admin on 8th Апрель 2017

Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною». За християнським вченням у цей час Спаситель Христос заїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі — старі й малі, — бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька її «котиків» — «щоб горло не боліло».

Також був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю.

Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток», а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

 

Не я б’ю — верба б’є,

За тиждень Великдень,

Недалечке червоне яєчко!

 

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли, а б’ючись, примовляли:

 

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!

 

Шутка б’є — не я б’ю,

Віднині за тиждень

Буде в нас Великдень!

 

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють худобу на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більш того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився».

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворювань.

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна легенда про козячу вербу — один з видів верби. Легенда розповідає, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп’яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів’я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «котики».

 

Олекса Воропай

 

*****

Чудодійні властивості верби

 

Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни.

Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил.

Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться.

Вербою на Юрія виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була.

Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град.

Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руйнівну силу вогню.

Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики передасться людям сила весняної енергії на цілий рік.

З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись. обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока.

Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло.

Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була «пригожа та здорова».

Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася.

Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски.

У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину шматок свяченої верби.

Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.

 

За публікацією на сайті «Звичаї нашого народу».

*****

Велика стаття безпосередньо про властивості верби і її дуже велике значення в житті нашого народу є на нашому сайті

Мітки: , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар