однак інваріант геосистеми зберігається.

 

Висновки. Проведені багаторічні дослідження в районі функціонування ДГіТС дозволили нам виявити основні напрямки її впливу на ландшафтні комплекси та провести їх зонування.

 

________________________________________________________________________

 [1] — назва «Дністерська» по відношенню до системи, що пов’язана з Дністровським гідровузлом, у цій публікації зазначена відповідно до авторського зазначення (прим. адм. сайту).

Список використаних джерел

  1. Дутчак Н.В. Прикладные ландшафтные исследования в Среднем Приднестровье для целей рационального использования и охраны природы / Н.В. Дутчак // Направления становления и развития социалистического хозяйственного механизма в условиях экономической самостоятельности региона. – Черновцы: Ч.П., 1990. – С. 143–147.
  2. Дутчак М. Особливості формування та функціонування Дністровської долинно-річкової системи в межах Середнього Придністров’я / М. Дутчак // Фізична географія та геоморфологія. — К.: ВГЛ Обрії, 2004. — Вип 46. — Т.1. — 274-278.
  3. Дутчак М.В. Долинно-річкові ландшафти, їх розвиток і функціонування / М.В. Дутчак, С.В. Дутчак // Українське полісся: вчора, сьогодні, завтра. Збірник наукових праць. — Луцьк: Надстир’я, 1998. — С 58-59.
  4. Мильков Ф.Н. Рукотворные ландшафты / Ф.Н. Мильков. – М.: Мысль, 1978. – 86 с
  5. Петров К.М. Подводные ландшафты: Теория, методы исследования / К.М. Петров. – Л.: Наука, 1989. – 126 с.
  6. Хаєцький Г.С. Аквальні і водно-болотні антропогенні ландшафти Поділля: автореф. дис. … канд. геогр. наук / Г.С. Хаєцький. — Чернівці, 2006. — 20 с.
  7. Широков В.М. Природное районирование акватории малых водохранилищ (на примере искусственных водоемов умеренной зоны) / В. М. Широков, П. С. Лопух // Водные ресурсы. – 1983. – №5. – С.54–63.

 

За публікацією: Дутчак М., Дутчак С. Вплив Дністерської гідротехнічної системи на ландшафтні комплекси: їх властивості динаміку і структурну організацію // Географічна наука і практика: виклики епохи: Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 130‐річчю географії у Львівському університеті (м. Львів, 16–18 травня 2013 р.) / [Відповід. редактори: доц. В.І. Біланюк, доц. Є.А. Іванов]. У 3‐ох томах. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – Том 2. – С. 63-66.

Передрук з сайту «Сокирянщина».

 

Мітки: , , , , , , ,

Залишити коментар