25 березня — чергова річниця звільнення Гвіздівців від румунських і німецьких окупантів, а за нею наближається 9 травня – День Великої Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війни. Відсьогодні наш сайт починає публікацію матеріалів, які присвячені гвіздовчанам – учасникам тієї страшної війни. Перша наша коротка розповідь – про найстаршого з живущих сьогодні ветеранів – Бучка Василя Микитовича, якому завтра – 20 березня, як раз, виповнюється 93 роки.

Розповідь, на жаль буде дуже короткою, адже Василь Микитович, який до досить недавнього часу був у дуже такі бадьорому, незважаючи на вік, стані, нещодавно захворів внаслідок травми і йому важко рухатися, говорити…

Василь Микитович Бучка народився 20 березня 1918 року народження в селі Гвіздівці, в родині звичайних селян. Дитинство і юність також були звичайними для тих часів румунської окупації: неграмотність, робота від світанку до темна. Далі служба в румунській армії, але гвіздовчан (як нащадків учасників Хотинського повстання) майже ніколи не допускали до збройної служби, вони служили виключно на території Румунії і на службі, яка не передбачала видачу зброї.

В 1944 році село було звільнено від окупантів. Згодом, 23 серпня 1944 р. румунський король Міхай змістив головного румунського фашиста і диктатора Антонеску і Румунія перейшла на бік антигітлерівської коаліції. Українці і молдовани, які служили в румунській армії, хто сам тікав, а кого згодом і відпустили до дому.

Так і Бучка повернувся до села. На початку 1945 року його призвали до радянської армії, у травні того ж року відправили до Польщі, через яку вже пройшли радянські війська. Військова частина протитанкової артилерії, в якій він служив, стояла у польському селі, проходила підготовку. Василь Микитович з групою інших бійців був на постої в одній з хат на краю села і вночі невідомі кинули у вікно хати чотири гранати. Хто то вчинив: чи то німці-окруженці, яких в ті часи у польських лісах було чимало, чи то були польські поліцаї — німецьки прислужники, або може вояки польсько-англійської Армії Крайової, Василю Микитовичу узнати вже не довелося. Та йому можна сказати повезло – він залишився живий, хоча був досить тяжко поранений у ногу.

Сталося це у травні 1945 року – за декілька днів до дня Перемоги…

Після госпіталю Василь Микитович повернувся у село, працював у колгоспі.

Ми бажаємо Василю Микитовичу виздоровлення і ще багатьох років життя!

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,