Наш сайт публікував ще на початку минулого року статтю «Бджільництво, бджоли і люди«, яка розповідала про відому історію цього промислу у Гвіздівцях. Цікавий матеріал про історію бджільництва у Північній Бессарабії в цілому і на Сокирянщині зокрема був нещодавно також опублікований на сайті «Сокирянщина«. Колись саме у нашому селі (та ще у Ломачинцях) бджільництво було традиційно найбільш розвинутим у Секурянській волості.

Сьогодні – в День пасічника ми передруковуємо цей матеріал і супроводимо його фотознімками з святкування цього професійного свята, яке урочисто відбулося 19 серпня у районному центрі – місті Сокиряни.

У святковій виставці також брав участь пасічник з нашого села – Кучерявий Петро Парфенійович (Порфирович). За якість меду Кучерявий П.П. під час святкування був нагороджений Почесною грамотою районного управління ветеринарної медицини.

Та переходимо до історії і сучасності: статті про історію бджільництва в нашому краї до і фоторепортажу (фотознімки можна збільшити кліком мишки) з святкування Дня пасічника-2011.

 ************************

У колишні часи бджільництво займало більш помітне місце в області господарського життя населення Бессарабії. Однак наприкінці минулого й на початку цього століття (мається на увазі – ХХ-те ст.; — прим. адм. сайту) воно поступово, але неухильно йшло до занепаду. Причиною цього явища було те, що в нас із кожним роком збільшувалася запашка земель за рахунок природних лугів, а також зменшувалася лісова площа, знання ж населення в області раціонального ведення бджільництва були занадто обмежені.

З метою підтримки бджільництва земства деяких повітів заснували посади інструкторів і організовували курси з бджільництва, а також поширювали відповідні брошури. Діяльність земств починала давати вже гарні результати. Так, наприклад, якщо у 1913 році в Бессарабії ще нараховувалося до 43000 вуликів, те у 1914 році кількість їх зросла до 50417, причому бджолярських господарств було 3780.

Звичайно війна, що відволікла багатьох бджолярів від справи й викликала утруднення в постачанні пасік новими вуликами й всім необхідним, а особливо, коли за війною розпочалася розруха, це дуже сильно позначилося на стані бджільництва. Досить красномовними в цьому випадку можуть бути цифри: в 1919 році в Бессарабії нараховувалося лише тільки 31360 вуликів, з яких 8820 рамкових.

Тим часом, бджільництво в останні роки стало особливо вигідним, тому що, у зв’язку з нестачею у країні цукру (мається на увазі — у Румунії, до складу якої на час написання цих статей, входила окупована Бессарабія; — прим. адм. сайту), ціни на мед дуже зросли, а також зросли й ціни на віск. Бджолярське господарство не занадто складне, воно не вимагає тривалої підготовки, ведення його доступно для дуже багатьох і може здійснюватись одночасно з іншими заняттями. Доходи ж воно дає значні, тим більше, що в останні роки гірше оброблювані, засмічені поля нерідко буяють різними медоносними рослинами, завдяки чому бджоли, приносять більше меду. Все це, а також і недостатня прибутковість польового господарства, сприяють пробудженню у населення інтересу до бджільництва.

Ледь життя стало більш-менш нормальним й населення одержало можливість знову зайнятися мирною працею, число пасік і вуликів у нашім краї початоло швидко збільшуватися. За наявними у Генеральному Секретаріаті Землеробства відомостями в 1920 р. бджолярських господарств у Бессарабії було 5574, а вуликів 75507, з яких 21398 рамкових, головним чином системи Дадан Блатта по Дернову.

З наведених чисел видно, що в нас не лише сильно збільшилося число вуликів, але дуже зросло також і число бджолярських господарств, тобто, мабуть, зайнялися бджільництвом багато тих осіб, які раніше цим не займалися. Судячи з деяких даних можна думати, що цього року пасік і вуликів у Бессарабії ще більше.

Слід зазначити, що в Бессарабії поширені дрібні бджолярські господарства, що обслуговуються звичайно самими власниками без найманих робітників. Лише в Кишинівському й частково, у Белецькому (центр – місто Бельць, або Бельці: прим. адм. сайту) повітах є невелике число більших господарств, що нараховують по ста із зайвим вуликів.

Бджільництвом в останні роки займаються як сільська інтелігенція, наприклад священики, вчителі, так і селяни, причому останні з кожним роком проявляють усе більше й більше до нього цікавості. Бджільництво в нас у сутності не носить промислового характеру. Воно звичайно є лише побічним заняттям наших селян, причому частина продукту служить для задоволення потреб самих бджолярів і їхніх родин. Завдяки цьому, бджільництву не можуть серйозно загрожувати навіть і в майбутньому ті небезпеки, які нерідко випадають на частку промислових господарств.

Бджільництво припало по душі бессарабцям, воно проникнуло в самі товщі народних мас, воно безсумнівно становить цілком життєву галузь господарської діяльності нашого народу.

Північний район, що складають Сорокський, Белецький і Хотинський повіти займають у Бессарабії за розвитком бджільництва друге місце. Цей район, що охоплює 12510 кв. верст, за площею трохи більше центрального району, площа якого дорівнює 12300 кв. верст. У той час, як у центральному районі рамкових вуликів (в 1920 р.) налічувалося близько 8000, у північному їх було 7000.

Природні умови в північних повітах менш сприятливі для бджільництва, ніж у центральних, так наприклад, Белецький і особливо Сорокський повіти в значній мірі позбавлені лісів. Проте поширеність у північних повітах плодових садів і взагалі гарна завдяки чорноземному ґрунту, рослинність, становлять досить сприятливі для розвитку бджільництва умови.

Найбільшого розвитку в північній частині Бессарабії бджільництво досягло в Сорокському повіті, де в минулому році налічувалося вже близько 3000 рамкових вуликів. Такий розвиток бджільництва в названому повіті в значній мірі викликано посиленою діяльністю земського й секретариатського інструкторів з бджільництва й наявністю в повіті достатнього числа показових пунктів з бджільництва, а саме 14 земських 4 казенних і 8 шкільних. Варто відзначити ще, що в повіті влаштовувалися пересувні виставки бджільництва, які дуже сприяли пробудженню у населення інтересу до цієї галузі господарства.

У Белецькому повіті, площа якого, дорівнює 5000 кв. верст і на тисячу кв. верст перевищує площу Сорокського повіту, рамкових вуликів в 1920 р. налічувалося лише до 2600. У цьому повіті мало здійснюється заходів по розвитку бджільництва. Белецьке земство не має інструктора з бджільництва, а казенних показових пунктів у повіті є, як мені відомо, не більше чотирьох.

Найбільш бідним стосовно бджільництва в північній частині нашого краю є Хотинський повіт. Природні умови в цьому повіті, наявність у ньому лісів і поширеність плодових садів роблять його цілком підходящим для бджільництва. До сказаного варто додати, що населення повіту, очевидно, любить бджільництво, тому що вуликів у повіті є багато, але головним чином дуплянок. Лише в деяких куточках повіту зустрічається більш-менш значне число рамкових вуликів (наприклад, у Романкоуцькій волості). Населенню Хотинського повіту, напевне не роз’яснено ще наскільки рамкові вулики вигідніше в бджолярських господарствах. У повіті працює по бджільництву лише секретаріатський інструктор, а земство власного інструктора не утримує. Показові пункти з бджільництва хоча і є в Хотинському повіті, але їх занадто мало. Тому не доводиться дивуватися, що бджільництво там у більшості господарств зберігає ще майже первісний характер.

С. Стодульський

Ежемесячный журнал практического пчеловодства «Другъ Пчеловода», издаваемый центральным обществом «Пчеловодъ», Chişinău, Tipografia Eparhială, Haralampie No 42, 1921. З випусків № 1 за травень і № 3 за липень.

***********************************

Викладена в цій публікації стаття С. Стодульського розповідає про стан у нашім краї однієї з найцікавіших і найдавніших галузей народного господарства — бджільництва.

У нас також є статистика з бджільництва по населених пунктах Сєкурянської волості за 1896-1890 роки. Виходячи із цієї статистики можна одержати реальне порівняння стану бджільництва в наших селах з даними, які приводить Стодульський на 1921 рік.

Отже, у Сєкурянській волості налічувалося в 1896-1890 роках:

— містечко Секуряни (на цей час – місто Сокиряни): 12 пасік, 145 вуликів, зібрано 9 пудів меду, 10 пудів воску;

— сіло Коболчин: 13 пасік, 112 вуликів, зібрано 9 пудів меду, 7 пудів воску;

— сіло Бєлоусовка Казенна (на цей час – Білоусівка): 5 пасік, 67 вуликів, зібрано 5 пудів меду, 3 пудів воску;

— сіло Белоусовка власників (на цей час – Білоусівка): 4 пасік, 77 вуликів, зібрано 7 пудів меду, 5 пудів воску;

— сіло Михалковъ (на цей час – Михалкове): 15 пасік, 122 вуликів, зібрано 13 пудів меду, 9 пудів воску;

— сіло Ломаченци (на цей час – Ломачинці): 22 пасік, 212 вуликів, зібрано 20 пудів меду, 10 пудів воску;

— сіло Ожевъ (на цей час – Ожеве): 4 пасік, 49 вуликів, зібрано 3 пудів меду, 2 пудів воску;

— сіло Василиуцы (на цей час – Василівка): 5 пасік, 109 вуликів, зібрано 7 пудів меду, 4 пудів воску;

— сіло Респопинцы (на цей час – Розкопинці Василівської сільради)): 3 пасік, 70 вуликів, зібрано 5 пудів меду, 2 пудів воску;

— сіло Волошковъ (на цей час – Волошкове): 6 пасік, 51 вуликів, зібрано 4 пудів меду, 2 пудів воску;

— сіло Окница (на цей час – село Окниця Окницького району Молдови): 7 пасік, 154 вуликів, зібрано 11 пудів меду, 6 пудів воску;

— сіло Михалашаны (на цей час – село Міхалашани Окницького району Молдови): 6 пасік, 87 вуликів, зібрано 4 пудів меду, 3 пудів воску;

— сіло Гринауцы (на цей час – село Гринауці (Гринауць) Окницького району Молдови): 10 пасік, 80 вуликів, зібрано 4 пудів меду, 2 пудів воску;

— сіло Бырладяны (на цей час – село Бирладяни (Бирледєнь) Окницького району Молдови): 5 пасік, 84 вуликів, зібрано 4 пудів меду, 3 пудів воску;

— сіло Ходороуцы (на цей час – село Ходороуци (Ходороуць) Окницького району Молдови): 10 пасік, 155 вуликів, зібрано 13 пудів меду, 5 пудів воску;

— сіло Гвоздоуцы (на цей час – Гвіздівці): 22 пасік, 276 вуликів, зібрано 15 пудів меду, 4 пудів воску;

— сіло Клокушна (на цей час – село Клокушна Окницького району Молдови): 10 пасік, 112 вуликів, зібрано 7 пудів меду, 5 пудів воску.

Усього у волості було 158 пасік, 2012 вуликів, зібрано 140 пудів меду, 82 пуди воску.

Таким чином, найбільш розвинене бджільництво було в селах Гвіздівці й Ломачинці. При чому, за медозбором Ломачинцы випереджали Гвіздівці, хоча й відставали за кількістю вуликів. Напевне позначалася більша кількість акації уздовж берега Дністра та і не виключено – що більш сучасні методи бджільництва.

Мед продавався у волості в ті роки за ціною від 6 до 8 копійок за пуд. Одна 1 гривня 2011 року, з огляду на рівень середніх цін того і цього часу, варта приблизно 3 копійки того часу. Тобто пуд меду, у перекладі на сьогоденні гривні коштував тоді 3,00 — 3,50 грн.

Тим, хто не знає, нагадуємо, що пуд — це 16 кг. Тобто, 1 кг. меду коштував сьогоднішніми українськими грошима, у середньому 5 коп. Кілограм меду — це 1,5 літра меду. Тобто літр коштував ще менше, а сьогодні 1 літр меду в середньому коштує 70 грн., а 1 кг., відповідно — 105 грн. Отож зріс у ціні мед за 120 років… — в 2100 разів.

***************************

На фотознімках (їх можна збільшити кліком мишки) з виставки в Сокирянах: Кучерявий П.П. з онуками, а також сусіди-пасічники з Ново-Олексіївки Бабінський М.О. та з Сербичан — Стефанко М.М.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар