Storonni avtor on 20th Июнь 2010

Наш сайт пропонує читачам одну з статей про видатних мешканців села. Сьогодні – про видатного українського скрипаля – колишнього вчителя музики гвіздовецької середньої школи – Василя Петровича Стефанюка. Стаття була надрукована у газеті «Буковинське віче» 11.07.2008 р.

***************************************

Понад 25 років його не бачили в Гвіздівцях. Але коли вулицями пішла чутка, що приїде Стефанюк, село сколихнулось. Його не забули, пам’ятають, шанують і люблять, як і тоді, 1974 року… «Стефанюк їде! Стефанюк їде!» — лунали телефонні дзвінки в усі світи. Його колишні учні покидали все — з Москви, Києва, Кишинева летіли на зустріч зі своїм великим Маестро…

Тоді, у 1974-ому його зустріли на порозі нової школи директор А.Т.Гевліч та заступник — заслужена вчителька України Г.Ф.Кучерява. Хто і що вийде з цього випускника Івано-Франківського педінституту ніхто й не підозрював. Та вже з перших відвіданих уроків зрозуміли: гвіздовецьким дітям неймовірно пощастило. Усі хлопці й дівчата захотіли грати на скрипках. Ініціативу й цілеспрямованість молодого вчителя В.П.Стефанюка дирекція підтримала з великою радістю. Не тільки підтримали, а й допомагали всіляко. Вже до кінця навчального року Гвіздівці заграли на весь район. Національні сценічні костюми, музичні інструменти, їзди-переїзди. Директор школи А.Т.Гевліч неофіційно уроки музики вважав для свого закладу пріоритетними. Як далеко бачив цей чоловік… Це вже потім Стефанюку дадуть звання Відмінника освіти України, нагородять орденом «Знак Пошани», а гвіздовецькі діти зі скрипками виступатимуть на найвищих сценах країни.

У чому ж був феномен цього вчителя? Як дехто вважає, він прийшов уже на підготовлене підґрунтя. Перші надто важливі кроки до суцільної «музиконізації» села зробив його попередник — учитель музики (можна сказати юний, йому тоді було тільки 18) Віктор Федорович Чепендюк, який створив у селі духовий оркестр. А сам грав на акордеоні. Але хлопця покликали на службу в армію… Василь Петрович Стефанюк приїхав сюди, коли село… — вже чекало музики. Скрипка ще більше захопила дітей. «Торкаючись пальчиків наших невмілих, привчаючи їх до струни, чи до клавіш, сердечок Ви наших торкнутись зуміли. Це в пам’яті нашій нічим не заміниш...» — саме так зізнались у любові до свого учителя учасники зустрічі, колишні оркестранти.

Про незвичайний дитячий колектив скрипалів слава полинула і в область. «Буковинка» стала обслуговувати чи не всі партійні та комсомольські форуми, а згодом вийшла й на київську сцену, ставши лауреатом республіканського конкурсу. Хлопчики та дівчатка, а також їхні батьки дивилися на педагога, як на Бога. Вони розуміли його з півслова, поруху руки, чи погляду очей…

Коли подружжя Стефанюків вирішило виїхати на свою маленьку батьківщину — у Богородчани — «небо над Гвіздівцями вкрилось хмарами». Майже всі скрипки лягли на полиці. Майже… Все-таки окремі вихованці пов’язали своє життя із музикою, із галуззю культури… У фойє школи на учасників зустрічі чекала фотовиставка «Маестро звуків чарівних», на якій чимало знімків нагадували про роки роботи В.П.Стефанюка у Гвіздівцях.

Побачили ми музиканта і в колі Президентів В.Ющенка та М.Саакашвілі. Грав Василь Петрович і для Кваснєвського. Нині Стефанюки проживають у Польщі, вже десять років. Туди їх запросили на роботу. З польськими музичними колективами подружжя об’їхало весь світ. Дружина — Марія Михайлівна (теж викладач музики) зараз не працює. Як вона сама висловилася: «Я бавлю (доглядаю) чоловіка, аби він міг успішно працювати». На столах також були розміщені численні вирізки з газет та журналів, в яких описано чи не кожен успіх «Буковинки». Десятки грамот, дипломів, свідоцтв… Надзвичайно цікаво було спостерігати за кожною зустріччю. Ось вітаються з гостем Василь Васильович та Серафима Петрівна Воронюки (з Сокирянського районного будинку народної творчості та дозвілля). З букетом ромашок та щирими посмішками прямо в обійми потрапляють Михайло Васильович (заслужений працівник культури) та Ольга Василівна Мафтуляки. А ось на порозі молода красива жінка з футляром, де лежить скрипка: «Василю Петровичу, це я…» А він пильно дивиться в очі, впізнає… «Я — Галя!.. Вербна! Чи струни я правильно начепила? Подивіться!»

Приїхав з Кишинева — Валентин Думітраш (його донька нині навчається у Віденській консерваторії), з Києва — військовий хірург Ігор Гангал, з Москви — ! Пам’ятаєте соліста «Буковинки» — малесенького хлопчика у величезному капелюсі і киптарику? Це Степан Зварко. «Василю Петровичу, якби не Ви, ніхто б не знав, навіть я сам, що можу співати!» Директор Сокирянської школи №1 Лілія Босак, її сестра — лікар-стоматолог Світлана Топорівська, вчитель Олександр Кучерявий, … Хіба усіх їх маестро вчив тільки музики?! Може саме в цьому головний феномен Стефанюка?! Його учні вчились трудитись, переборювати труднощі, досягати висот, ставати людьми.

Ще торік Гвіздовецький сільський голова І.В.Гангал запрошував В.П.Стефанюка на річницю села. Але щільний графік виступів не дозволив музиканту приїхати. А саме тоді, на святі, було зачитано рішення сесії сільської ради присвоїти Василю Стефанюку звання «Почесний громадянин села». А тепер, у цю урочисту мить, сільський голова пов’язав гостю блакитну стрічку та вручив відповідне свідоцтво. І ось головне. Ведучі зустрічі директор Гвіздовецької школи Галина Бахман та викладач Новодністровської музичної школи Раїса Катеринчук запрошують на імпровізовану сцену (на східцях перед школою) оркестр народних інструментів «Буковинка». (Дві репетиції по дві години кожна — виявляється і за такий період можна щось зробити!) Які всі красиві, молоді, талановиті! А попереду — керівник Василь Петрович Стефанюк! «Буковинський марш», «Українська полька», «Сирба», «Дойна і жайворонок»…

Це щось було неймовірне! Недарма організатори зустрічі вирішили провести її під відкритим небом. На цьому прекрасному подвір’ї помістились усі. Шквал оплесків супроводжував кожен номер. Такої великої родини з однією душею і серцем, з однаковими почуттями радості і щастя село давно не бачило. А скрипка маестро сміялась і плакала. Від краси природи. Людських щасливих облич. Від єднання, яке може робити тільки велике мистецтво.

Чи зміліла ріка талантів? Мабуть, що ні. Дуже гарно виступили бандуристи Марічки Гуцул, солісти Альона Кушнір, Іван Куляк, Геннадій Козлов… Як почулося поблизу, «коли був Стефанюк, всі грали на скрипці, тепер — йдуть на дзюдо (гвіздовецькі дзюдоїсти зі своїм тренером Р.Матвійчуком перемагають на різних турнірах). Це якщо за справу беруться майстри, небайдужі люди. Довго напередодні Івана Купала, та й в ту мить, коли мала розквітнути квітка папороті, у Гвіздівцях співали і грали музики. Та ще довше у кожному серці житиме пам’ять про цю незабутню зустріч гарних людей.

Валентина ГАФІНЧУК; Лілія ВІТРОВА.

Газета «Буковинське віче» 11.07.2008 р.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар