Суддями судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду була розглянута скарга адвоката засудженого за перевищення меж необхідної оборони при проникненні в житло. У результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування зброї проти збройного нападаючого, групи людей або при насильницькому протиправному проникненні в житло або інше приміщення не є перевищенням меж необхідної оборони.

 

Висновок у справі № 342/538/14-к було оприлюднено 4 травня 2018 року. Передісторія така. За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 7 березня 2017 року громадянин був засуджений за ст. 118 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки. Згідно з висновками суду першої інстанції, засуджений вчинив навмисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, а саме, захищаючись від незаконного проникнення в його житло й нападу зі сторони двох осіб, завдав однієї з осіб, що нападали, кухонним ножем один удар у груди, в результаті чого потерпіла в той самий вечір померла в лікарні. Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 червня 2017 вирок суду першої інстанції залишений без змін.

 

У касаційній скарзі захисник обвинувачуваного, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив судові висновки скасувати, а кримінальне провадження закрити через відсутність у діях підзахисного складу злочину. Прокурор же, навпаки вважав і кваліфікацію діяння й вирок занадто м’якими. Він указував на необхідність притягнення обвинувачуваного до кримінальної відповідальності за навмисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК.

У результаті, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що при встановлених місцевим і апеляційним судами фактичних обставинах кримінального провадження, дії засудженого по ст. 118 КК кваліфіковані неправильно.

 

Так, кримінальна відповідальність за ст. 118 КК наступає за навмисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

З об’єктивної сторони цей злочин, як і навмисне вбивство, характеризується дією у вигляді протиправного зазіхання на життя людини, наслідками у вигляді смерті й причинним зв’язком між зазначеними діями й наслідками, а із суб’єктивної сторони — навмисною формою провини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки й бажає або свідомо допускає їхнє настання.

Однак, на відміну від навмисного вбивства, відповідальність за здійснення якого передбачена статтею 115 КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння — захист винною особою охоронюваних законом прав і інтересів від суспільно небезпечного зазіхання. При цьому відповідальність наступає тільки у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони.

 

У відповідності до ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя й здоров’я, життя й здоров’я інших людей від протиправних зазіхань. Не допускається проникнення в житло або інше володіння особи, проведення в них огляду або обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ст. 30 Конституції України).

Згідно із частиною 1 статті 36 КК, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав і інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів і інтересів держави від суспільно небезпечного зазіхання шляхом заподіяння особі, що зазіхає, шкоди, необхідної й достатнього в даній обстановці для негайного запобігання або припинення зазіхання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

 

Перевищенням меж необхідної оборони зізнається навмисне заподіяння особі, що зазіхає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпеці зазіхання або обстановці захисту (частина 3 статті 36 КК).

Разом з тим, згідно із ч. 5 ст. 36 КК, незалежно від ступеню заподіяної особі, що зазіхає, не є перевищенням меж необхідної оборони й не тягне кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів або предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для запобігання протиправного насильницького вторгнення в житло або інше приміщення.

Тобто, закон передбачає виключення із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, яка захищається, повинна додержуватися певної межі, завдаючи шкоду особі, що зазіхає. Цими виключеннями є — напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення в житло або інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, що зазіхає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення життя особи, яка зазіхає.

Із установлених судами першої й апеляційної інстанції фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що смерть потерпілої засуджений заподіяв, перебуваючи в стані необхідної оборони, з метою запобігання протиправному насильницькому вторгненню у своє житло й захисту від нападу групи осіб. Згідно з ч. 5 ст. 36 КК такі дії не тянуть кримінальної відповідальності, тому висновки місцевого й апеляційного судів про перевищення меж необхідної оборони безпідставні.

 

Таким чином, ККС-ВС дійшов висновку, що  вирок Коломийського міськрайонного суду й постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність — незастосування ч. 5 ст. 36 КК, а кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 УПК підлягає закриттю у зв’язку з відсутністю в діянні складу злочину.

 

За публікацією сайту адвокатського бюро Кучерявого О.П.

Первинне джерело: prostopravo.com.ua

 

Ця публікація на нашому сайті носить суто інформаційний характер. З запитаннями та коментарями з приводу цієї статті прохання звертатися на сайті адвокатського бюро Кучерявого О.П.

 

 

Мітки: , , , , , , , , ,