admin on 5th Сентябрь 2017

1917 рік на Сокирянщині, проте як і на всій бессарабській частині сучасної Чернівецької області відзначився метушнею, невизначеністю, надіями і розчаруваннями. Невдачі Російської армії на фронтах Першої світової війни, величезні втрати, розруха, голод викликали невдоволення самодержавством у всіх колах суспільства. В Петрограді, а потім і в деяких інших містах, почалися масові заворушення робочих і солдат. 27 лютого (10 березня) 1917 року Петроград опинився в руках повстанців. Відбувається так звана Лютнева революція, відома також як Лютнева буржуазно–демократична революція, Лютневий переворот, в результаті чого в Російській імперії встановилося двовладдя Тимчасового комітету Державної думи (згодом Тимчасовий уряд) і Петроградської Ради робочих і солдатських депутатів.

Тимчасовий Уряд встановлював у всій державі, у тому числі й в Бессарабії, обрані місцевими земськими зборами і революційними комітетами губернські і повітові виконавчі комітети на чолі з губернськими комісарами. Це відкрило широкі можливості для легалізації діяльності різних політичних партій, створення різноманітних громадських організацій, в тому числі Рад робітничих і солдатських депутатів, для активізації національно–визвольних процесів.

На Сокирянщині в той час були розквартировані окремі частини 8–ої російської армії. В цей рік, після провалу літнього наступу 1917 року російські війська відійшли на лінію старого російсько–австрійського кордону. Більшовики вели революційну агітацію у частинах 8-ої армії і солдати були налаштовані революційно. На фронті почалися випадки відмови цілих підрозділів йти в наступ, у військових частинах поширювалося братання, зростало число дезертирів. Солдати все наполегливіше добивалися припинення ненависної війни, настоювали на негайній передачі влади Радам.

Прискорював процес більшовизації Рад вихід більшовиків 8-ої армії після VI з’їзду партії з об’єднаних соціал–демократичних організацій і створення у вересні 1917 року самостійної армійської більшовицької організації, яка розгорнула значну агітаційну і організаторську роботу серед солдат за перехід влади до Рад. Після поразки корніловщини Хотинська повітова Рада наприкінці серпня відмежувалася від місцевих органів Тимчасового уряду. У вересні відбулися перевибори Хотинської Ради робітничих і солдатських депутатів, до складу якої було обрано 45 депутатів, у тому числі 8 більшовиків.

У жовтні 1917 року відбувається більшовицький Жовтневий переворот (у радянській історіографії «Велика Жовтнева соціалістична революція»). В результаті збройного повстання був скинутий Тимчасовий уряд і проголошена Радянська влада.

В Хотинському повіті, до якого тоді увіходила і територія сучасного Сокирянського району, революційні події розвивалися в загальному руслі. Найбідніша частина селян і солдати російської армії, які перебували на території повіту, палко вітали створення Радянського уряду. На бурхливих мітингах у селах Хотинщини і частинах 8-ої російської армії більшовицькі резолюції знаходили широку підтримку втомлених від війни солдатів, які в свою чергу переходили до активних дій. Поміщики Хотинського повіту телеграфували в управління міліції в Петроград, що після II селянського з’їзду «…здійснюються самочинні арешти, насильно видаляються економічні службовці, відбуваються захоплення»[1].

Характерною рисою того часу на Сокирянщині були спільні виступи солдатів з селянами. Особливо в вересні-грудні 1917 року Сокирянщина як і вся тодішня Хотинщина нагадувала «клекотючий і паруючий вулкан». Найбільш масовою формою спільних виступів (а якщо точніше – збройних нападів) селян і солдатів тоді було захоплення і розгром поміщицьких маєтків. Також засвідченні масові випадки незаконної вирубки лісу, грабування церков і будинків священиків, а також заможних селян.

По суті, на Сокирянщині розповсюджувалася анархія. Історик М.С. Френкін пише: «Слід зазначити, що стихійні форми аграрного руху були дуже частим явищем і в цей період. Ненависть солдатів і селян до поміщиків була настільки велика, що маєтки поміщиків часто підпалювались або просто піддавалися розгрому. Солдати 17-го корпусу, зокрема фронтовики 623-го полку, розгромили вісім економій за активної участі селянського населення. Особливо постраждали фільварки в Секурянській волості.

На початок листопада 1917 р. вся Хотинщина була охоплена широкою хвилею селянського руху, причому воно проходило за активної участі солдатів. Селянські виступи приводили до майже повної ліквідації поміщицьких латифундій в цьому районі. На початку листопада командування 8-ї армії повідомляло по інстанції, що в Хотинському повіті скоро не залишиться жодного великого господарства. У самій хлібородній частині Хотинського повіту було ліквідовано 23 поміщицьких економій»[2].

Ось тільки деякі випадки: 9 жовтня 1917 року спалено маєток Крупенських у Ломачинцях; 10 жовтня розграбовано маєток у Вашківцях, спустошено хлібну комору: 1500 пудів жита, 1250 пудів пшениці, вивезено кукурудзу, спалено скирту соломи, і все це за участю не лише вашківчан, але й деяких мешканців сіл Сербичани і Білоусівка; 14 жовтня до фільварку Крупенських в селі Мендиківці прибули озброєні солдати, зламали замки в приміщеннях, забрали худобу, свиней, птицю, відкрили стрільбу по козаках, стрілянина тривала до ранку; 17 жовтня в Сербичанах солдати 17 корпусу разом з селянами розбирають в економії залишки хліба, живий і мертвий реманент; 18 жовтня в селі Шебутинці затримані місцеві жителі, які громили садибу поміщиці Лерхе; 23 жовтня розгромлено фільварок Казиміра в селі Яноуци (сучасні с. Іванівці Кельменецького району)[3]. І це тільки часткова хронологія подій жовтня 1917 року на землях теперішньої Сокирянщини.

В офіційних джерелах радянських часів, ці діяння характеризувалися так, нібито селяни Хотинщини, забирали землю поміщиків, монастирів, попів і розподіляли її між собою. Але реальність була інакшою і далеко не завжди з ідеологічними лозунгами, в багатьох відомих випадках ці виступи походили на звичайний масовий грабунок і мародерство з участю солдат 8-ої армії та невеликої кількості місцевих жителів.

Місцеві сільські громади не підтримували і були проти спалення садиб поміщиків. Старожили відзначали, що у справжнього господаря рука б на таке не піднялася: величезні поміщицькі будинки і інші споруди, які були майже у кожному селі, могли послужити народу, тому палили їх «зальотні», в деяких випадках при підтримці «місцевих далаків, у яких і в городі не росло і хата тепла не знала». Те ж саме стосується грабування церков: «Ми не могли самі себе грабувати. Все що було у храмах купували ми самі, на свої ж кошти, там зберігалися книги, які привозили з різних місць наші батьки, діди і прадіди. Громили і обкрадали церкви чужинці…» — розповідала колишня жителька села Олексіївка (яке раніше називалося Мендиківці).

Дійсно, в той час, незадоволених поміщиками, а деколи і священиками, в селах Сокирянщини було не мало. Селяни, страждали від економічних негараздів, малоземелля і зростання цін на промислові товари. Політична й економічна криза призвела до популяризації максималістських гасел. Своє невдоволення селяни насамперед зганяли на місцевих поміщиках та заможних орендарях, на яких їм приходилося працювати. У вересні 1917 року в Хотинському повіті селяни за підтримки солдатів 8-ї армії захопили у поміщиків десятки тисяч десятин орної землі і лугових угідь. Селяни забирали у поміщиків худобу, сільськогосподарський інвентар і навіть споруди[4].

Але «зброя і вогонь» – це саме останнє, до чого могли прибігти місцеві селяни. В ментальності місцевого населення агресія і руйнування ніколи не розглядалися, як щось практичне: «Щоб онук жив добре, діда на цвинтар квапити не треба». Тому, слова із «Інтернаціоналу» про те що «Весь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем мы наш, мы новый мир построим, – кто был ничем, тот станет всем», простого бессарабського селянина більше лякали, ніж надихали. Селянський досвід показував, ледар при будь-якій владі буде «бити байдики» – ким був, тим і залишиться.

Ініціаторами руйнування і спалення, як правило, виступали «некеровані групи» солдат 8-ї армії, які прикриваючись невдоволенням селян, задовольняли свої меркантильні інтереси. На це вказують і дослідження істориків: «Командування було безсило в боротьбі з аграрним рухом, бо солдатська маса співчувала селянам і революційні солдати часто були застрільниками в боротьбі проти поміщицького землеволодіння. Загони карателів були або дуже безпорадні і нечисленні, або самі переходили на бік селян. Напередодні жовтня солдати 164-го Закатальського полку 41-ї піхотної дивізії розгромили садибу власника маєтку «Грубна» поміщика Толстого; посланий туди каральний загін солдатів відмовився виступити проти закатальців. Нерідко бувало й так, що ті козачі частини, які насмілювалися виступати проти селян, оточувалися солдатами і піддавалися інтенсивному обстрілу. Так, в районі Бричан солдати оточили козаків, які намагалися нести охорону маєтку Користоуци»[5].

Розповсюдження фактів численних «грабіжницьких діянь» другої половини 1917 року підтверджують різного роду документи тих часів, невелику добірку яких ми наводимо нижче.

 

I

З листа солдата 260-го піхотного запасного полку VIII армії в поштове відділення Нечетово Тверської губ. Моториній про захоплення поміщицьких земель

 

Травень 1917 р.

 

Ми, як скінчиться війна, – скоро не пройде і трьох місяців, – ми приїдемо із зброєю в руках. А земля – казенна, поміщицька – буде наша. У нас всі комітети працюють і вже розроблені [проекти], що земля піде даром без копійки [народові], а тих, хто буде противитись і йти проти нового закону, переріжемо і поб’ємо, хоч мені прийшлось би, не пощадив би і своїх рідних…

Хіба охота поміщикам-багатіям віддавати свої землі? Ні, їм не охота, ось вони зараз і бентежать народ; бийте їх як змій, не жалійте, а земля все-таки наша, помремо, а візьмемо все, що нам треба… Скоро приїдемо ділити землю з зброєю в руках.

 

Джерело: Боротьба трудящих Буковини за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Українською РСР. 1917-1941: Документи й матеріали / [Ред. колегія: Гаврилюк М. Д. … Фесенко І. К. (відп. ред.) та інші]. — Чернівці: Обл. вид., 1958. – С. 30.

 

II

Телеграма голови Хотинського сільськогосподарського товариства П. Ланцетті Верховному головнокомандувачу О.Ф. Керенському про захоплення селянами приватновласницьких земель і арешти службовців маєтків

 

10 вересня 1917 р.

 

II селянський з’їзд, який засідав в Кишиневі, висловив свої партійні побажання, виклавши їх у формі постанови, яка розіслана в усі села Бессарабської губ. Деякі учасники з’їзду оголосили, що його постанови мають силу закону і повинні бути негайно виконані. Наслідки такого тлумачення вже настали: виробляються самочинні арешти, насильно видаляються економічні службовці, відбуваються захоплення, затримується обсіменіння полів. Багато сільських громадян вважають, що кожне село може видавати закони, а кожна група осіб, яка зібралася випадково, оголошує волю народу. У найближчому тилу армії розвивається анархія, злочинці залишаються непокараними, бо судові власті не огороджені від стороннього тиску комісара і обтяжені непосильною роботою, міліція обов’язків не знає, комітети вивчають абетку управління. Зміцнення правового порядку вимагає від місцевої влади послідовних закономірних дій, проте вона зробити їх не може, бо техніка місцевого управління була і залишається невдосконаленою.

Доповідаючи про викладене Вам, пане верховний головнокомандувач, я уклінно прошу розпорядження про охорону прав громадян Хотинського повіту, які входять до складу сільськогосподарського товариства.

Голова товариства Ланцетті[6]

 

Джерело: Революционное движение в России в сентябре 1917 года: общенациональный кризис / Академия наук СССР, Институт истории СССР; Главное архивное управление, Центральный Государственный исторический архив; отв. редактор Д. А. Чугаев. – Москва: Издательство Академии наук СССР, 1961. – С. 479 – 480.

 

III

Телеграма землевласника Ількевича в Ставку про захоплення його землі селянами села Ожеве Бессарабської губернії

 

25 вересня 1917 р.

 

Комітет села Ожеве побив моїх орендарів, службовців, зіпсував інвентар, захопив мою землю, працює за плату з сусідніми селянами віддану мною вже в оренду землю. Земельні комітети, пан комісар, не вжили заходів. Прошу Вашого якнайшвидшого розпорядження.

Землевласник Хотинського повіту Секурянської волості

Ількевич[7].

 

Джерело: Революционное движение в России в сентябре 1917 года: общенациональный кризис / Академия наук СССР, Институт истории СССР; Главное архивное управление, Центральный Государственный исторический архив; отв. редактор Д. А. Чугаев. – Москва: Издательство Академии наук СССР, 1961. – С. 512.

 

IV

Телеграма голови Хотинського сільськогосподарського товариства Ланцетті (Бессарабська губ.) Верховному головнокомандувачу О.Ф. Керенському про посилення селянського руху в Хотинському повіті

 

28 вересня 1917 р.

 

Анархія в Хотинському повіті посилюється. Деякі члени земельних комітетів роз’яснюють, що кримінальні та цивільні закони втратили своє значення з дня перевороту. Тому необхідно урядове роз’яснення [про] притягнення винних до відповідальності, про що клопочу від імені сільськогосподарського товариства.

Голова товариства Ланцетті.

 

Джерело: Революционное движение в России в сентябре 1917 года: общенациональный кризис / Академия наук СССР, Институт истории СССР; Главное архивное управление, Центральный Государственный исторический архив; отв. редактор Д. А. Чугаев. – Москва: Издательство Академии наук СССР, 1961. – С. 518.

 

V

Із зведення комісара VIII армії комісарові Румунського фронту про розгром поміщицьких маєтків у Хотинському повіту

 

5(18) жовтня 1917 р.

 

[8] 8. У 17-му корпусі в резерві 662-ий полк хотів зробити самовільно обшук у поміщиці Крупенської і оточив садибу у зв’язку з чутками про зберігання нею кулеметів і казенних речей у льохах. Після прибуття на місце подій голова корпусного комітету радився з полковим комісаром, була утворена комісія, яка обійшла приміщення і переконалась у помилковості чуток, і полк заспокоївся. В районі 3-ої дивізії того ж корпусу був випадок нападу на хутір з метою пограбування невідомої особи, одягнутої у форму солдата; злочинець не затриманий, ведеться слідство. Також ведеться слідство комісією з приводу самовільної рубки будівельного лісу у вищеназваної поміщиці Крупенської солдатами 622-го і 623-го полків…[9]

 

Джерело: Боротьба трудящих Буковини за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Українською РСР. 1917-1941: Документи й матеріали / [Ред. колегія: Гаврилюк М. Д. … Фесенко І. К. (відп. ред.) та інші]. — Чернівці: Обл. вид., 1958. – С. 47.

 

VI

Зведення про розгром поміщицьких маєтків

 

8 жовтня 1917 р.

 

Розгромлено солдатами спільно з місцевим населенням 8 економій. Деякі садиби спалені, жертв немає. Садиби ці знаходяться в Хотинському повіті, Секурянській волості.

 

Джерело: Ципко К.Г. Велика Жовтнева соціалістична революція і боротьба трудящих Буковини за владу Рад та возз’єднання з Радянською Україною / МВО УРСР. Чернівец. держ. ун-т. — Чернівці, 1958. – С. 67.

 

VII

Зведення про розгром маєтку в селі Ломачинці

 

9 жовтня 1917 р.

 

Одержані відомості про розгром маєтку в с. Ломачинці. Власник Крупенський зник.

 

Джерело: Ципко К.Г. Велика Жовтнева соціалістична революція і боротьба трудящих Буковини за владу Рад та возз’єднання з Радянською Україною / МВО УРСР. Чернівец. держ. ун-т. — Чернівці, 1958. – С. 67.

 

VIII

Зведення про розгром поміщицьких маєтків в Хотинському повіті

 

10 жовтня 1917 р.

 

Солдатами розгромлено маєток у Вашкоуцях, спустошено хлібний амбар: 1500 пудів жита, 1250 пудів пшениці, вивезено кукурудзу, спалено скирту соломи. Участь брали жителі с. Сербичани і Білоусівки.

 

Джерело: Ципко К.Г. Велика Жовтнева соціалістична революція і боротьба трудящих Буковини за владу Рад та возз’єднання з Радянською Україною / МВО УРСР. Чернівец. держ. ун-т. — Чернівці, 1958. – С. 67.

 

IX

Телеграма в. о. комісара VIII армії Лапчинського комісарові Румунського фронту про моральний настрій частин армії за період з 8 по 11 жовтня 1917 року

 

Таємно.

11 (24) жовтня 1917 р. 23 год. 50 хв.

 

Комісарам, копії Військмін і Комісарверх.

Повідомляю зведення за 8—11 жовтня:

1) Настрій частин незадовільний у зв’язку з загальним переконанням, що вже війна продовжуватись не може. Виноситься багато однорідних резолюцій про необхідність твердих і певних кроків уряду до укладення миру. В частинах 33-го корпусу винесене недовір’я Раді демократичного засідання.

2) Ставлення до наказів про вжиття крайніх заходів для встановлення порядку і дисципліни негативне, в кавалерії та у козачих військах — свідоме. Крайніх заходів не вживалось.

3) Причини незадоволення ті ж — продовольство, зимове обмундирування і поповнення. Головна вимога — якнайскоріший мир, розформування ударних батальйонів і направлення їх на фронт, принесення тилом, який не рахується з фронтом, більш рішучих і радикальних жертв у справі захисту Батьківщини і революції.

4) Випадки братання спостерігаються в 117-ій дивізії 33-го корпусу, і помітне прагнення в інших частинах, але явно не проявляється. Спроби до братання противником продовжуються.

5) і 6) Випадків обговорення і невиконання бойових наказів не було, за винятком. 156-ої дивізії 17-го корпусу, яка не хотіла вийти із складу свого корпусу. Питання вирішене головковерхом, який дозволив дивізії йти разом з 117-им корпусом на Північфронт. Частішають відмови від виходу на роботи, особливо в 33-му корпусі.

7) Дезертирів незначна кількість.

8) Ексцесів не було, за винятком розграбування солдатами 623-го полку 17-го корпусу разом з частиною місцевого населення 8 економій. Деякі садиби спалені, жертв немає. Вжиті всі заходи козачими частинами для встановлення і затримання головних винуватців погромів. Садиби ці знаходяться в Секурянській вол. Хотинського пов. Мітинги в 33-му корпусі закінчились винесенням резолюції про переведення офіцерів на харчування з котла, про залишення їх без вістових, про недовір’я до коркомітету і демократичного засідання. Ексцесів не було.

9) Випадків віддання до військово-революційного суду не було.

10) Становище військових організацій в деяких частинах не зовсім стійке, оскільки не йдуть за масами. Командний склад йде разом з комітетами.

11) Взаємовідносини солдатів і командного складу нестійкі: в деяких частинах загострені, багато недовір’я.

12) Взаємовідносини командного складу і комісара нормальні.

13) Заняття в більшості частин проводяться нормально, роботи — дуже неохоче.

Поповнення прибуває дуже мало і вносить розкладницький вплив. Необхідна широка допомога тилу продовольством, обмундируванням, поповненням, транспортом і фуражем. Необхідно присилати лекторів і агітаторів до Установчих зборів, щоб завдяки затишшю яке встановилося на фронті, зацікавити солдатів, спрямувати їх думки на важливість і свідомість у проведенні виборів, а також підняти їх розумовий і культурний рівень. № 1133.

В. о. комісара VIII Лапчинський.

 

Джерело: Боротьба трудящих Буковини за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Українською РСР. 1917-1941: Документи й матеріали / Ред. колегія: Гаврилюк М.Д., Фесенко І.К. (відп. ред.) та інші. — Чернівці: Обл. вид., 1958. – С. 52 – 54.

 

X

Зведення про діяння солдатів 8-ї армії в селі Мендиківці Хотинського повіту

 

14 жовтня 1917 р.

 

У фільварок Крупенських в с. Мендзиліговці[10] прибули озброєні солдати, зламали замки в приміщеннях, забрали худобу, свиней, птицю, відкрили стрільбу по козаках, стрілянина тривала до ранку.

 

Джерело: Ципко К.Г. Велика Жовтнева соціалістична революція і боротьба трудящих Буковини за владу Рад та возз’єднання з Радянською Україною / МВО УРСР. Чернівец. держ. ун-т. — Чернівці, 1958. – С. 67.

 

XI

Донесення комісара Одеського ст. о. Харіто до Кабінету військового міністра про настрої в частинах округу

 

15 жовтня 1917 р.

 

  1. Настрій у військах (агітація пораженського і контрреволюційного характеру).

Настрій колишній; заворушення припинені. В багатьох місцях округу послані війська для забезпечення порядку в майбутньому. Вживаються заходи до попередження пияцтва, охорони вина і спирту, які являються однією з головних причин заворушень. Вороже ставлення солдатів до дисциплінарних судів; відмовляються брати участь у виборах в судді.

  1. Голов[на] причина невдов[ення] в солд[атських] масах і голов[ні] вимоги.

Недохват білизни, одягу і їстівних продуктів. У Катеринославі вимагають збільшення приварювального окладу; інтендантство зменшило доставку продуктів.

  1. Випадки відкритого невиконання наказів.

У Миколаєві виконкомом обговорювалося питання про виступ на фронт 45-го запасного полку; председ[атель] виконкому висловлював думку про недоцільність виступу полку.

  1. Кіль[кість] дезертирів.

Невелика. Дезертири 271-го полку (близько 650 чоловіків) на заняття ходити не бажають; розпродають казенне майно.

  1. Ексцеси.

В Оріхові – таємний продаж вина. У Вознесенську заворушення припинені групою міщан. В Балті заарештований військовий начальник, якого звинувачують у зловживаннях. В Одесі – самочинні обшуки і зіткнення з поліцією; заворушення ліквідовані. У Єлисаветграді відзначається контрреволюційна агітація. В Акермані були випадки виступу п’яних груп солдатів. З Хотина телеграфують: в район Романкоуцької[11] і Секурянської волостей прибув 17-й корпус; натовпами солдат, озброєних гвинтівками і ручними гранатами, розгромлені і спалені 20 економій; вимолочений хліб для армії, насіння, корм. Інвентар живий і мертвий і майно в будинках частиною розгромлено, частиною безглуздо знищене.

  1. Положення військових організацій і ставлення до них командного складу.

На засіданні Кишинівської міської думи постановлено висловити подяку виконкому за швидку ліквідацію заворушень. У Кишиневі Центральний молдавський комітет скликає 20 жовтня Всеросійський з’їзд молдован. В Одесі в 49-му полку різке ухилення в сторону більшовизму. 10 жовтня почалася конференція представників частин гарнізонів Одеського округу з питань підняття боєздатності та дисципліни. Румчерод висловився проти з’їзду Рад.

Вартова служба в Одесі ведеться вкрай недбало; не вистачає людей для наряду під приводом недостатнього обмундирування. Помічається небажання нести вартову службу. Намічено заходи до видалення в бік маршрутних шляхів, концентрації запасів переливу вина в цистерни, посилення денатурації, охорони особливо надійними частинами. В Одесі 11 жов[тня] відбувся об’єднаний з’їзд Рад р[обочих], с[олдатських], м[атроських] депутатів, розглядалося питання про вибори на Всеросійський з’їзд. Прийнята більшовицька резолюція: доручити делегатам відстоювати гасло про негайну передачу влади країни Рад. Діяльність агітаційно-просвітницької секції Одеського гарнізону дала втішні результати. У Ялті функціонує солдатський клуб; подібні клуби відкрилися ще в деяких місцях округу.

 

Джерело: Революционное движение в военных округах, март 1917 г. – март 1918 г.: Сборник документов и материалов / АН СССР, Науч. совет по комплекс. пробл. «История Великой Окт. соц. революции» и др.; Сост. С. Н. Базанов и др.; Отв. ред. Ю. И. Кораблев. — Москва: «Наука», 1988. – С. 288 – 289.

 

XII

Телеграма генерал-квартирмейстра VIII армії Базаревського ген. Кульжинському[12] про розгром маєтку в с. Сербичани солдатами 17-го корпусу і місцевими селянами

 

17 (30) жовтня 1917 р.

 

Передаю таку телеграму, одержану командиром: «Повітпродуправа телеграфує: в Сербичанах солдати 17-го корпусу разом з селянами розкрадають залишки поміщицького хліба, який підлягає здачі армії і на насіння населенню, та живий і мертвий інвентар. Волпродуправа безсила боротися з цим злом і просить вжити заходів проти розорення господарства і розкрадання державного хліба. Помічник голови Корделян 507. Повітпродуправа просить негайно вжити всіх заходів до припинення грабежу. 1343. Помічник голови Мельничук.

17 жовтня 1917 р. Нр. особ. 843

Генкварм VIII Базаревський.

 

Джерело: Боротьба трудящих Буковини за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Українською РСР. 1917-1941: Документи й матеріали / Ред. колегія: Гаврилюк М.Д., Фесенко І.К. (відп. ред.) та інші. — Чернівці: Обл. вид., 1958. – С. 54.

 

XIII

Зведення про розгром поміщицьких маєтків

 

18 жовтня 1917 р.

 

В останній час все частіше і частіше провадятья розгроми маєтків поміщиків. У с. Шебутинцях затримані місцеві жителі, які громили садибу поміщиці Лірбхе.[13]

 

Джерело: Ципко К.Г. Велика Жовтнева соціалістична революція і боротьба трудящих Буковини за владу Рад та возз’єднання з Радянською Україною / МВО УРСР. Чернівец. держ. ун-т. — Чернівці, 1958. – С. 67.

 

XIV

Секурянського волосного комітету Хотинському повітовому земельному комітетові про вирубку лісів селянами і солдатами

 

Розквартировані в селах солдати і під впливом їх агітації частково місцеве населення самовільно рубають і розкрадають ліс у Секурянах, Ломачинцях, Ожев[о]ві[14] (Селутинцях), Гвоздоуцях[15], Окниці. Вочевидь, таке ж почнеться і інших селах. Волосний комітет безсилий припинити це.

25 жовтня 1917 р.

Секурянського волосного комітету голова Петрик.

 

Джерело: Боротьба трудящих Буковини за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Українською РСР. 1917-1941: Документи й матеріали / Ред. колегія: Гаврилюк М.Д., Фесенко І.К. (відп. ред.) та інші. — Чернівці: Обл. вид., 1958. – С. 56.

 

 

XV

Телефонограма Хотинського повітового комісара Нікандрова Хотинському повітовому земельному комітетові про вжиття заходів до припинення вирубки селянами лісів

 

До мене неодноразово надходили заяви від різних осіб і установ про нещадну вирубку і розкрадання селянами лісів. Маючи на увазі шкоду, яку завдають селяни такими своїми вчинками державі, я прошу повітовий земельний комітет і повітовий виконавчий комітет вжити всіх заходів до припинення цього самочинства, командирувати своїх представників у місцевості, де це спостерігалось, для роз’яснення населенню, що ліси є всенародним добром і що, знищуючи їх, вони завдають непоправної шкоди собі і країні. Якщо ж умовляння представників демократичних організацій не досягнуть бажаних наслідків, то прошу подати мені відомості про осіб, які вперто прагнуть до розрухи тим чи іншим шляхом, для прийняття по відношенню до них репресивних мір.

Листопад 2 дня 1917 р. 6394.

Повітовий комісар Нікандров.

 

Джерело: Боротьба трудящих Буковини за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Українською РСР. 1917-1941: Документи й матеріали / [Ред. колегія: Гаврилюк М. Д. … Фесенко І. К. (відп. ред.) та інші]. — Чернівці: Обл. вид., 1958. — С. 64.

 

XVI

Телеграма голови Хотинської повітової продовольчої управи Амброжевича командирам 16-го і 2-го кінного корпусів і ген. Романову про заворушення селян у Хотинському повіту

 

Комкор 16-го, 2-го кінного і генералові Романову, копія. Військово-революційний комітет і комісарові VIII.

За наказом командарма передаю для вжиття рішучих заходів таку телеграму: В найродючішій східній частині Хотинського пов. на 25 жовтня розгромлено, спалено і знищено 23 економії з реманентом, насінням і хлібом, який повинен був бути зданий, в інших селах йде взаємний погром селян на аграрному ґрунті. Безперервна погромна війна дезорганізованої маси солдатів трьох полків і селян внаслідок безкарності неминуче загрожує такою ж долею поки що уцілілим економіям, що їх власники і службовці залишають напризволяще. Таке спустошення повіту при широкій експлуатації його армією і повній евакуації всіх продуктів західної частини повіту поліцією Бирново-Липкани обіцяє повітові, крім загального нещастя, голод. Повітпродуправа доносить вам про все і просить вжити негайних заходів до врятування повіту.

Голова Амброжевич 1528.

Прошу розпорядження вжити найрішучіших заходів для встановлення порядку. 1352 Постачрум Санніков. 4 листопада 1917 р. № особ. 1121 Мельгунов.

 

Джерело: Боротьба трудящих Буковини за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Українською РСР. 1917-1941: Документи й матеріали / [Ред. колегія: Гаврилюк М. Д. … Фесенко І. К. (відп. ред.) та інші]. — Чернівці: Обл. вид., 1958. – С. 65.

 

XVII

Узагальненні відомості

 

У ніч на 5 листопада [1917 р.] в Хотинському повіті була розгромлена Селищанська економія і спалена садиба Крупенських. У Вітрянці була підпалена садиба Ванкевича[16]. У Корестауцах була розгромлена садиба Крупко. Був також розгромлений маєток Шульгіної в Мендикауцах[17], Кузьміна – в Новоселиці, Главче – в Окниці, Мондржицького – в Михайлове, Ромашкіна – в Станілештах. Розгромлені були також садиби Толстого[18], Маразлі[19], Вітронко. Як правило, худобу, хліб та інвентар селяни забирали собі.

 

Джерело: Березняков Н.В. Борьба трудящихся Бессарабии против интервентов в 1917 – 1920 гг. / Под ред. Разгона И.М. – Кишинев: Государственное издательство Молдавии, 1957. – С. 63.

 

XVIII

Телеграма генкварверха начальнику штабу Румунського фронту від 13 листопада 1917 року

 

Гу[бернський] ком[ісара][20] Бессарабської телеграфує: «Протягом жовтня місяця Хотинський повіт Бессарабської губ., який входить до Київського округу пережив цілий ряд систематичних безчинств солдатів розквартированих там 16-го і 17-го корпусів. Зруйновано і спалено найбільші економії, які обслуговували продовольством широкий район, здійснений ряд безглуздих вбивств, грабежів та насильства. Відомості про розгром економій до теперішнього часу отримуються щодня. Про встановлення надійної охорони, гарантії особистої та майнової безпеки в повіті, губернський комісаріат клопотав перед главноокруг начальником охорони тилу восьмий армії, поглавкорумом Ставкою і реальної допомоги не отримав. Новопризначений повітовий комісар, ознайомившись з положенням, переконливо клопоче про виведення з повіту залишків згадуваних вище корпусів і відрядження для охорони громадського порядку одинадцятого козачого Донського полку, який залишився після квартирування в повіті за заявою населення кращі спогади, або, якщо це неможливо, іншої надійної частини, хоча б в складі полку. Старанно підтримую це клопотання, прошу вашого співучасті, – інакше губернський комісаріат безсилий без реальної сили боротися зі збройними бандами змушений буде зняти з себе відповідальність за збереження в повіті найближчому до фронту громадського порядку, прошу не відмовити в терміновому повідомленні Гуком 1947 Крісті ». Наштаверх наказав це клопотання Гукому повідомити вам на ваш розсуд.

Ставка. 1917 року 13-го листопаду.

Вр. і. д. генкварверх полковник Кусонський[21].

 

Джерело: Разложение армии / Автор-составитель В.Л. Гончаров. – Москва: «Вече», 2010. – С. 400-401; Разложение армии в 1917 году / Центрархив; Подгот. к печати Н. Е. Какуриным ; С предисл. Я. А. Яковлева. — М., Л.: Гос. изд-во, 1925. – С. 127.

 

XIX

Лист Бессарабського земельного комітету всім повітовим земельним комітетам з приводу аграрних бунтів у Хотинському повіту

 

20 грудня 1917 р. (2 січня 1918 р.).

 

На засіданні 26 листопада ц. р. голова Хотинського пов. П. Богач зробив доповідь про анархію, яка охопила весь. Хотинський повіт. Доповідач заявив, що по всьому повітові оперують банди громил у солдатських шинелях, до них приєднуються покидьки села і разом грабують і знищують поміщицькі економії і багатих селян. В багатьох місцях селяни зі своїми Виконавчими комітетами рятували деякі забудівлі і землеробське знаряддя, просили громил залишити ці цінності, для потреб місцевого населення.

Беручи до уваги вищевикладене, губернський земельний комітет доручає всім повітовим, а через них і волосним земельним комітетам зробити облік всього інвентарю і всіх будівель у всіх власницьких економіях, мати за цим майном найсуворіший нагляд, а в крайніх випадках якщо цьому майну загрожує знищення, взяти його під охорону. При цьому повітовим [і] волосним земельним комітетам ставиться в обов’язок приймати найрішучіші заходи до врятування землевласницьких машин і знарядь аж до передавання їх окремим особам із селян під розписку збереження в своїх сільських приміщеннях, якщо в цьому буде потреба.

Голова комітету (підпис нечіткий).

Секретар (підпис нечіткий).

Діловод (підпис нечіткий).

Джерело: Боротьба трудящих Буковини за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Українською РСР. 1917-1941: Документи й матеріали / [Ред. колегія: Гаврилюк М. Д. … Фесенко І. К. (відп. ред.) та інші]. — Чернівці: Обл. вид., 1958. – С. 73 – 74.

 

Відібрав і підготував до публікації Олексій Мандзяк.

 

 

______________________________________

 

[1] Революционное движение в 1917 году и установление Советской власти в Молдавии / Под ред. И.И. Минца и Я.Ч. Гроссула. – Кишинев: «Картя Молдовеняскэ», 1964. – С. 286.

[2] Френкин М.С. Революционное движение на Румынском фронте 1917 г.- март 1918 г.: Солдаты 8-й армии Румынского фронта в борьбе за мир и власть Советов. – Москва: «Наука», 1965. – С. 190 – 191.

[3] Ципко К.Г. Велика Жовтнева соціалістична революція і боротьба трудящих Буковини за владу Рад та возз’єднання з Радянською Україною / МВО УРСР. Чернівецький державний університет. – Чернівці, 1958. – С. 67.

[4] Якупов Н.М. Большевики во главе революционных солдатских масс. 1917 – январь 1918. – Киев: Издание Киевского университета, 1967. – С. 110.

[5] Френкин М.С. Революционное движение на Румынском фронте 1917 г.- март 1918 г.: Солдаты 8-й армии Румынского фронта в борьбе за мир и власть Советов. – Москва: «Наука», 1965. – С. 193.

[6] Ланцетті Павло Миколайович – поміщик села Непоротове.

[7] Ількевич Микола Микитович (1890 р.н.) – співвласник села Ожеве.

[8] Випущено пункти зведення щодо становища інших частин VIII армії.

[9] Випущено пункти зведення щодо становища інших частин VIII армії.

[10] Мендиківці – сучасне село Олексіївка.

[11] У оригінальному тексті помилково: «Аоманкоуцкой».

[12] Передано також командуючому, комісарові, військовому слідчому по найважливіших справах VIII армії та начальникові штабу 156-ої дивізії.

[13] Правильно: Лерхе. Село Шебутинці тоді ділили між собою спадкоємці Густава Васильовича Лерхе.

[14] Ожеве.

[15] Гвіздівці.

[16] Віталій Маркович Ванкевич – співвласник села Вітрянка.

[17] Мендиківцях.

[18] Петро Сергійович Толстой (1876–1918 рр.) – землевласник села Грубна.

[19] Маються на увазі маєтки спадкоємців покійного Григорія Григоровича Маразлі (1831–1907) – міський голова Одеси (з 1878 до 1895 року).

[20] В оригиналі – Гуком.

[21] Полковник Кусонський Павло Олексійович (1880-1941).

_________________________________________

З публікації сайту «Сокирянщина»

Мітки: , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар